Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

— Ви мешкаєте так далеко від цивілізації... Чи не почуваєтеся самотнім? — запитала вона.

— Коли людина така зайнята, як я, в неї просто нема часу почуватися самотньою. Мене дивує, що ви фотограф, — Каленберґ поглянув їй просто у вічі. — З того, як ви ходите і як виглядаєте, я було подумав, що ви — модель.

— Я справді була моделлю, але вважаю фотографію цікавішою.

— Фотографією я також цікавлюся, щоправда як аматор. Ви, певно, працюєте цілком у кольорі?

Ґея, знаючи про фотографію лише найзагальніші факти, збагнула, що скочила на слизьке.

— Так, я працюю в кольорі.

— А скажіть, міс Десмонд... — почав Каленберґ, коли подали другу страву — синю форель.

Ґея відразу ж почала висловлювати захват щодо риби, сподіваючись змінити тему.

— Це моя улюблена риба, — сказала вона.

— То чудово, але я...

Ґеррі також відчув сигнал тривоги і спробував перевести розмову в інше русло.

— Містере Каленберґ, гуляючи у вашому чудовому саду, я натрапив на зулуса у повному бойовому вбранні. Принаймні я подумав, що то бойове вбрання, бо бачив таке в кіно... Неймовірний вартовий.

— Так, у мене понад сотня таких людей, — сказав Каленберґ. — Мені подобається, коли вони носять традиційне вбрання. Ці вояки чудово полюють на звірів... і на людей. Зулуси-охоронці мого маєтку. Ніхто не може підійти сюди непоміченим, щоб його не повернули назад. Вони позмінно патрулюють навколишні джунглі вдень і вночі.

— А сад ні? — якомога невимушеніше запитав Ґеррі, витягуючи хребет риби.

Запала така довга пауза, що пілот підвів погляд і побачив, як Каленберґ розглядає його. В очах мільйонера читалося стільки веселої зневаги, що молодик швидко зосередився на своїй рибі.

— Ні, містере Едвардс, уночі вони не патрулюють саду, але я тримаю кількох вартових у саду вдень, доки тут чужинці.

— Охоронці справді вражають, — сказав Ґеррі, поклавши ніж і виделку. — Риба була чудовою.

— Так, — Каленберґ недбало простягнув руку до Гінденбурґа й узявся гладити жорстке хутро. Гепард замуркотів.

— Який приємний звук! — вигукнула Ґея. — І давно у вас цей звір?

— Трохи більше трьох років. Ми нерозлучні, — Каленберґ глянув на Ґеррі. — Він чудовий вартовий пес чи то пак вартовий кіт. Кілька місяців тому гепард це довів. Один із моїх слуг збожеволів і спробував напасти на мене. Зухвалець із ножем зайшов до мого кабінету, але не встиг він навіть наблизитись, як Гінденбурґ буквально порвав його на шмаття. Гепарди — найшвидші тварини на землі. Ви знали про це, містере Едвардс?

Ґеррі глянув на гепарда й похитав головою.

— Здається, ваш улюбленець не посоромив свого виду.

— Так і є.

Один з офіціантів подав основну страву: курча, запечене в горщику. Ребра було витягнуто, а птицю нафаршировано порізаними кубиками лобстерами у вершковому соусі, підфарбованому ікрою лобстера.

— О! Це щось абсолютно незвичайне, — сказав Каленберґ. — Я отримав цей рецепт від одного з найкращих паризьких шеф-кухарів. Гадаю, вам смакуватиме.

Доки офіціант розрізав курча, Каленберґ доброзичливо базікав, але і Ґея, і Ґеррі бачили, що свідомість господаря була лише наполовину з ними. Вочевидь, він переймався якимись справами, тому не приділяв гостям усієї своєї уваги.

Як і обіцяв Каленберґ, курча виявилося чудовим, тож гості не скупилися на компліменти.

Хоча їжа надзвичайно смакувала, Ґея відчула полегшення, коли вечеря скінчилася. Їй було складно втримувати інтерес Каленберґа. Вона звикла мати справу з різними людьми, проте подумки прийшла до висновку, що Каленберґ належить до найсуворіших господарів з усіх, кого вона зустрічала. Він був увічливим, але відстороненим, і Ґея знала, що лише наполовину заволоділа його увагою. Однак вона підтримувала розмову, уникала небезпечних тем, розпитувала мільйонера про його життя, обговорювала з ним Нью-Йорк, Париж і Лондон. Ґеррі більше мовчав, захоплюючись наполегливістю супутниці.

Доки вони пили каву, на терасу зайшов Так. Він ступив до Каленберґа.

— Вибачте, сер, на лінії містер Ворстер.

Каленберґ насупився.

— О, так, я і забув. Скажіть йому, що я зателефоную за п’ять хвилин.

Джуліо поклонився і вийшов.

— Мушу просити вибачення, міс Десмонд, але, боюся, що я змушений лишити вас займатися власними справами. На мене чекає робота. Не певен, що ми зустрінемося знову до вашого від’їзду. Вибачте щодо світлин. Сподіваюся, вам сподобалася вечеря.

Ґея та Ґеррі підвелися й подякували мільйонерові за гостинність.

Він якось дивно глянув на них, кивнув, а тоді увімкнув візок і в супроводі Гінденбурґа виїхав з тераси.

Коли він дістався до кабінету, то побачив, що Так уже чекає на нього.

— Дякую, Таку. Ці двоє вже почали мені набридати. Звісно, жінка приваблива, але вона — порожня маріонетка, — він заїхав за стіл. — За ними стежать?

— Так, сер.

— Добре. А як інші троє?

— Провідника вже нема. Феннел і Джонс — на балансуючій скелі, спостерігають у польовий бінокль. Вони підтримують з Едвардсом контакт по рації. Їхню розмову перехопили. Феннел прийде сам, а Джонс залишиться на місці. Едвардс вважає, що ми його підозрюємо і вживаємо заходів безпеки.

— Мудро з його боку. Гаразд, Таку, можете йти до свого бунгало. У мене є ще трохи справ, але я маю намір піти спати у звичний час. Решта персоналу також може йти.

Так завагався.

— Чи розумно це, сер?

— Тут лишаться вартові й Гінденбурґ. Так, усе гаразд, — Каленберґ замислено глянув на Така. — Тіштеся, що ви зовсім не будете причетні до цієї маленької справи. Добраніч.

— Добраніч, сер, — сказав Так і вийшов.

Каленберґ узявся читати гору папірців, що прибули післяобідньою повітряною доставкою.

Невдовзі по десятій у двері тихо постукали. Насупившись, мільйонер гукнув:

— Зайдіть.

Зайшов Кемоса.

— Що трапилося?

— Пане, один із садівників, Цвайд, помер.

Каленберґ підняв брови.

— Помер? Як це трапилося? Нещасний випадок?

— Не знаю, пане. Він скаржився на головний біль та біль у м’язах. Оскільки скаржився постійно, ніхто на це не зважав. Потім він сказав, що йому горло пече вогнем. А кілька хвилин потому — впав і помер.

— Неймовірно. Поховай його, Кемосо. Наважуся припустити, що його дружина буде задоволена. Невелика втрата.

Кемоса глянув на свого господаря, а тоді кивнув.

— Буде зроблено, пане, — старий вийшов, тихо зачинивши за собою двері.

Каленберґ відкинувся на візку. На його вустах заграла легка посмішка, надаючи обличчю каліки особливо зловісного вигляду.

Отже, перстень Борджіа — смертоносний.