Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Можливо, громадяни. У нас усе можливо. Кожен сам може переконатися. Світлини тієї показухи існують в достатніх кількостях. Їх ніхто не ховав.

А от матеріали навчань у Тоцьких таборах будуть таємними й за шість десятків років. Нашим стратегам є що ховати.

6

Проблеми почалися задовго до навчань. Літо в Поволжі та на Південному Уралі буває лютим. Кожен день у сухому степу — далеко за тридцять. Десятки тисяч людей зібрали в гігантському таборі. Тренування до сьомого поту. Балет — він і є балет. Забезпечити всіх чистою водою неможливо. Тому перша біда — дизентерія. Вона мучила табір уже в липні. Але ж не скасовувати через якусь дизентерію захід, який готували впродовж багатьох місяців, витрачаючи значні кошти.

До речі, кимось оголошено, що в навчаннях брали участь 45000 солдатів і офіцерів. Найпростіші підрахунки дають інший результат.

45000 — це сторона, що веде наступ (не забудемо потужне підсилення 128-го корпусу, зібране з різних військових округів, включно з артилерійською дивізією, артилерійською й інженерною бригадами та безліччю дрібніших частин).

Однак, крім наступальників, були й ті, хто мав їх зупинити. За п’ять кілометрів від епіцентру в обороні стояв 7-й стрілецький корпус у складі двох дивізій з підсиленням. Тим, що оборонялися, необхідно було в окопах, траншеях і бліндажах пережити ядерний вибух у безпосередній близькості від себе. Крім цього, «бути готовими закрити пролом в обороні, що утворився внаслідок ядерного удару» (Червона зірка. — 1992. — 9 липня).

То чому ж цілий корпус не враховано у статистиці?

Дії військ під час ядерної атаки. Плакат, випущений за підсумками Тоцьких навчань

Крім сухопутних військ, у навчаннях брали участь три авіаційні дивізії та окремий авіаційний полк. Їх теж чомусь до переліку учасників не внесли.

А дози хапали всі. «Червона зірка» від 19 липня 1996 року змушена визнати:

«Як пізніше виявилось, солдати, які брали участь у секретному заході, а з ними і місцеві жителі, отримали чималу дозу радіаційного опромінення».

Та сама «Червона зірка» 9 липня 1992 року:

«Такі елементарні запобіжні заходи, як дезактивація техніки, зброї та обмундирування, не застосовувалися. У навчаннях брала участь величезна кількість людей. Жодного спеціального медичного спостереження за станом їх здоров’я встановлено не було. Засекречені і забуті, вони жили, як могли, без будь-якої уваги з боку держави... Кожен дав підписку, зобов’язавшись мовчати про це протягом 25 років».

— Чи не злобний наклепник таке вигадав? — Ні! — це повідомляє центральний орган Міністерства оборони РФ.

Не все на тих навчаннях робилося через голову.

Напередодні навчань усім учасникам видали зі складів новеньке обмундирування і нове взуття.

Здавалося б, нехай у старому відвоюють день, скинуть з себе, вимиються, одягнуться в нове.

Але ні. У нове переодягли і перезули напередодні. У новому бійці і командири пішли через епіцентр. Потім у цих штанях, у цих новеньких гімнастерках, у цих рипучих чоботях вони поїхали до своїх гарнізонів. Невдовзі — і на дембель. Бо для більшості дембель виявився достроковим.

Учасників постригли наголо ще за два місяці до навчань і потім стригли постійно. Деякі медики вважають, що краще б їм воювати волохатими, але відразу після навчань усіх постригти, добре помити, одягнути і взути в усе нове й відвести подалі від цих клятих місць.

Але швидко розосередити десятки тисяч людей і тисячі машин, використовуючи невеликі залізничні станції в районі Тоцького полігону, було неможливо. Табір, поступово згортаючись, стояв до кінця жовтня. Відразу після навчань військами знову поповзла дизентерія. Але раптом лікарі зрозуміли, що разом одночасно поширюється ще якась хвороба, що схожа на дизентерію, але нею не є.

Хворих вивозили з Тоцького полігону в наспіх розгорнуті польові шпиталі в районі Чкалова. Бо у Чкалові — штаб Південно-Уральського військового округу і тилові установи, включно зі шпитальною базою.

Однак під час розгортання польових шпиталів не врахували один нюанс. Уранці 14 вересня у момент підходу носія до цілі напрям вітру змінився. Після вибуху, усупереч прогнозам, радіоактивну хмару понесло не в голий степ, а в напрямку міста зі славною назвою Чкалов. Радіоактивні опади випадають не суцільним шаром, а плямами — великими й малими. Усе на-чебто чисто, потім раптом за пару сотень кілометрів від епіцентру в чарівному гайку — радіоактивна сунична галявина. Або джерельце. Або струмочок. І знову чисто.

«Радіоактивна пилюка була піднята на велику висоту розпеченою масою повітря при сильному вітрі».

(Військово-історичний журнал. — 1991. — № 12. — С. 86)

Між Тоцьким полігоном і містом Чкалов (тобто на осі проходження хмари або поруч із цією віссю) розмістили ті самі польові шпиталі.

А намети величезного табору на Тоцькому полігоні після відходу останніх полків згорнули й поклали у стратегічний запас.

7

Учасник навчань генерал-полковник Б. П. Іванов:

«Спеціальна група була в епіцентрі протягом 40 хвилин».

(Військово-історичний журнал. — 1991. — № 12. — С. 85)

У нас так заведено: коли треба щось приховати, використовуємо термін, який може означати все, що завгодно: особливий ешелон, виріб 602, вантаж 505, спеціальна група. Що це за група опинилася в епіцентрі за 40 хвилин? Цього генерал-полковник пояснювати не став.

Про це 45 років потому розповів командир спеціальної групи колишній капітан Радянської Армії, серб за національністю, Младлен Маркович. Після Другої світової війни у Радянському Союзі навчалися офіцери з Польщі, Болгарії, Югославії та інших країн, які потрапили під контроль Радянського Союзу. З Югославією стався розрив. Тих офіцерів, які поверталися додому, в Югославії ув’язнювали як сталінських шпигунів. Тому багато з них залишилися в Радянському Союзі, прийняли радянське громадянство й були зараховані до Збройних сил СРСР.

У Тоцькому експерименті в капітана Марковича була особлива роль. Тому що в разі загибелі про нього ніхто не згадав би.

Дозиметрист. З плаката, випущеного за підсумками Тоцьких навчань

Капітану Марковичу дали групу ув’язнених, яких тримали під посиленою охороною. Він мав навчити їх вимірювати радіацію. Капітан отримав необмежені права — розстрілювати на місці за будь-який вияв непокори.

Ця група ув’язнених на чолі з капітаном Марковичем і побувала першою в епіцентрі за 40 хвилин після вибуху. Це вони виміряли рівень, дали добро й повернулися