Читати книгу - "Красуня для ловеласа, Каріна Іша"

24 глава

Ігнат

Вперше в житті я так нервував. Тиснув на педаль газу максимально. Швидкість позамежна. Я боявся запізнитись. Там моя Єва, моя Білосніжка. Вона у небезпеці. Із цим дебілом Артемом. В мені прокинувся звір і він хотів крові. Хотілося вбивати. Вб'ю його, якщо з голови моєї дівчинки впаде хоч одне волосся. І Іру не пошкодую. Особливо після того, що я бачив на записах відеокамери. А я бачив багато чого. Бачив як ця тварюка щось підсипала в чашку Єви, як моя дівчинка падала на підлогу, як Іра сильно вдарила її, непритомною, ногою по обличчю, як витягувала її з кабінету, як відключала її телефон. Все бачив, тож хочу знищити їх.

На моєму телефоні раптом висвітився незнайомий номер. Я швидко приймаю виклик. Спочатку тиша, думав скидати дзвінок, але потім почув її голос. Голос моєї красуні...

Як їй вдалося дістати телефон? По голосу розумію, що вона намагається зберегти спокій та відвернути увагу цього виродка, намагається мені підказати, де її шукати. Так Єва, ти молодець, але не лізь на рожен. Будь обережніше рідна. Я поруч.

- Куди ми їдемо? - запитує вона. - Артеме, милий, не мовчи. І що з Ірою? Ти її вб..?

Що? Чорт. Артем має зброю? Сука. Це погано. Він убив Іру. Мені трохи шкода її. Але вона сама винна. Зв'язалася не з тими людьми.

Дівчинко моя, тільки не провокуй його, прошу тебе. Якщо з тобою щось трапиться, я не зможу жити без тебе. Здохну.

- Так. Їдемо до аеропорту. Все, Єво, закрий рота. Не відволікай мене. - відповідає той. Ні, виродок, нікуди ти не встигнеш. Тому що я поряд і бачу твою машину. Я бачу машину Артема, даю по гальмах, зупиняючи тачку, перегороджуючи йому шлях. Позаду ще дві наші машини. Там мої хлопці. Незабаром приїде поліція та його батько. Потрібно викликати і швидку допомогу про всяк випадок. Ось про це я не встиг подумати. А раптом Єві буде потрібна допомога лікарів. Ні, з нею все гаразд. Я бачу її на пасажирському сидінні. - О, швидко цей виродок знайшов тебе. - чую останню фразу цієї тварюки, вистрибуючи з машини, тримаючи в руках телефон на гучному зв'язку. Майже дістав  з-за пояса травматичний пістолет. Але почувши крик Артема і побачив, як моя дівчинка відчиняє свої двері і біжить мені на зустріч, зупинився. Кинув телефон на землю і розкрив свої обійми для неї. Єва обіймає мене, дивиться радісними очі і знепритомніє.

- Єво, що з тобою?- кричу я, трясу її. Без результатів. Хапаю на руки, несу до машини, оглядаю її, поки мої хлопці скручують цього виродка. Єва ціла, немає жодних ран, тільки сильний синець на обличчі та моторошні сліди на зап'ястях від мотузок. Сука, вб'ю. Залишаю її в машині, прошу хлопців викликати швидку допомогу. Прямую до Артема, якого вже скрутили. Помічаю на боці криваву пляму. Він поранений, причому сильно.

- Я тебе, сука, вб'ю. - гарчу я, промовляючи повільно кожне слово. Підходжу до нього, повільно, як хижак перед стрибком на свою жертву. Він дивиться на мене, мовчить. Просто посміхається, знущається. Все, гальма зірвані. Він труп. Я завдаю сильних ударів йому в щелепуь. Чую хрускіт кісток. Я зламав йому носа. Мене намагаються відтягнути від нього Костя та Мишко.

- Ігнате Сергійовичу, заспокойтеся. Він має бути живим. Там поліція приїхала та швидка. Ідіть до Єви Натанівни. Почуйте мене. - каже Костя. Почувши ім'я Єви, я трохи приходжу до тями і біжу до машини. Єва непритомна. Пульс є, я чую її подих. Швидка забирає її. У цей момент виносять з дому бездиханне тіло Ірини. Чорт. Все ж таки загинула.

Під'їжджають ще дві машини. Одна мого батька, друга – Руслана. Артем уже в кайданках, його оглядає лікар. Батько вибігає, оглядається довкола, починає мене трясти.

- Ігнат, де Єва? Що з нею? Що зробив цей придурок?- кричить батько.

- Вона в лікарні. Зараз їду туди. Він не завдав їй шкоди. Начебто? - кажу я, хитаючись. Мені здається, я сам зараз знепритомнію.

- А хто його так? Ти? Тоді треба дати свідчення поліції! - каже батько. Помічає тіло Іри, – А це хто? Це він її? Чи наші хлопці?

- Його вдарила Єва, рятуючись. А Іру вбив Артем. Вона... як би сказати... моя колишня коханка. Тату, мені так погано. Давай потім. Поліції я все розповів. Я поїхав до Єви. - іду до машини. Мене хитає ще сильніше, я спираюся на капот своєї машини, тру перенісся. Ловлю погляд Руслана. Він дивиться на мене виновато, очі опустив, стоїть на колінах. Губами шепоче "я цього не хотів і нічого не знав". Чесно, та мені похрен. Головне, щоб з моєю Білосніжкою все добре.

- Синку, тобі що погано? Поїхали я тебе відвезу до лікарні. - підбігає до мене батько. У цей момент дзвонить мій телефон. Я знаходжу його на траві. Знову невідомий номер.

- Ігнат, ти де? З тобою все добре? - голос моєї Білосніжки. Слава богу, що з нею все гаразд.

- Я скоро буду, рідна. Вже в дорозі. Люблю тебе...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно