Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

На думку Фройда, є дві форми прояву такої ревності. Перша — бажання знищити конкурента. Такі підходи добре помітні, наприклад, у бізнесі. Друга проявляється, якщо прямо застосувати агресію не вдається: людина може почати звинувачувати себе за втрату об’єкта любові. «Це зі мною щось не так. Це я погано старався (старалась), тому все так склалося». Обидва підходи можуть поєднуватися: спочатку людина хоче знищити когось, тоді починає докоряти собі — і так по колу.

Другий рівень — спроєктовані ревнощі. Це коли людина власне важке переживання приписує комусь. Скажімо, в одного з партнерів є потреба помічати інших людей навколо, фліртувати з ними чи симпатизувати їм. Або, можливо, у людини десь далеко у свідомості є ідея зради. Наприклад, вона жила в дуже релігійній сім’ї із жорсткими правилами, у якій зрада прирівнювалася до смертного гріха. Відповідно, зростаючи в таких умовах, людина настільки боїться допус­тити цю думку до свідомості, що єдиний спосіб це зробити — спроєктувати її на партнера.

Часом буває, що людина не дає жодних приводів, а її все одно підозрюють у зраді, намагаються перевіряти, вимагають показати повідомлення, кажуть, що бояться втратити. Імовірно, ідеться про проєкцію власних почуттів на партнера.

Третій рівень — параноїчні ревнощі. Варто підкреслити, що саме ця частина статті Фройда стоїть на піску, хоча певна логіка в ній є. На думку психіатра, цей тип ревності має стосунок до прихованої і пригніченої гомосексуальності. У цьому разі людина ревнує об’єкт своєї ж статі, і це можна сформулювати так (у випадку чоловіка): «Я його не люблю, вона його любить». Виходить, чоловік заперечує свою симпатію до іншого чоловіка, приписуючи її жінці. Отже, цей рівень в якомусь сенсі також проєктивний, однак зі статевою інверсією.

У сучаснішому трактуванні тут ідеться про близькість, а не лише про гомосексуальний потяг. Наприклад, чоловік ріс у сім’ї, де бракувало близькості з батьком. Або ж дівчина не мала близькості з матір’ю. Переважно ці люди в дорослому житті мають більше друзів протилежної статі. Дівчата багато спілкуються з чоловіками, але в них мало подруг, тому що їм із жінками важко.

У місці, де виникають ревнощі, бажання зближатися зі своєю статтю приписуються партнерові чи партнерці: «Класно, у нього є подруги, а в мене немає». Цілком імовірно, у підсвідомості це розгортатиметься як ревність до партнера, але насправді це ревність до втраченого зв’язку зі своєю статтю.

Із Фройдом закінчили. Хвала коням і барабанам.

Гадаємо, вам потрібен якийсь час, щоб усе це осмислити.

А поки ви думаєте, ми дамо відповідь на запитання, яке у вас теж може виникнути: «Як мені справлятися з ревнощами?».

Напевно, у діалозі з партнером чи партнеркою та через роботу над собою. Наприклад, коли йдеться про ревність першого рівня, важливо не просто знати, а усвідомити через власний досвід, що інша людина вам не належить: у неї може бути свій світ, інші зацікавлення, вона може проводити якийсь час без вас. Ідеться і про партнерів, і про друзів, і про рідних. Коли говоримо про ревність другого рівня, доведеться прийняти інший бік себе: вам також можуть подобатися інші люди, ви можете їх помічати, у вас можуть бути заборони чи забобони з приводу зради. Із цим доведеться працювати, приймаючи себе таким. Важливо, щоб між вами була довіра. Здорові ревнощі, які не виходять за межі нормальності, можуть свідчити про турботу й цінність взаємин.

Історія Іллі про безсилля

Якось я закохався в дівчину, яка щойно вийшла зі стосунків. Усе ніби завершилося, але в процесі стало зрозуміло, що в неї ще багато почуттів до колишнього партнера. Пам’ятаю, я дуже ревниво до цього ставився, мені було боляче: «У тебе є я, чому ти до нього щось відчуваєш?!». Хотілося, щоб вона могла просто обрізати цей досвід — і все.

Я пам’ятаю свої фантазії із цього приводу. Думав щось типу «шкода, що вона не зустріла мене першого». Врешті ми розійшлися, зокрема й через мої ревнощі. Я тоді не помічав, що намагаюся увійти в чужі стосунки, завершити їх за інших людей. Це досить наївно — вірити, що можеш кимось володіти на 100 %. Таке бажання призводить лише до руйнування.

Попри те, що в неї було багато почуттів до мене, я все одно програв конкуренцію її попередньому досвіду. Можливо, тому, що намагався його знищити. Але все це я зрозумів тільки із часом. Радий, що в мене був такий досвід, у якому я через злість і розчарування зрозумів, наскільки безсилий змінити те, що мені не належить.

Ревнощі й ілюзія володіння

Марк. Я знаю людей, які велику частину дня витрачають на те, щоб дивитися в соцмережах, як поводиться партнер чи партнерка. Багато років тому я навіть був у таких стосунках. Зустрічаєшся увечері з людиною, а вона тобі: «А чому це ти її пости лайкаєш, м-м-м?». Виходить такий собі соціальний сталкінг, і почасти навіть моторошно, адже за кожним твоїм кроком стежать.

Ілля. Варто визнати, що ми живемо в нарцисично організованому світі. Ілюзія володіння культивується, з’явилося багато інструментів контролю. З одного боку, стало більше прозорості, але з другого — додалося реакцій, які кожен може пояснити по-своєму. «Ах, вона лайкає його пости! Точно щось мутить!» Збільшилося поле для проєкцій. Раніше, щоб спіймати