read-books.club » Детективи » Червона Офелія 📚 - Українською

Читати книгу - "Червона Офелія"

247
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червона Офелія" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 60
Перейти на сторінку:
ви можете являтися, і викраденні кліше для друку національної валюти.

— Що ви… Що ви таке кажете, пане Швед? Господи… Пане Казиміренку! Ну хоч ви… Хоч ви напоумте цього Пінкертона!

— Мені шкода… пане Крамовський, — проговорив поручник Казиміренко, нервово розім’явши витягнуту з портсигара цигарку. — На жаль, такі підозри є, і докази, як бачите, теж є. Можливо, бажаєте викласти зізнання письмово? Мені б не дуже хотілося до такої інтелігентної людини застосовувати грубу фізичну силу.

— Слова вам не скажу! — вигукнув Крамовський. — Буду говорити тільки в присутності Петлюри! Везіть мене до Кам’янця. Не вистачало тільки, аби ви мої ж слова обернули проти мене!

Казиміренко зітхнув.

— Я пропонував вам, Миколо Савовичу, кращий варіант. Не знаю, чому ви переконані, що головнокомандувач панькатиметься з вами.

— Бо я ні в чому не винен!!! — прокричав Крамовський. — Я нікого не вбивав, я ніяк не пов’язаний з більшовицькою агентурою! Я — митець, а не агент московської комуни!

— Знаєте, мені відомі випадки, коли людей вашої професії обробляли так, що вони навіть не помічали, як їх вербують, пане Крамовський, — проказав поручник Казиміренко. — Виведіть його. Запріть до часу на гауптвахті. Нехай подумає.

— Які у вас підозри…. — простогнав Крамовський. — Які докази? Люди, прозрійте! Я нікого не вбивав! Це якийсь страшний сон, слово честі! — репетував він, поки його виводили з маєтку озброєні конвоїри.

Марко тим часом ще раз розгорнув закривавлену сорочку. Вона була досить простора — таку міг би надягнути і чоловік, і жінка. Спереду заляпана кров’ю.

— Таки кров! — Марко розтер між пальцями червону пляму на сукенці і принюхався.

— Що робитимемо, Марку? — запитав Казиміренко. — Зброї, як бачиш, не знайшли, зате маємо цю сукенку з кров’ю… Невже ти дійсно вважаєш, що директор театру Крамовський — убивця й більшовицький агент?

Марко напружено гриз губу.

— Усі ниточки ведуть до нього, до Крамовського… Пан Снігірів казав мамі рідній не довіряти, а Крамовський мені все ж не мама, — Швед почухав потилицю. — До того ж, він помішаний на театрі. Хто знає, що йому могли наобіцяти, як обробити! Якось оце напередодні гастролей я був із Олесею Дімитрівною Біличенко в товаристві цих театралів і став свідком приблизно такого. Ось як це виглядало: людина, що має у товаристві авторитет, починає заводити всілякі розмови, винюхувати, хто чим дихає, розбалакувати присутніх… Та найгірше те, що їм все одно, розумієте? Гола байдужість до усього, що діється! Сидять… переливають з пустого в порожнє, діляться спогадами, як добре жилося при цареві…

Казиміренко скрушно похитав головою.

— Справді, час складний, — зітхнув він. — Одні проливають свою кров за Україну, інші вар’ятують, віджираються, вдають, що їх це не обходить, не торкнеться… Ти молодець, Марку! Такий молодий, але вже розумієш сутність нашої справи. Ходімо. До ранку маєток буде під наглядом і зовні, і всередині. Крамовський точно не втече. Хай посидить, обдумає усе добре. Ходімо, докуняємо до ранку, бо завтра, відчуваю, буде гаряче! Вранці ще раз обшукаємо усе тут. Опитаємо кожного з обслуги. Дасть Бог, і кліше знайдемо.

— Дасть Бог, — луною промовив Марко. — Безперечно, так і буде, пане поручнику. Але…

Крамовський, не почувши продовження, зупинився і обернувся до Марка.

— Що? — проказав він, пильно дивлячись Шведові в очі.

