read-books.club » Фентезі » Страх мудреця, Патрік Ротфусс 📚 - Українською

Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

24
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Страх мудреця" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 317
Перейти на сторінку:
їх на власні очі. Розмовляв із чорнооким Попелом. Бачив Галіакса, що кутався в тінь, наче в мантію.

Тож я продовжував свій безплідний пошук. Байдуже, у що там вірила решта світу. Я знав правду й ніколи не здавався з легкістю.

***

Я пристосувався до ритму нового семестру. Як і раніше, відвідував заняття й музикував у Анкера. Одначе більшу частину часу проводив у Архівах. Я так довго жадав їх, що здатність проходити крізь парадні двері в будь-який час на свій розсуд видавалася майже неприродною.

Цього досвіду не псували навіть постійні невдачі в намаганнях відшукати про чандріян щось правдиве. На полюванні ­мене дедалі більше відволікали інші книжки, які я знаходив. Написаний від руки травник з акварельними малюнками різних рослин. Маленька, у чверть аркуша книжечка з чотирма п’єсами, про які я ще ніколи не чув. Дивовижно захоплива ­біографія Гевреда Сторожкого.

Я проводив у читацьких норах цілі дні від обіду до вечора, пропускаючи трапези й нехтуючи друзями. Не раз останнім виходив із Архівів, бо канцеляри замикали двері на ніч. Там я й заснув би, якби це було дозволено.

Іноді, якщо мій графік був надто щільний, щоб умоститися й довго щось читати, я просто ходив Сховищем кілька хвилин між заняттями.

Я був такий зачарований своїми новими свободами, що багато днів не перебирався через річку до Імрі. Повернувшись же до «Сірого чоловіка», я приніс візитівку, виготовлену зі шматка пергаменту. Вирішив, що Денну це повеселить.

Але коли я прибув, запобігливий швейцар у вітальні «Сірого чоловіка» сказав мені, що не може доставити мою картку. Ні, юна дама більше тут не мешкає. Ні, не можна передати їй повідомлення. Ні, він не знає, куди вона поділася.

Розділ п’ятнадцятий. Цікавий факт

Елодін увійшов до лекційної зали, спізнившись майже на годину. Його одяг був вимазаний плямами від трави, а в його волоссі заплуталося сухе листя. Він усміхався.

Того дня на нього чекали всього шестеро студентів. Джаррет не приходив уже два заняття. Зважаючи на те, як ущипливо він висловлювався, перш ніж щезнути, я сумнівався, що він повернеться.

— Негайно! — вигукнув без попередження Елодін. — Розкажіть мені дещо!

То був останній із його способів згайнувати наш час. На початку кожної лекції він вимагав повідомити цікавий факт, якого ще ніколи не чув. Звісно ж, визначати критерії цікавості міг лише сам Елодін, а якщо перший названий факт не дотягував до планки чи Елодін уже його знав, він вимагав іще й іще, аж доки хтось не казав чогось такого, що його веселило.

Він показав на Брін.

— Уперед!

— Павуки можуть дихати під водою, — хутко сказала та.

Елодін кивнув.

— Добре, — поглянув на Фентона.

— На південь від Вінтасу є річка, яка тече не в той бік, — сказав Фентон. — Це солона річка, що тече вглиб континенту від Сентського моря.

Елодін хитнув головою.

— Я вже в курсі.

Фентон опустив погляд на папірець.

— Імператор Венторан одного разу ухвалив закон…

— Нудно! — голосно урвав його Елодін.

— Якщо ви вип’єте більш як дві кварти морської води, вас знудить? — запитав Фентон.

Елодін задумливо поворушив ротом, неначе намагаючись витягнути з-поміж зубів шматок хряща. А тоді вдоволено кивнув:

— Гарно, — і показав на Уреша.

— Нескінченність можна ділити нескінченну кількість разів, і частки, які вийдуть, однаково будуть нескінченно великими, — промовив Уреш зі своїм дивним ленаттським акцентом. — Але якщо розділити число, відмінне від нескінченності, на нескінченність, частки, які вийдуть, будуть не-нескінченно малими. Оскільки вони є не-нескінченно малими, але їхня кількість нескінченна, їхня сума при зворотному додаванні буде нескінченна. Це вказує на те, що будь-яке число насправді є нескінченним.

