Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

 Підняла на Женю очі. Але він не виглядав переляканим чи шокованим. А дуже ніжно дивився на неї. І пристрасно. Проте цей вираз його очей вона вже вважала знайомим, трохи звикла за останні дні, коли Женя перестав свою пристрасть до неї ховати, не боячись вже сполохати.

– Постараюся запам'ятати, що злити тебе – може бути травмонебезпечно, – м'яко підбив її Женя. Обійняв за плечі та повів до дивана. – Пропоную зараз чай випити та зайнятися твоєю ялинкою, – запропонував він, з явним задоволенням розтягуючись на м'яких подушках.

 Відставив чай на журнальний столик.

– Подивимося, – не поспішала погоджуватися Міла, з цього його руху зрозумівши, що чоловік втомився набагато більше за час дороги, ніж намагається показати.

 Не дивно, будь-яка погода зустрічалася: і сніг подекуди сипав, причому сильний, і туман ближче до столиці був. А це напруга, та й неабияка! Їй же Женя знову не дозволив йому допомогти. 

 Ялинка може і почекати, мабуть, нехай краще відпочине нормально. Час ще мають до свят, зберуть.

 І, як виявилося, Міла у своїх прогнозах не помилилася: Женя заснув буквально за кілька хвилин, навіть чай не допивши. Просто відкинувся головою на спинку дивана та відключився. Але при цьому її обіймав. І вона вирішила його не турбувати. Акуратно відставила свій чай на той самий столик. Влаштувалася з ним поруч і теж задрімала.

А через пару годин, буквально в півсні, вони перебралися на ліжко, так-сяк позбувшись одягу.

 З подарунками до корпоративу Жені вона встигла вчасно закінчити. Та й з рештою замовлень впоралася. Після їхньої несподіваної «мінівідпустки» у Міли ніби друге дихання відкрилося: все тішило, будь-яку роботу вдавалося зробити швидко. Ще й нових ідей у голові – море. Хотілося так багато спробувати! А от часу вистачало не завжди. Але Міла на таку нестачу в останню чергу почала б скаржитися, бо проводила цей час із Женею.

Вони й тепер намагалися щодня обідати разом. І ночі проводили вдвох майже постійно. Іноді він у неї залишався, іноді Міла у Жені гостювала. У кожного у квартирі з'явилися запасні речі іншого. Якісь дрібниці: картки, ключі, годинники та шпильки. І обом, здається, це подобалося. Обидва відчували задоволення, натикаючись раптово на такі дрібниці. Тяглися один до одного.

Він справді жив недалеко. За бажанням, цілком можна і пішки було за пів години дійти. І квартира в нього була більша, повноцінна двокімнатна, ще й з окремою кухнею. Теж у новобудові. Тільки відчувалося, що Жені будинком займатися зовсім ніколи. Тобто, там і ремонт зробили, напевно, ще до того, як він купив квартиру, і за порядком стежила прибиральниця, що приходила, яку він тільки й бачив пару разів, немолода жінка. Її місцеве домоуправління запрошувало для мешканців, які потребують прибирання квартир. Усі зручності. І кафе теж, унизу на першому поверсі малося, готувати потреби немає. А все одно чогось не вистачало.

– Та я в офісі живу більше, ніж тут, Міло, – зауважив Женя, відмахнувшись, коли зрозумів, що її бентежить. – Тут раніше тільки ночував, за великим рахунком. Та й вкладення грошей непогане було, коли пропозиція купити підвернулася. А під себе пристосувати все ніяк не знаходжу часу чи сил, може.

– Це відчувається, – погодилася Міла. І відразу почала переживати, що зачепить його. – У тому сенсі, що тут добре, звісно. І гарно. І сучасний ремонт. Просто... Тебе тут ніби немає. Жодного твого відбитка, – спробувала пояснити свої відчуття.

– Не хвилюйся, кохана, я зрозумів. Самому так часто здається. У тебе – себе затишніше почуваю, якщо чесно, – з усмішкою заспокоїв її Женя, обійнявши. – Кажу ж, усе не вистачає часу чи бажання цим займатися.

– Тут все одно дуже зручно, – спробувала якось згладити враження від розмови.

Але Женя її спробу зрозумів і лише похитав головою, посміхаючись. Та так поцілував, що Міла й забула, що вони там обговорювали й навіщо.

 До самого корпоративу вона вирішила ретельно підготуватись. Щоб Женя не говорив, а Міла чудово розуміла, що на жінку, яку приведе один зі співзасновників та директорів великої компанії – дивитися будуть уважно та прискіпливо. Вивчатимуть та розглядатимуть. Будуть оцінювати його за нею, в тому числі. 

 На щастя чи ні, а досвіду у такому у Міли вистачало. Тож вона записалася до салону, який встигла вже знайти та перевірити на особистому досвіді за ці місяці. Вирішила все оновити: і колір освіжити, та й стрижку все ж таки зробити, вкоротив волосся, стати більш сучасною та модною, але у своєму стилі. І про макіяж не забула, вирішивши не проґавити жодної деталі. Навіть сукню для такої нагоди нову придбала.

І Женя оцінив усі її зусилля. Ось чесно!

Міла трохи побоювалася його реакції, особливо зміни довжини волосся. Пам'ятала, як ревно ставилися її батько та колишній чоловік до цієї деталі образу жінки. А їй так сподобалася нова стрижка! Навіть у голові «посвітлішало», здається. І легко стало, хоч вона до цього і не відчувала тяжкості волосся.

Але Женя був у захваті та не приховував цього. Просто закляк, коли Міла відчинила двері йому, ще не встигнувши до ладу одягнутися навіть: у спортивному костюмі, в якому і ходила в салон для зручності, проте з зачіскою та макіяжем. Дивився мовчки хвилини дві, мабуть.

Але погляд у нього так змінився, що просто «ух»!

– Не подобається? – трохи розпереживалася таки вона, попри погляд.

– Дуже подобається! – Женя якось невпевнено простяг руку, майже торкнувшись завитих локонів, які тепер діставали їй тільки до плечей. – Ти ще красивіша, хоч я й не знаю, куди вже більше? – він хмикнув. – Можна? Чи я тобі все порушу? – так і не торкнувшись волосся, запитав її Женя з обережністю, безперечно.

Ну як можна не зачаруватися таким чоловіком?

– Можна! – щедро дозволила Міла, широко посміхаючись. – Тобі – все можна за такі слова та компліменти! – затягла його до квартири, бо Женя так і тупцював на порозі. – Головне, макіяж не зіпсувати, я таке сама не намалюю, – вона трохи дражливо усміхнулася, обвівши обличчя жартівливим жестом, і міцно обняла його за пояс.