Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— Дісталися, — усміхнулася Джинні. Вона вручила торбу Кітсонові, а тоді взяла хлопця під руку й притулилася до нього, усміхаючись до чоловіків, що схвально дивилися на неї.

— Оце правильно, — мовив Гедфілд. — Якщо вже маєш чоловіка, користуйся ним. Моя дружина каже, що чоловіки тільки й придатні до носіння пакунків.

Джинні поглянула на Кітсона.

— Любий, гадаю, ти здатен на щось більше, ніж на тягання пакунків, — усміхнулася вона.

Коли Кітсон почервонів, двоє чоловіків розреготалися.

— Оце приємні слова, — зауважив Гедфілд. — От би моя дружина таке почула.

— Чи можна нам взяти човен, містере Гедфілд? — запитала Джинні.

— Звісно. Саме час, бо потім буде надто гаряче. Ви ж знаєте, де човни? Там Джо. Він усе для вас організує.

— Добре, гадаю, ми порозуміємося, — мовила Джинні.

Бредфорд сказав:

— Містере Гаррісон, якщо захочете побути в товаристві, ми в хижці №20, за чверть милі від вашої. Будемо раді вас бачити.

Гедфілд штурхнув Бредфорда під ребра.

— У них же медовий місяць. Чиє ж товариство їм потрібне, окрім їхнього власного?

Сміючись, Джинні смикнула Кітсона, і вони, взявшись за руки, пішли стежиною. Дівчина поклала голову на плече Алекса.

Обоє чоловіків дивилися на них, а тоді трішки сумно перезирнулися.

— Цьому хлопцеві пощастило, — мовив Гедфілд. — Яка вона гарненька! Якщо чесно, я б радо помінявся з ним місцями.

Бредфорд потай осміхнувся.

— Ні слова більше. Але я вас зрозумів.

Коли Кітсон і Джинні повернулися до хижки, дівчина лишила торбину з продуктами на кухні, а Кітсон, переконавшись, що довкола нікого нема, постукав у вікно фургона.

Червонопикий і спітнілий, Блек відчинив його.

— Що таке? — буркнув він. — Чого ти хочеш? Тут нестерпна спека! А мухи доводять нас до сказу! Ми ж навіть вікна відчинити не можемо. То чого ти хочеш?

— Ось, приніс вам газети, — Кітсон проштовхнув пресу крізь вікно. — Вам щось потрібно?

— Ні! Забирайся звідси! — крикнув Блек і захряснув вікно.

Він обійшов навколо панцерника до Джипо, який сидів на взятому з хижки стільчику, притиснувши вухо до дверей авто. Пальці італійця лежали на циферблаті.

Спека у фургоні була нестерпною, тож Блек зняв і піджак, і сорочку. Піт стікав його волосатими грудьми.

Кілька секунд він дивився на Джипо, а тоді знизав плечима, сів на підлогу й почав переглядати газети. За півгодини він відкинув їх і підвівся подивитися, які успіхи в італійця.

Джипо сидів нерухомо з напруженим виразом обличчя. Заплющивши очі, він уважно слухав, доки пальці повертали циферблат.

— Заради бога! — вибухнув Блек. — Ти плануєш робити отак ще десять днів?

Джипо розплющив очі.

— Спокійно! — розгнівано буркнув він. — Як я можу працювати, коли ти постійно базікаєш?

— Якщо я не подихаю свіжим повітрям, то просто здохну, — Ед витер обличчя затиллям долоні. — А ми б могли якось зафіксувати штору, щоб і вікно відчинити, і мухи щоб не налітали?

— Фіксуй, — мовив на те Джипо. — Але якщо ти хочеш, щоб я відчинив броньовик, то дай мені спокій.

Блек люто зиркнув на спільника, а тоді підійшов до шафки з інструментами й витягнув коробочку з кнопками й молоток. Він щільно прибив штору до віконної рами, а тоді відчинив вікно.

Ед поглянув на озерну гладь і побачив, як Джинні й Кітсон сідають у човен. Чоловіка пройняв напад ревнивої люті, коли Алекс повів човен далі від причалу.

— Тому придурку випало найлегше! — вибухнув він. — Це мені мало дістатися таке завдання!

Джипо визирнув з-за броньовика.

— Видихни нарешті! — вискнув італієць. — Як я маю працювати?

— Добре, добре, добре, — прогарчав Блек. — Не верещи на мене!

Джипо витер зболілі пальці об штани й поглянув на циферблат. Наразі ще жодна з цифр не проявилася. Він з відчаєм подумав, що може просидіти тут не один довгий день, крутячи циферблат, — і нічого не дізнатися. Може, він узагалі ніколи не відкриє того сейфа.

— Мені потрібно відпочити. Руки вже нічого не відчувають.

Італієць підвівся й підійшов до відчиненого вікна, глибоко вдихаючи свіже повітря, що почало просочуватися у фургон.

— А іншого способу відчинити панцерник нема? — запитав Блек, не відриваючи погляду від човна, що швидко віддалявся, бо Кітсон гріб швидко й сильно.

— Я казав Френку, що це буде складно, — відповів італієць. — Може, я й ніколи не відчиню його.

— Невже? — Блек поглянув на нього. — Краще відчини його, Джипо. Чуєш мене? Краще відчини.

Від загрозливого вогника в Едових очах Джипо здригнувся.

— Я не здатен творити дива, — пробурмотів він. — Може, взагалі нікому не до снаги відчинити броньовик.

— Тоді краще б тобі навчитися творити дива, — різко відказав Блек. — Уперед! Працюй! Чим довше попрацюєш зараз, тим швидше закінчимо! Рухайся!

Джипо повернувся до броньовика, сів, притулив вухо до дверей і знову почав повертати циферблат, сподіваючись почути клацання цифри.

До заходу сонця Джипо геть виснажився. Тепер він сидів на стільці, притулившись до дверей, і навіть не намагався ворухнути циферблат. Помітивши відчай на обличчі італійця і його виснаження, Блек облишив його.

Протягом дванадцяти довгих, спекотних годин Джипо відпочивав лише шістдесят хвилин. Йому вдалося виявити одну з цифр, але він вважав, що лишилося ще не менше п'яти. Тим не менш, початок справі вже покладено, тож оптимізму Блеку додалося. Може, завтра Джипо виявить ще дві цифри. Може, до кінця тижня вони відчинять двері.

Коли достатньо стемніло, Кітсон випустив їх — і ті поквапилися до хижки.

Джинні приготувала вечерю зі свинячої вирізки й батату. Окрім того, вона спекла яблучний пиріг. Чоловіки жадібно їли. Вряди-годи Блек кидав похмурі погляди на Кітсона. Його дратувало засмагле обличчя Алекса, що означало одне: юнак увесь день провів надворі.

Побачивши повну тарілку смакоти, Джипо просвітлів, тож вечеряв з апетитом. Ближче до кінця трапези з його товстого обличчя зник вираз утоми і безнадії.

Після вечері Блек підійшов до крісла, запалив цигарку й поглянув на трійцю.

— Ну, сьогодні у нас є певні успіхи, — оголосив він. — Відтепер хтось має щоночі стерегти фургон. Не можна ризикувати, аби хтось побачив броньовик і спробував зазирнути у вікно чи вдертися всередину. Це буде твоєю справою, Кітсоне. Протягом дня ти розслаблявся, тож уночі мусиш трішки напружитися.

Юнак знизав плечима. Йому було байдуже.

Він