— Ого, — промовив Елодін, витримавши довгу паузу, і серйозно тицьнув пальцем у ленаттця. — Уреше, ось тобі наступне завдання: переспи з кимось. Якщо не знаєш, як це робиться, підійди до мене після заняття.

Він повернувся до Інісси.

— Іллійці так і не вигадали писемності, — сказала вона.

— Неправда, — відповів Елодін. — Вони послуговувалися системою плетених вузлів, — він зробив якийсь складний жест обома руками, неначе переплітаючи щось. — І робили це задовго до того, як ми почали нашкрябувати піктограми на шкурах овець.

— Я не кажу, що вони не фіксували мовлення, — пробурмотіла Інісса. — Я сказала «писемність».

Елодін примудрився показати, що безмежно знуджений, просто знизавши плечима.

Інісса насупилася на нього.

— Гаразд. У Скерії є собаки, які народжують через рудиментарний пеніс, — заявила вона.

— Ого, — промовив Елодін. — Добре. Так.

Показав на Фелу.

— Вісімдесят років тому в Медиці виявили, як можна видаляти катаракту з очей, — сказала Фела.

— Я вже знаю, — відповів Елодін, зневажливо махнувши ­рукою.

— Дозвольте договорити, — попросила Фела. — Збагнувши, як це робити, вони дістали змогу повертати зір людям, які взагалі не могли бачити до цього. Ці люди не осліпли, а народилися незрячими.

Елодін із цікавістю схилив голову набік.

Фела продовжила:

— Коли вони діставали змогу бачити, їм показували предмети. Кулю, куб і піраміду на столі, — говорячи, Фела показувала ці тіла жестами. — Тоді зцілювачі питали в них, який із трьох предметів круглий.

Фела спинилася задля ефекту, глипаючи на всіх нас.

— Вони не могли цього сказати, просто дивлячись на предмети. Цим людям спершу треба було їх помацати. Лише помацавши кулю, вони розуміли, що вона і є круглою.

Елодін закинув голову назад і з задоволенням розсміявся.

— Справді? — перепитав він.

Вона кивнула.

— Приз дістається Фелі! — вигукнув Елодін, підкинувши руки вгору. Сягнув у кишеню, дістав якийсь брунатний довгастий предмет і сунув їй у долоні.

Вона з цікавістю поглянула на предмет. То був стручок молочаю.

— Квоут іще не говорив, — зауважила Брін.

— Байдуже, — недбало кинув Елодін. — Квоут хріново грає в цікаві факти.

Я якомога гучніше набурмосився.

— Гаразд, — погодився Елодін. — Скажи, що там у тебе.

— Адемські найманці мають таємне мистецтво, що зветься летані, — промовив я. — Саме воно робить їх такими несамовитими в бою.

Елодін схилив голову набік і перепитав:

— Справді? І що це таке?

— Не знаю, — безтурботно відповів я, сподіваючись його роздратувати. — Як я вже сказав, воно таємне.

Елодін, схоже, замислився над цим на мить, а тоді похитав головою.

— Ні. Цікаво, але не факт. Це все одно що сказати, буцімто шалдійські лихварі мають таємне мистецтво, яке зветься фінансія, й саме воно робить їх такими несамовитими в банківських справах. У цьому немає змісту, — він іще раз вичікувально поглянув на мене.

Я спробував пригадати щось інше, та не зміг. Моя голова була повна казок і результатів пошуків інформації про чандріян, які вели у глухий кут.

— Бачиш? — звернувся Елодін до Брін. — Хріново в нього виходить.

— Я просто не знаю, чому ми марнуємо на це час, — різко заявив я.

— Ти маєш цікавіші справи? — запитав він.

— Так! — вибухнув я гнівом. — У мене є тисяча важливіших справ! Наприклад, вивчення імені вітру!

Елодін підняв один палець, спробувавши стати в позу мудре­ця — щоправда,

1 ... 41 42 43 ... 317
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"