Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

Марк. Для багатьох нестерпною виявилася самоізоляція. Люди звикли, що постійно мають якісь розваги — на роботі з колегами можна поговорити про новий серіал чи попліткувати, у ресторані нас погодують, у кіно влаштують емоційний атракціон. А тут раптом все довелося робити самотужки. Як це взагалі?

Ще один момент — страх невідомості. Я сильно перей­мався, що мене чекає надалі. Уява малювала ситуації, де я залишаюся зовсім без роботи, грошей, бо які книжки, навіщо, якщо людям їсти нічого? Зловив себе на тому, що це теж про контроль, але майбутнього, і в цьому я відчував дуже багато тривоги.

Ілля. Це і є той первинний егоцентризм, який описує Піаже. Дуже хочеться пірнути у звабливе відчуття всемогутності, щоб як захотів, так і сталося. У всіх же, певно, є знайомі, що вирішили заперечити дійсність і пішли смажити шашлики, «тому що ніякого вірусу не існує, то все хтось вигадав». Тобто люди не готові приймати всю серйозність ситуації, вони все одно хочуть зберегти владу за собою.

Марк. Я знаю тих, хто цей період пройшов дуже достойно й вийшов з нього навіть у плюсі. Замість битися чолом об скло, вони запитали себе: «Окей, на що я реально можу вплинути, а на що — ні? Гаразд, люди більше не можуть ходити до мене в заклад, і я із цим нічого не зроблю. Але люди не перестали їсти. Можливо, я зможу доставляти їм страви додому?». Щось схоже відбувалося в усіх сегментах бізнесу. Можна сказати, що карантин та швидке усвідомлення своїх меж сприяли креативності.

Є й ближчі приклади: багато хто виявив у собі кулінарний талант, замість нарікати, що ніде поїсти. Коли карантин послабився, люди почали кайфувати від найпростішого — природи, прогулянок, поїздок у сусіднє село чи містечко. Це якраз і є та стоїчна штука, про яку ми писали вгорі: «Скеровуйте правильно свої вчинки». Я безсилий змінити всю ситуацію, проте що мені до снаги?

Вправа

«Що мені до снаги?»

Стикнувшись із безсиллям, спробуйте перенести ситуацію на аркуш паперу. Розділіть його на дві частини. У першій опишіть ситуацію та перечисліть те, що, як здається, неможливо змінити. Наприклад, через карантин у вас накрилася відпустка. Ви не можете вплинути на перебіг хвороби (звісно, якщо ви не вірусолог).

На другій частині аркуша напишіть, що вам посильно в цій ситуації. Наприклад, змінити локацію для відпочинку. Ця вправа допомагає прийняти те, що ви не можете змінити, і побачити перспективи — те, що вам до снаги.

38 McWilliams Nancy. Psychoanalytic Diagnosis: Understanding Personality Structure in the Clinical Process (Kindle Edition) // New York, The Guilford Press; 2nd Edition, 2011.

39 Martel Brigitte. Sexualité, amour et Gestalt (French). France, 2004.

Будьмо чесні: людей, що не ревнували б зовсім, не буває.

Хтось каже: «Я не ревную свою партнерку до чоловіків, які лайкають її фото в інстаграмі», — але водночас відчуває ревність, коли на роботі в його колеги виходить краще. Або ж навпаки — у стосунках ревність є, можливо, навіть здорова («Я бачу, що на тебе звернули увагу, тому ревную»), але в кар’єрі — повна байдужість до успіху колег. Так чи інакше, людині доведеться постійно стикатися із цим почуттям. Тому ми хотіли б пояснити, як перевести його з небезпечної червоної зони, коли ревність руйнує, у безпечну зелену, коли ревність — це нормально, а не привід для драми.

У цьому розділі ми знову посилатимемося на славнозвісного Зиґмунда Фройда. Цей дядько, який казав, що його улюб­лений пацієнт — він сам, був засновником культури психотерапії. Ставлення до батька психоаналізу неоднозначне.

З одного боку, професійна спільнота часто критикувала його роботи. Наприклад, через міркування про жіночу сексуальність: мовляв, нормальним може бути лише вагінальний оргазм (розуміння людської анатомії було не таким розвиненим, як зараз, тож Фройд не знав, що за будь-який оргазм в тілі жінки відповідає кліторальна тканина40).

З другого — роботи Фройда розвивали та ставили в основу нових напрямків, зокрема психоаналізу. Щодо ревнощів — досі ніхто не запропонував нічого змістовнішого й цікавішого, ніж психоаналітик у праці «Про деякі невротичні механізми при ревнощах, параної та гомосексуалізмі»4142.

У цій роботі Фройд описує ревнощі як акт агресії. Він виокремлює три рівні ревнощів, і кожен наступний клієнтові складніше усвідомити, ніж попередній. Тобто до усвідомлення третього рівня неможливо дійти, якщо людина не готова визнати та засвоїти перший і другий рівні.

Перший рівень — це такі банальні й суперницькі ревнощі, на яких ґрунтується процес збереження влади над об’єктом любові. Тобто людина хоче, щоб об’єкт любові завжди залишався поруч і належав лише їй. Основою цього є нарцисичний процес, що тягнеться із самого дитинства. Це логічно, якщо пригадати едіпів комплекс, коли дитина ревнує маму до тата чи когось іншого. Хочеться присвоїти її собі й нікому не віддавати.