Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я помітно нервую перед зустріччю з Максом. Встигла вже декілька разів переодягнутися і витерти губи, щоб не здавалося, що я одягнена як на свято і щоб помада не виглядала надто яскраво. Ніби я старанно готувалася. Воно то так і є. Старанно … Але краще поводитися і виглядати максимально природно, бо хто зна як Макс відреагує. Тож ніяких суконь і яскравих помад. Сині класичні джинси, чорний гольф та легкий блиск для губ — весь мій образ на сьогодні.
Виходжу з дому трохи швидше домовленого часу. Не люблю спізнюватися на зустрічі. Краще прийду першою і вип’ю додаткову чашечку кави, поки чекатиму Макса. Мені щастить, бо в ресторані людей не густо, певне всі штурмують торгові центри перед Новим роком, щоб встигнути купити подарунки до свята.
Вмощуюся біля вікна, беру собі допіо і шматок Захера. Це вже третій шматочок за три дні. Давненько я вже так багато солодкого не їла. Але сильно не переймаюся про це. Дозволяю собі розслабитися, бо і так нерви на межі. Розглядаю людей за вікном і не помічаю як до мене за столик підсідають.
— Наті привіт! Яка приємна зустріч. Знову ... — Стас безцеремонно хапає мене за руку і підносить її до своїх губ. Терпіти не можу цю його недоречну галантність.
— Привіт, не можу сказати, що мені приємно, — забираю свою руку та інстинктивно відсовуюся дальше на стільці. Стас помічає, що збентежив мене і йому це здається подобається. Я не бачу сенсу в його діях. Що йому треба від мене? Я не втручалася в його життя за всі ці роки і так би й далі було, якби випадково не перетнулися.
— А чому так грубо зі мною? — фальшиво обурюється Стас і жестом руки кличе офіціанта до нашого столика. Прекрасно, лише кавування з колишнім мені не вистачало.
— Ти не вчасно, тож прошу тебе займи інший столик, — прошу колишнього.
— Мені й тут добре, — в’їдливо каже Стас, вмощуючись зручніше. — Не боїшся, що Максик тебе зрадить? Він же хлопець звикший до жіночої уваги, а ти в нас вірна роботі.
— Для чого ти мені це все кажеш, Стасе? — обурююся я. До нас підходить офіціант і Стас замовляє собі каву, нікуди не поспішаючи.
— Не будь такою злюкою, Наті. Я лише хотів попередити. По старі дружбі.
— Попередив, а тепер дай мені спокій, — злюся я.
Таке враження, ніби йому приносить задоволення псувати мені нерви, бо ж сенсу в його поведінці зовсім не має.
— Добре, добре, йду вже, — якось надто швидко згоджується Стас. Залишає гроші за каву і підходить ближчи до мене. — Ну хоч обійми мене на прощання, — випалює мій колишній.
— Ти знущаєшся з мене?
— Я ж не прошу поцілунок, Наті, — каже Стас, — обійми на прощання і позбудишся мене. Хіба не чудово?
Звучить так спокусливо, що я таки згоджуюся, встаю і обіймаю колишнього. Ці обійми тривають декілька секунд, але цього достатньо, щоб мій світ провалився під землю, бо голос, який я чую за спиною, точно належить Максу. Не знаю, скільки він там стоїть, що чув і бачив, але ситуація вийшла не з найприємніших.
— Не завадив? — від голосу Макса в мене аж холодок спиною пройшов. Це не до добра.
— Ооо, привіт друже! Радий зустрічі, — Стас різко відступає від мене і переключається на Макса. Хлопає його по плечу, перекидається декількома загальними фразами і спокійно собі йде геть.
Тепер розумію, чому мій колишній захотів пообійматися зі мною. Навмисно, щоб роздратувати Макса. Він точно встиг побачити його і вирішив скористатися нагодою. І Стасу вдалося. Макс навіть не дивиться на мене. Мовчки сідає за столик і задумливо перевіряє свій мобільний. Офіціант приносить каву, яку замовив Стас. Макс відсовує чашку і робить собі нове замовлення.
— Про що ти хотіла поговорити?
— Як Максим Олександрович? — спершу цікавлюся здоров'ям дідуся Макса, щоб розрядити напруженість між нами.
— Нормально. Загрози життю не має, але в цілях безпеки, його залишили на декілька днів в лікарні.
— Ти розказав йому правду про нас?
— Хотів, але передумав в останній момент, — відповідає Макс. — Він дізнався про статтю у Світських хроніках. Поки що з нього досить неприємних новин.
— Згодна, — погоджуся з Максом. Хочу налаштуватися, щоб було легше розмовляти про нас. Це дуже голосно сказано, але все ж, саме заради цього я організувала цю зустріч і прийшла сюди.
— Це всі теми для спілкування чи в тебе є ще щось? — питає хлопець. Мене дратує, його зверхній іронічний тон, бо виглядає так, ніби ця зустріч була потрібна лише мені, а він зробив мені величезну послугу, що прийшов сюди.
— З тобою не можливо нормально спілкуватися, — закипаю я.
— Я такий який є. Тобі щось не подобається? — Макс запитує роздратовано.
— Я бачила яким ти можеш бути, тож маю з чим порівняти.
— Давай ближче до суті, — пропускає повз вуха мої слова.
— Добре, давай до суті, — розчаровано зітхаю, бо бачу, що не варто чекати ініціативи чи розуміння зі сторони Макса. Зате, я потім не пожалію, що сказала йому про свої почуття.
— Якщо ти хочеш мені повідомити про ваш роман зі Стасом, то не варто. Я вже бачив ...
— Що бачив? — в мене ледь очі на лоба не полізли від припущення Макса. — Який ще роман? Ти про що взагалі? — зриваюся на крик, бо не розумію припущень Макса. Серйозно, як йому таке в голову могло прийти.
— Тоді чому ти з ним зустрічалася сьогодні? — трохи м’якше, але все ще з недовірою запитує Макс.
— Стас побачив мене і сам підсів за столик. Я його не запрошувала, — відповідаю Максу.
Здається до мене починає доходити його поведінка — Макс ревнує мене. Я не озвучую своє припущення в голос, бо хочу, щоб він сам зізнався.
— Чому ти не сказала мені про Стаса одразу? Ще на вечірці? — допитується хлопець.
— А ти мені про себе сказав усе й відразу? — питую у відповідь. — Міла, Мілана, дівчата зі статті … і це можливо ще не весь список твоїх жінок. Але ж я не кидаюся на тебе з допитами та зі звинуваченнями у зраді. Хоча в мене для цього набагато більше причин і кандидатур.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.