Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

Як знавець рився в книжкових розкладках букіністів, які розмістилися в тіні каштанів, біля гранітного парапету набережної.

Ні, Картера вабило не старе вино рідкісної книги, виданої двісті років тому. Цікавила не гравюра, віддрукована лише в одному примірнику. Гортаючи старі пожовклі сторінки, він вдихав глибоку затхлість старовини і відчував себе справжнім парижанином.

Вісім днів і ночей перебував Картер у личині звичайної людини. Жив безтурботно, без душевної напруженості, яка старить і сушить більше за будь-яку хворобу, не дозволяє втішатися життям, навіть тоді, коли у тебе кишені повні доларів. Не озирався на вулиці, боячись переслідувача. Не носив із собою ампули з отрутою. Не клав, лягаючи спати, під подушку револьвера. Не хапався за кишеню, в якій лежав ключ од вогнетривкого сейфа. Словом, все було гаразд. І раптом біля букініста на нього знову навалилося те, що так стривожило на аеродромі Каструп.

Риючись у книгах, Картер відчув на собі чийсь уважний погляд. Хто? Знову сивий джентльмен?

Тепер уже не вкрадливо, як у Копенгагені, а різко повернув голову, сподіваючись перехопити чужий погляд. Не встиг! Чоловік, який стояв недалеко, уважно розглядав величезний фоліант у шкіряній палітурці з золотим тисненням — альбом Доре з ілюстраціями до біблії.

Картер кашлянув, запитав по-французьки:

— Пробачте, мсьє. Це справжній Доре?

Чоловік був настільки заглиблений у свою справу, що не почув запитання. Він, мабуть, і не бачив, хто стоїть позаду — людина чи стовп.

«Паніка, дорогий мій!» — Картер вклонився старому букіністові і тихо побрів вздовж Сени. Відійшовши кроків на п'ятдесят, швидко оглянувся. Любитель старих книг зосереджено, стоячи спиною до Картера, вивчав Доре.

«Так, чиста паніка», — зрадів Картер.

Який поважаючий себе іноземець, приїхавши до Парижа, не забреде на Аль? Потягнуло туди й Картера.

Швендяв вузенькими вуличками торгових рядів і дивувався. Справжнє чрево Парижа! Биті, в целофановій броні гуси, качки, кролики. Ящики з помідорами. Дари моря: свіжа риба, лангусти, креветки. Бомби кокосових горіхів. Гірлянди бананів. Піраміди груш, яблук. Корзини з виноградом. Добірні персики, прикриті вологим листям. Яйця в рифлених картонних коробках. Фрукти і плоди Алжіру, Тунісу, Марселя, Ніцци. Баранячі, бичачі туші на гаках. Молоко, вершки. Просто на тротуарах, біля відчинених дверей магазинів, височать купи салату, цвітної капусти, артишоків, редиски, спаржі, зеленої цибулі.

Той, хто побуває на Центральному ринку, неодмінно зазирне і в старе кафе, штаб-квартиру торговців, вантажників, ломовиків, шоферів, базарних злодіїв, проституток. Усі тут почувають себе рівноправними. Найпочесніші гості Франції, королі і президенти, шахи і прем'єри, сидять за одним столом з м'ясниками і зеленярами. Переступивши поріг цього кафе, вельможі стають звичайними відвідувачами. Ніхто їм не поступиться місцем. Ніяких привілеїв. Пийте свій аперитив, каву, кажіть що завгодно і як завгодно, намагаючись привернути до себе увагу,^ все даремно, вас не виділятимуть з юрби відвідувачів.

Побував у цьому кафе і Картер: пив французьку горілку і каву.

Був на Севастопольському бульварі і на Монмартрському горбі. Забрів на Монпарнас. Двічі пройшовся по Єлисейських полях — знизу вверх, від площі Згоди до Тріумфальної арки, площі Зірки, і назад — зверху вниз;

Милувався, заздрив, зітхав! Ех, коли б перенести ці поля за океан, у Штати! Жодна столиця не має такої магістралі, як Єлисейські поля, — широченна, з бетонною смугою для автомобілів. А бульвари, палаци, відомі всьому світові вітрини прославлених магазинів з елегантними парижанками — кожна красуня.

Єлисейські поля!.. Картер був тут увесь, без останку — серцем, розумом, минулим, сучасним, майбутнім. Без Калькутти, Москви, Афін, Пекіна, Праги, Бонна і Стокгольма світ не померкне, думав Картер, але без Єлисейських полів, без Бродвея…

Прогулюючись без цілі по Парижу, Картер вийшов до палацу Бурбонів. Перейшов через міст Олександра на лівий берег Сени і, страшенно втомлений, сів на лавочці на тінистій Курс ля Рейн.

Відпочивав доти, поки годинник не нагадав, що вже час обідати.

Перетнув у людському потоці площу Згоди з її єгипетським обеліском та монументами, що символізують найбільші міста Франції. Проминув Морське міністерство. Помилувався здалеку, поверх дерев саду Тюільрі, аркою Каруселя, луврським палацом і повільно рушив до себе в готель.

Бульвар Мадлен, бульвар Капуцинів, Італійський, Монмартр. Хоча надворі було ще видно, нічні дівиці вже маячіли в тіні арок, за чавунними гратами воріт, у під'їздах, за газетними кіосками. Кожна ловила погляд Картера, підлесливо посміхалася, півголосом питала: «Жуір, мсьє?» Він проходив мимо.

В кінці Італійського бульвару Картер зупинився.

Старий чоловік з гривою сивого волосся, в потертому піджаці стояв на колінах і кольоровою крейдою малював на асфальті чудові жіночі голівки, йому ніхто не заважав: ні двірник, ні ажан. Перехожі не сміялися, не жаліли, не дивувалися. Звична для паризької вулиці картина. Звична, але цікава.

Парижани — чоловіки, жінки, дівчата, діти, бабусі, охайні і неохайні старики, відвідувачі Великого бульвару — стояли навколо художника і мовчки спостерігали, як під його рукою виникають портрети. Повногруда нормандська рибачка в чорному ліфі… Усміхнена збирачка винограду з Лазурного берега… Сумна, в сльозах, кимось обманута продавщиця з Галереї де ля Файєт. Відважний франтирер з дівочими губами. Лукава покоївка у накрохмаленому фартушку і наколці… Щаслива наречена… Молода мати…

Він малював, малював, а нагороди все не було. Парижани не поспішали платити за видовисько, яким вони не повною мірою наситились. Тільки коли художника оточила ціла зграйка молодих француженок і він виписав усю крейду, задзвеніли нікелеві франки.

Картер кинув на розмальований асфальт срібний долар, відчеканений шістдесят років тому, і попрямував далі, пишаючись своєю неймовірною щедрістю. В Парижі не можна скупитися.

З бульвару Монмартр він потрапив на вузьку багатолюдну вулицю Монмартр. Пройшовши один квартал, звернув праворуч і опинився на ще вужчій, але уже тихій малолюдній вуличці Бержер.

Тут був готель «Бержер», де зупинився Картер, під прізвищем Грехем.

Скромний, з невеликим навісом під'їзд. Скромний вестибюль. Конторка міняйли.