Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

століття вона пережила значну трансформацію та зазнала багато критики, особливо щодо ідеї сексуального потягу в дитини. Наразі фокус змістився на соціологічніший. У будь-якому разі це одна з перших криз, у якій дитина стикається з безсиллям. Вона намагається «привласнити» об’єкт любові й наражається на спротив. Синові доведеться зрозуміти, що мама не може стати його дівчиною чи дружиною, або доньці — що тато хоче проводити час не лише з нею, а й із її матір’ю. Конкуренція з іншими суб’єктами за контроль над автоматом з видачі пакунків любові часто програється. Доросла людина вже, мабуть, забула, як воно. Це стає нормою. Гірка іронія в тому, що, аби стати дорослим, треба колись вперше пережити цей сум і безсилля.

Ця криза природним чином широко відображається у світовій культурі. Яскравий приклад — епізод з книжки «Малий і Карлсон, що живе на даху», в якому Малий сідає на коліна мамі й каже, що дуже любить її. А тоді запитує, чи може вона стати його дружиною. Мама м’яко пояснює йому, що вже любить його батька й вони одружені. Малий, звісно, засмучується. Ідеться про фундаментальний процес розчарування. Подальший розвиток дитини буде пов’язаний з постійним зменшенням відчуття всемогутності й розумінням, що в житті багато що не залежить від нас.

В ідеалі згодом через це переживання можна почати краще розуміти свої межі. Що я можу, а чого — ні? Що контролюю, а що від мене не залежить? Скажімо, у мене не вийде скочити на три метри у висоту, але я можу стрибнути на метр сімдесят, а якщо почну тренуватися, то сягну і двох. Зустріч із безсиллям у якомусь сенсі — це звірка орієнтирів. Де я перебуваю і куди мені далі рухатися?

Добре, коли батьки змалку формують у дитини межі й вона одразу знайома з базовим безсиллям. Якщо тато й мама діють навпаки та потакають всемогутності дитини, будуючи увесь світ навколо неї, вони уникають формування меж. Як може звучати цей текст? «Якби ти більше постарався, то зміг би» — і це в ситуації, коли дитина діяла на межі. У дорослому віці такі люди боляче і тривожно переживають обмеженість, прагнуть до влади й самоствердження. Наприклад, захворівши, відчувають сильну провину та розчарування в собі, мовляв, слабак.

Бріджит Мартель у книжці «Любов, сексуальність і гештальт»39 говорить про розуміння власної обмеженості — однієї з п’яти головних причин переживання страху і тривоги. «Виявляється, я не зі сталі, а з м’яса й кісток. Мені може бути боляче, я можу не встигати робити п’ять проєктів за тиждень, можу не пробігти марафон, я не контролюю кохану людину, і мене можуть зрадити». У стоїків на такі випадки було три коротких, але ґрунтовних нагадування:

Контролюйте власне сприйняття.

Правильно скеровуйте свої вчинки.

Будьте готові сприйняти все, що не можете контролювати.

Ще одна цеглина в ідею безсилля — буддизм. Його центральний постулат — відмовитися від будь-яких спроб контролювати дійсність на користь споглядання плину життя. У цьому концепті можна лише прийняти плин життя. Щось схоже буддисти говорять і про медитації. Це не контроль думок, а їх споглядання, без осуду. Наче спокійно споглядати трафік на дорозі, замість ганятися за кожною машиною й кричати: «Не їздь! Не їздь тут!».

Історія Іллі про відпустку, якої не було

У мене карантин забрав відпустку. Я взагалі не дуже вмію відпочивати: у дитинстві цим питанням більше займалися батьки. Коли виріс, мені здавалося, що загалом відпочинок — не те, що варто собі організовувати. Лише останніх років п’ять я відчув, як це важливо, і зрозумів, що батарейки варто заряджати.

То була поїздка, яку я спланував уперше за кілька років. Зробив це заздалегідь — ще у квітні 2020-го. Вирішив два тижні провести в теплій країні з морем і пляжем. Я поволі дозрівав до цього усвідомлення: «Тобі треба видихнути». І от коли все зупинилося, моя перша несвідома реакція — образа. Ніби хтось сильніший прийшов і забрав у мене те, що належить мені. Згодом вона трансформувалася в запитання дорослого: «Що я можу із цим зробити?».

Я подумав: «Окей, відпустка накрилася, але відпочинок мені все одно треба». Тому я почав поволі змінювати графік роботи, зрозумів, що саме зараз потребую третій вихідний, яким стала п’ятниця. Бувають випадки, коли люди в таких ситуаціях починають ще більше працювати. Ніби на зло: у мене відібрали Діснейленд, тому я зараз їм влаштую. Але якоюсь мірою це також спроба утримати контроль над життям.

Безсилля й карантин

Марк. Коли все зупинилося, мені спершу було важко змиритися з відчуттям безсилля. Як це я не можу піти в кав’ярню чи зустрітися з друзями? Як це не полечу у відпустку або не поїду в гості до мами? Купа дрібних обмежень перетворилася на внутрішнє роздратування через те, що я не маю влади, аби жити, як раніше.

Ілля. Початок карантину — момент історичний, кожен його пам’ятає. Артистам довелося скасовувати концерти, лекції та великі події також перенесли, заклади позачиняли. Усе це припало на весну — час активності та планів, коли всі хотіли б гуляти й кайфувати від життя, а не сидіти вдома. Це була масова зустріч із безсиллям, і чим більше людина намагалася контролювати життя, тим більше страждання це їй завдавало. Хтось звинувачував владу, хтось будував теорії змови. Але загалом це все — про