Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

«Я не міг стояти на ногах, коли повели ув’язнених, про долю яких я більше нічого не знав. Мене поклали на нари, де я пролежав декілька днів без будь-якої медичної допомоги. Визначення ступеня зараження не проводилося. Про те, що моє лікування не входило у плани Тоцького сценарію, я дізнався лише через 40 років, коли за запитом отримав ксерокопію архівного послужного списку, у якому чорним по білому записано, що я з 7 серпня, тобто за 37 днів до атомного вибуху, знаходився «у розпорядженні командувача Північно-Кавказького військового округу». Тобто дуже далеко від місця тих подій...

Не дивно, що наступні півстоліття мою долю, як і долю тисяч «піддослідних», кроїли за офіційною дезінформацією та брехнею, скріпленою підписками «про нерозголошення». Відкрий рота — тут-таки виявишся державним злочинцем. А вся «держтаємниця» полягає в тому, що до сьогоднішнього дня у мене немає квартири, що армія, в якій залишилися моя молодість і здоров’я, не визнавала за мною прав на лікування у своїх шпиталях.»

(Літературна газета. — 1999. — 15 вересня)

Дісталося не тільки людям, а й техніці. Заради показухи режими вогню артилерії були перевищені. Навантаження на кожен ствол виходило за допустимі межі, стріляні гільзи приварювалися до казенника, викидачі не спрацьовували. До кінця навчань доводилося вибивати гільзи ломом і знову збирати буквально розсипані після кожного пострілу затвори. Звичайно, після такої «експлуатації» гармати підлягали списанню.

Варварська експлуатація під час багатомісячної підготовки до балету позначилася на танках, бронетранспортерах, автомобілях.

Масовому списанню підлягали не тільки десятки тисяч людей, а й тисячі найсучасніших бойових і транспортних машин.

Жуковознавці бадьоро рапортують про те, що місцевих жителів було виведено з району вибуху. Не будемо сперечатися, але на місцях залишилися свині, гуси та кури. Усе це було побито, поранено, обпалено, засмажено.

Після вибуху тітки на дорогах жбурляли камінням і грудками землі у військові колони, уважаючи солдатів винуватцями своїх бід.

Після багатьох років захисники Жукова заявляють, що будинки були відновлені, жителям відшкодували збитки. Саме. так написано в офіційних звітах, які лягли в архіви.

На це зауважу, що звіти в нас складати вміють. А як наша влада бореться з наслідками стихійних і рукотворних лих, про це краще розпитати тих, хто в таких лихах побував.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Захисники Жуковської мудрості вигадали виправдання будь-якому з його подвигів.

Ось і тут: американці теж проводили навчання із застосуванням ядерної зброї за участю військ.

Правильно. Тільки там не було десятків тисяч солдатів. Там не було сіл за п’ять кілометрів від полігону. Там не було відкритих колодязів шахтного типу та школи за 6600 метрів від епіцентру.

І до того ж: а що це вас, дорогі товариші, потягло брати приклад з америкосів? Вони ж лиходії, палії, гади, вампіри! Вони план Даллеса придумали, щоб нас винищити, попередньо розбестивши, щоб у нас насадити все найниціше, наймерзенніше, найвульгарніше і найкапосніше.

Не було б плану Даллеса, то не було б у нас ані бюрократії, ні розпусти, ні проституції, ні наркоманії, ні хабарництва, ні хамства, ні злодійства, ні пияцтва! Це клятий Даллес своїм планом нас зіпсував. Без його злісних планів усі ми були б розумними, чесними, добрими та лагідними!

Так нехай же вороги творять у себе все, що їм подобається. Нехай вони своїх солдатів хоч сокирами рубають. Навіщо лиходіїв наслідувати? Свого розуму не вистачає за добру справу взятися?

І вже коли їх наслідувати, то в усьому. Краще за їхнім прикладом наших офіцерів житлом забезпечили б.

От на такі подвиги Жукову розуму забракло. Бо сам він житловою площею був забезпечений за потребою.

Розділ 17

1

Навчання на Тоцькому полігоні наша рідна пропаганда описує з двох полюсів.

Або видатне досягнення, і тільки великий Жуков був здатен на такий подвиг!

Або жахливий злочин, і тільки мерзотник Берія був здатен на подібне лиходійство!

Коротше кажучи, якщо досягнення, то спасибі Жукову, якщо злочин, то винен хто завгодно, крім Жукова.

Ось вам приклади.

Герой Радянського Союзу, маршал бронетанкових військ Лосик кипить захопленням від звершень Жукова:

«Він зробив, по суті, переворот в оперативній та бойовій підготовці. Під його керівництвом у вересні 1954 року на Тоцькому полігоні вперше було проведено військові дослідні навчання з практичним застосуванням ядерної зброї.»

(Червона зірка. — 1996. — 28 грудня)

Ось протилежний підхід:

«Вибір місця випробування був не помилковим — він був злочинним. Важко на просторі в одну шосту земної суші знайти більш населений регіон, ніж область між Волгою та Уралом. Так само, як важко обрати для зараження більш родючий ґрунт або таку красиву річку, як Самара, довжина якої 600 кілометрів і яка у самому місті Самарі з населенням понад мільйон жителів вливається до кращої магістральної річки Європи — Волги, річки, в якій із задоволенням купалися «вожді» країни, які приїхали на навчання. Після вибуху нікому з них на думку не спало у ній освіжитися.

Назвемо поіменно державних діячів, які відіграли вирішальну роль у визначенні місця вибуху: Л. П. Берія, М. О. Булганін, Л. М. Каганович, В. М. Молотов, Г. М. Маленков.»

(Ядерний удар по Росії завдала Радянська Армія 45 років тому // Літературна газета. — 1999. — 15 вересня).

Отже, ядерний вибух на Тоцькому полігоні — велике звершення. Жуков — найвизначніший військовий геній. Це він вибирав наймальовничіші місця Росії, найродючіші ґрунти. Це його голову осяяла велика ідея випробовувати на людях! І не було в нього ні помічників, ні заступників, ані начальників. Усе робив сам! Слава йому! І на Тоцькому полігоні меморіальну дошку пригвинчено: «Під особистим керівництвом Жукова».

Або ядерний вибух на Тоцькому полігоні — мерзенний злочин. Але винна банда мерзотників: Берія, Булганін, Маленков, Каганович, Молотов. Це вони здійснили злочин.

А Жукова в списку негідників чомусь немає. Хоча Жуков офіційно був керівником навчань.

І це при тому, що Берію було заарештовано 26 червня 1953 року, більше ніж за рік до вибуху, і розстріляно 23 грудня 1953 року о 19 годині 50 хвилин — майже за дев’ять місяців до вибуху.

2

Відкриваємо мемуари Жукова й читаємо, як сам Великий Стратег оцінює свої забави у вересні 1954 року.

Він їх ніяк не оцінює. Не згадує і не розмірковує. Немає в мемуарах і слова про ці