Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

поруч.

Наші погляди зустрічаються.

— Дякую, Міллі.

Я накриваю власною долонею його руку — звичайний заспокійливий

жест. Але він раптом повертає долоню та стискає мої пальці. І від

цього доторку мене ніби блискавкою пронизує. Відчуття, що досі було

мені незнайоме. Дивлюся в карі очі Ендрю й розумію, що він відчуває

те саме. Якусь мить ми двоє просто дивимося одне на одного, пов’язані якимось невидимим, невисловним зв’язком. Аж тоді щоки

його маковіють.

— Краще мені піти. — Він вивільняє руку з моїх пальців. — Я

маю… тобто мені треба вже… йти.

— Так…

Він відсахується та швидко йде з кімнати. Але, перш ніж підійнятися

сходами нагору, кидає на мене довгий пильний погляд.

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Протягом наступного тижня я старанно уникаю Ендрю Вінчестера.

Більше я не в змозі заперечувати своїх почуттів до нього. І не просто

почуттів. Я всерйоз закохалася в цього чоловіка. Я постійно про нього

думаю. Мрію про його поцілунки.

І він сам, схоже, теж до мене щось відчуває, навіть попри те що

стверджує, буцімто кохає Ніну. Але головне — я не хочу втрачати цю

роботу. Після того, як переспиш із чоловіком своєї господині, не

втратити роботу конче проблематично. Тому я щосили намагаюся

приборкати свої почуття. Зважаючи на те, що Ендрю переважну

частину дня на роботі, мені доволі нескладно його уникати.

І от сьогодні ввечері я саме накриваю вечерю, збираючись утекти до

себе нагору, перш ніж повернеться Ендрю. До кухні заходить Ніна.

Схвально киває, побачивши лосося з диким рисом як гарнір і, певна

річ, дитячі нагетси для Сесілії.

— Пахне чудово, Міллі, — зауважує вона.

— Дякую. — Я поки що тут-таки, на кухні, але вже готуюся

вирушити до себе нагору — так, як завжди роблю увечері. — Я вам

більше сьогодні не потрібна?

— Ще дещо… — Вона поправляє біляві локони. — Вам вдалося

забронювати нам квитки на «Мить істини»?

— Так!

Мені пощастило — вдалося забрати два останні квитки в партер на

вечір неділі. Я страшенно собою пишалася. Авжеж, коштували вони

грубих грошей, але Вінчестери можуть собі це дозволити.

— Шостий ряд. Просто-таки на відстані доторку від акторів!

— Чудово! — плескає Ніна в долоні. — А номер у готелі

забронювали?

— Так, у «Плазі».

Театр далеченько, тому ночуватимуть Ніна з Ендрю в готелі «Плаза».

Сесілія залишиться в подруги, відтак будинок буде цілком у моєму

розпорядженні. Як заманеться, хоч голяка ходи. Авжеж, ходити голяка

я не збираюся. Але знати, що це можливо, все одно приємно.

— Це буде просто чудовий вечір, — замріяно зітхає Ніна. — Нам з

Енді це справді потрібно.

Кусаю себе за язика. Я не збираюся жодним чином коментувати їхні

стосунки, а надто зважаючи на те, що тієї миті грюкають двері —

повернувся з роботи Ендрю. Зауважу лишень, що після тих відвідин

репродуктолога й сварки вони двоє наче трохи віддалилися одне від

одного. Не те щоб я зумисно стежила, але важко не помітити тієї

незграбної чемності, з якою Вінчестери нині спілкуються одне з

одним. І Ніна, до речі, геть себе занехаяла. От, наприклад, зараз блузка

в неї застібнута криво. Вона пропустила один з ґудзиків, тож усю

вдяганку перехнябило. Мені страшенно кортить про це сказати, але ж

вона на мене нагорлає, якщо я на це зважуся! Тому тримаю язика за

зубами.

— Сподіваюся, ви чудово проведете час, — кажу я.

— Так, усе буде просто супер! — Вона широко всміхається. —

Лишечко, це ж іще тиждень! Чекаю не дочекаюся!

Зсуваю брови.

— Тиждень? Але ж вистава за три дні.

До їдальні заходить Ендрю, на ходу розплутуючи краватку. Рвучко

зупиняється, побачивши мене, але йому вдається приховати власні

емоції. І я також щосили намагаюся їх приховати, тому що в цьому

діловому костюмі він має просто-таки запаморочливий вигляд.

— Три дні? — луною відгукується Ніна. — Міллі, але ж я просила

вас забронювати квитки на наступний тиждень! Я це чітко пам’ятаю!

— Так, — киваю я. — Але ви просили мене про це минулого тижня!

Тому я придбала квитки на цю неділю.

Нінині щоки маковіють.

— Тобто ви визнаєте, що я наказала вам забронювати квитки на

наступний тиждень, а ви забронювали на цей?!

— Та ні ж бо, я кажу…

— Повірити не можу, що ви аж така недбала! — Вона схрещує руки

на грудях. — Я не зможу поїхати в театр цієї неділі. Мені зранку в

неділю треба буде відвезти