Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

— Оце, громадянство, ми з вами бачили зараз випадок так званого масового гіпнозу. Суто науковий дослід, котрий якнайкраще доводить, що жодних чудес і магії не існує. Попросимо ж маестро Воланда викрити нам цей дослід. Зараз, громадянство, ви бачитимете, як ці, начебто грошові, аркушики зникнуть так само несподівано, як і з’явилися.

Тут він зааплодував, але один-однісінький, на обличчі у нього при цьому грала впевнена посмішка, але в очах цієї впевненості не було ані йоти, швидше в них проступало благання.

Публіці промова Бенгальського не припала до вподоби. Запала цілковита мовчанка, яку порушив картатий Фагот,

— А це випадок так званої брехні, — вістував він гучним козлячим тенором, — папірці, громадяни, справжнісінькі.

— Браво! — коротко ревнув бас десь угорі.

— Між іншим, цей, — тут Фагот показав на Бенгальського, — мені обрид. Лізе повсякчас, коли його не питають, облудними заувагами псує сеанс! Що б нам таке з ним зробити?

— Голову йому одірвати! — кинув суворо хтось на гальорці.

— Як це ви кажете? Га? — вмить відгукнувся на цю неподобну пропозицію Фагот. — Голову відірвати? Це ідея! Бегемоте! — гукнув він до кота. — Сповняй! Ейн, цвей, дрей!

І сталася небачена річ. Шерсть на чорному котові стала дибки, і він пронизливо нявкнув. Потім зібрався в клубок і, як пантера, метнувся просто на груди Бенгальському, а звідти перескочив на голову. Буркаючи, пухкими лапами кіт вчепився в ріденьку шевелюру конферансьє і, дико ревнувши, за два оберти зірвав цю голову з товстої шиї.

Дві з половиною тисячі людей у театрі скрикнули, як один. Кров цівками з розірваних вен на шиї вдарила вгору і залила манишку та фрак. Безголове тіло якось недоладно загребло ногами і сіло на підлогу. В залі залунали істеричні жіночі зойки. Кіт передав голову Фаготу, той за волосся підняв її і показав публіці, а голова ця розпачливо гукнула на весь театр:

— Лікаря!

— Ти будеш надалі варнякати казна-що? — грізно спитав Фагот у голови, що плакала.

— Не буду більше! — прохарчала голова.

— Ради бога, не мучте його! — раптом, перекриваючи гамір, пролунав з ложі жіночий голос, і маг повернувся на цей голос.

— Так що, громадяни, простити його, чи що? — спитав Фагот, звертаючись до зали.

— Простити! Простити! — залунали спершу окремі й переважно жіночі голоси, що згодом злилися в один хор з чоловічими.

— Як накажете, мессіре? — спитав Фагот у замаскованого.

— Ну що ж, — задумливо відізвався той, — вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені, зі шкіри чи з паперу, з бронзи чи золота. Ну, легковажні... ну, що ж... і мил осердя інколи достукується в їхні серця... звичайні люди... загалом нагадують колишніх... квартирне питання лише зіпсувало їх... — І голосно наказав: — Начепіть голову.

Кіт, примірившись ретельно, насадив голову на шию, і вона точнісінько сіла на своє місце, наче й не залишала його. І головне, навіть шраму на шиї жодного не лишилося. Кіт лапами обтрусив у конферансьє фрак і пластрон, і з них пропали сліди крові. Фагот підвів сидячого Бенгальського на ноги, засунув йому в кишеню фрака пачку червінців і випровадив зі сцени словами:

— Котіться відси! Без вас веселіше!

Безтямно озираючись і хитаючись, Бенгальський додибав лише до пожежного поста, і тут йому стало зле. Він жалібно скрикнув:

— Голова моя, голова!

Серед інших до нього метнувся Римський. Конферансьє плакав, ловив руками щось у повітрі, мимрив:

— Віддайте мою голову! Голову віддайте! Квартиру візьміть, картини візьміть, тільки голову віддайте!

Кур’єр побіг за лікарем. Бенгальського спробували укласти на диван у вбиральні, але він почав відбиватися, зробився буйним. Довелося викликати карету. Коли нещасного конферансьє повезли, Римський побіг назад на сцену і побачив, що на ній діються нові дива. ї, до речі, в цей час чи трохи раніше, але тільки маг, разом зі своїм полинялим кріслом, щезнув зі сцени, і треба сказати, що публіка цього не завважила, захоплена тими дивовижами, які розгорнув на сцені Фагот.

А Фагот, спровадивши потерпілого конферансьє, вістував публіці таке:

— Тепереньки, коли позбулися цієї причепи, давайте відкриємо дамську крамницю!

І враз підлога сцени вкрилася перськими килимами, постали величезні люстра, освітлені з боків зеленуватими рурками, а поміж люстер — вітрини, і в них глядачі в радісному замішанні побачили всіляких барв і фасонів паризькі жіночі сукні. Це в одних вітринах, а в інших з’явилися сотні дамських капелюшків, і з пір’їнками, і без пір’їнок, і з пряжками, і без них, сотні черевичків — чорних, білих, жовтих, шкіряних, єдвабних, замшевих, і з ремінцями, і з камінцями. Поміж черевичками вродилися футляри парфумів, гори сумочок з антилопової шкіри, із замші, з шовку, а поміж ними — цілі купи карбованих золотавих довгастих футлярчиків, у яких буває