Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

Просторова магія по-різному діяла на смертних людей, надаючи побічні ефекти у вигляді легкого запаморочення, інколи занепад сил. Яні в цьому плані зовсім не пощастило. Перетин часу і простору погано їй дався, Левіні здавалося, що всі її нутрощі вивернули навиворіт, а мозок витанцьовував весь цей час чечітку не в змозі сконцентруватися.

Щойно Яна відчула під ногами тверду землю, її в той самий момент, наче невідома сила зігнула навпіл, вміст шлунка вирвався назовні. Підсвідомо вона собі ж дякувала за вдало обране місце. Їй зовсім не хотілося лякати тітку, з’явившись посеред вітальні, тому вона образа задній двір, який огороджений високим парканом.

— Треба було раніше попередити, що в тебе є схильність до морської хвороби, — з легкою огидою вимовив Владислав, споглядаючи на Яну. — Я б зміг зарадити цьому.

Роріксон не став продовжувати, а спокійнісінько відвернувся, коли Яну знудило вдруге. Їй не було соромно, хіба що зовсім трішки, перебувати в такому стані перед новим знайомим їй честі не робило.

Щойно Яна виструнчилась, її зіниці різко розширилися.

— Моя сумочка! Я забула її в шафці!

— Ти зараз серйозно хвилюєшся за сумочку?

— Там дещо є важливе! Дуже важливе!

— Гаразд, — невдоволено та все ж Владислав зробив милість й розвернувся до Яни обличчям. — Подумай про свою сумочку, — він протягнув їй руку. — Левіна кілька секунд вичекала перш ніж взяти Роріксона за руку. Він повторив клацання пальців, і сумочка в якій лежав телефон та кістка миттєво звилися. — Задоволена?

— Так. Дай мені десять хвилин, я поговорю з тіткою. Тікати мені точно немає куди.

— Від долі не втечеш, — загадково вимовив Владислав, й спокійнісінько пішов до лавочки під деревом, мов він бував раніше в цьому дворі.

Яна знала, що виглядає дивно в медичній формі, і її вигляд явно здивує тітку. Та варто було увійти до будинку, як тітка відразу заклякла на місці. Її подив був не зрозумілим для Яни.

— Я зараз все тобі поясню, якщо це така реакція на мій зовнішній вигляд.

— Твій вигляд справді не належний, — спокій повернувся на ідеальне обличчя Маргарити, яка виглядала надто молодо для своїх сорока п’яти років. — Твій запах мене більше турбує. Вип’ємо чаю?

— Так.

Яна підсвідома знала, що розмова з тіткою проллє світло на ситуацію, в якій вона опинилася, та все ж вирішила не квапити події. Звичний ритуал чаювання на кухні зі смаколиками, тепер виглядав напруженим.

— Якщо я скажу, що мені помітно більше ніж іншим, це про щось тобі скаже? — запитала Яна на пряму.

— Мені б хотілося, щоб тебе ця участь оминула.

— Тоді чому віддала родинну прикрасу?

— Бо вона належить тобі. Навіть якби я тобі її не віддала б, підвіска сама б до тебе потрапила в руки. Так влаштований її механізм.

Левіна торкнулася рукою підвіски в очікувані, що побачить щось незвичне в тітці, але та лишалася зі своєю звичною людською формою.

— Я не істота, — запевнила її Маргарет, накручуючи світле пасмо на вказівний палець. Тітка завжди робила так, коли нервувала. — Мені передалося трішки магії від пращурів, але не більше. Щось типу відьми, але не до кінця.

— А мама?

В горлі Яни відразу з’явилася грудка. Світ який її оточував виявився зовсім не таким, яким був насправді.

— Вона була наполовину альвом, наполовину смертною. Твій дідусь був альвом, а бабуся смертною. Олівія майже не успадкувала здатності чарувати, хіба що її вік тривав би трохи більше смертного.

— Рита, як тоді щодо мене?

Тітка похитала головою, тяжко втягуючи повітря ніздрями.

— З дитинства я в тобі не бачила прояву чогось надприродного. Хіба що твій резерв, який був наповнений до країв, але це скоріше від твоєї сили волі, а ніж генетично успадковане.

— А батько?

— Він успадкував прокляту прикрасу, яку протягом багатьох віків ніхто з його лінії не міг позбутися. Ми з твоєю мамою намагалися відстрочити не минуще, але це призвело до страшної катастрофи.

— Чому в нашій родині все так заплутано, — Яна провела руками по чолі, мов цей рух міг її заспокоїти. — Ти сказала за запах, що це означає?

— Від тебе тхне тролем і ще я відчуваю запах альва. Ти вже зустрічала істот?

— Так.  Один із тролів навіть хотів мене вбити, але зараз не про це. Рито, чи знаєш ти, як зняти прокляття з прикраси, чи можливо як позбутися цього? — Яна знову торкнулася рукою до підвіски.

Розмова з тіткою була сумбурною, логічних пояснень Яна так і не отримала, хіба що ще більше заплуталася у своєму корінні.

— Ні. Ця проклята підвіска покрита давньою магією, й зруйнувати ці чари я не в змозі. Ніхто, окрім того, хто його прокляв.

— І хто ж його прокляв?

— Якщо ти уважно поглянеш на ланцюжок, там з внутрішньої сторони є древні руни. І сам медальйон вкритий рунами, які не надто помітні людському оку. Про таку магію я читала лише в книжках, і її могли використовувати кам’яні йотуни. Та все ж ціна за цю магію була великою. Тролі, вони ж пішли саме від йотунів, могли успадковувати все передане пращурами. Пам’ятаєш історію про тролів?