— Раз ви такі відкриті до співпраці зі мною, то, може, все-таки розкажете, що у розташуванні прикордонної застави робить кам’янецький меценат Євген Остапенко? Не думаєте ж ви, що я справді бачив галюцинації?

Поручник Казиміренко якусь мить поримигав, наче обдумуючи відповідь.

— Не знаю я ніякого Остапенка, Марку! — відповів, глибоко вдихнувши.

— То мені привиділося? — не вгавав Швед. — Привиділося, що у вашому кабінеті стороння людина?

Казиміренко мовчки дістав портсигар, відкрив його, витягнув цигарку.

— Ніяк палити не кину… — проказав раптом, усміхнувшись. — А на тижні вирішив — усе, більше не буду. Оце вигадав надійний спосіб: кожного разу, коли відчуваю, що вуха крутить від бажання набрати повні легені тютюнового диму, витягую цигарку і мну її. Марку… Якщо не відчепишся, я таки знову почну палити з тих нервів.

— Пане Казиміренку…

— Ну, добре, — витиснув із себе поручник. — Тобі не привиділося. Але все завтра… Після розмови з Крамовським. Не маю права раніше тобі щось розповідати. Зрозумів?

* * *

Покимарити зо три години після нічної пригоди таки вдалося. Марко прокинувся ще на світанні. Вмився, переодягнувся у звичний френч без погонів. Розгулювати у пошитому на замовлення у кам’янецького кравця костюмі видавалося за таких обставин якоюсь дурнею. Біля маєтку під пильним наглядом вартових вже поралася обслуга. Хтось дрова носив, хтось воду. Пересуватися першим поверхом можна було тільки в бік кухні, звідки вже віяло димком, мабуть, розпалили піч.

Артистів усе так само тримали під вартою, зачиненими у кімнатах. Марко уявив собі на мить, який зараз настрій в Олесі, і відчув дивну, не притаманну йому зловтіху. Мабуть, пантера прокинулася в ній тоді, як вона побачила тіло застреленого фотографа, а він, Марко, ще й підлив оливи у вогонь, подражнивши її. Нічого, нехай понудьгує. Їй це корисно, може, трохи пихатості й самолюбства поменшає.

Тіло фотографа Матрусяка прибрали ще вночі, на місці, де його знайшли, вже прибрали і, як могли, вимили кахлі. Проте де-не-де між їх краями затерлася бура засохла кров.

Марко піднявся сходами на другий поверх, роздивляючись навкруги: вранці парадна зала вже не виглядала так похмуро і моторошно. Розсунуті оксамитові портьєри дозволяли сонячному промінню наповняти світлом кожен закуток. І тепер воно бавилося із відполірованою поверхнею старого панського роялю, відбивалося у великому зеркалі, розсіювалося, пронизуючи кришталеві підвіски люстри кольоровими блимачками по усій залі.

Швед перевів погляд на двері ліворуч, за якими знаходилася Олеся. Хлопці незворушно стояли на чатах біля кожних із дверей. Ні вийти, ні увійти.

Що тепер буде з їхніми стосунками, Бог його знає. Хіба що Біличенко так знудьгується у маєтку, що більше не стане тримати на нього зла. Хм… Не так він уявляв собі ці гастролі!

На сніданок Казиміренко розпорядився артистів виводити під посиленим конвоєм, аби жоден підозрюваний не втік. Столи розставили тут же, просто у парадній залі, на другому поверсі.

Ні… зараз до Олесі він не заходитиме. Не на часі. Та й вона, як сирена, може увімкнути свої чари, і він просто зіб’ється з пантелику. Не до любощів зараз!

У костелі задзвонили дзвони. Скінчилася ранкова літургія.

Отець Роговський! Він же мав зайти до нього ще вчора!

Погожа днина зовсім не налаштовувала на серйозні роздуми. Старі товстезні липи вишикувалися в алею. Отак цією алеєю власники маєтку і ходили до костелу навпроти. Колись же були ті

1 ... 41 42 43 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червона Офелія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червона Офелія"