Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Липочка зрозуміла, що зараз саме час проситися на нічліг.
— Ніде. Ми біженці. Документів немає. Ночували на вокзалі, але тепер туди не можна. І ми не знаємо, де будемо спати, — одним подихом випалила вона.
— Жахливо! Чому ж ви відразу не сказали? Залишайтеся у нас. Василю, ти як гадаєш?
— Гадаю, це здорово! — вигукнув Вася.
— Ви певні, що ми вам не завдамо клопоту? — затурбувалася Августина.
Вона була переконана, що це найкраще місце в усьому тутешньому світі, і боялася повірити в таке щастя.
— Що ви! Нам буде приємно, — запевнив її Никанор Іванович.
— Я звільню вам свою кімнату, а сам переберуся на горище, — запропонував Вася.
— Що ти! Ми самі можемо розміститися на горищі,— сказала Августина.
— Ні, у мене там здорово. А вам тут буде зручніше, — запевнив Вася.
Липочка хитро посміхнулася. Коли то ще вона загадала бажання, краще не придумаєш. Щоденник працював чудово.
Глава 15Минув майже тиждень, відколи бабуся з онучкою поселилися на Вишневій. Старий будиночок змінював вигляд з кожним днем. Світлицю перегородили наскрізні книжкові полиці, за якими розмістилася майстерня Никанора Івановича. Більшу площу зайняла затишна вітальня, де вечорами всі збиралися під помаранчевим абажуром пити чай. На вікнах з'явилися мереживні занавіски, а на столі — накрохмалена скатертина. Надраєна до блиску кухня сяяла чистотою. А коли Августина готувала, будинком розносилися такі пахощі, яких ці стіни раніше не знали.
Вранці Вася ішов до школи, а Липочка сідала за комп'ютер. У тутешньому світі бабуся не чіплялася до неї з навчанням. Кому потрібна давньодраконська, якщо тут і драконів немає, хіба що один-єдиний?
Яків Еммануїл Феліциус скручувався калачиком у дівчинки на колінах і дрімав. Лише раз він стрепенувся, побачивши на екрані драконів, але швидко втратив інтерес до намальованих родичів. Мультяшний світ був лише на перший погляд привабливим і яскравим, а насправді виявлявся порожнім і бездушним, як повітряна кулька.
Для Липочки освоїти комп'ютер виявилося раз плюнути, набагато простіше, ніж бабусині заклинання. Тут на будь-який випадок була підказка. Дівчинка зіграла в кілька квестів, але швидко охолола до ігор. Який інтерес грати, якщо вона завжди наперед угадувала найкращий хід і рівень будь-якої складності проходила на раз, неначе перед нею була демо-версія? Липочка гадала, що так уміють усі. Їй було невтямки, що заняття з бабусею не пропали даремно. У тутешньому світі рідко хто мав такі здібності, як вона.
Значно більше їй подобалося блукати по Інтернету. Там можна було почерпнути знання про все на світі, точніше, майже про все. Про Вернисвіт ніде не говорилося ні слова.
Хоч як цікаво було сидіти за комп'ютером, понад усе Липочка мріяла піти до школи. Вдома їй нечасто доводилося спілкуватися з однолітками, і школа здавалася їй цікавою пригодою. Никанор Іванович попросив дочку старого друга, яка працювала у відділі освіти, поклопотатися за дівчинку; Але без документів справа затягувалася. Утративши терпець, Липочка вдалася до допомоги Щоденника, і наступного ж дня Липа Бабкіна дістала напрям у школу, де вчився Вася.
Липочка не могла діждатися, коли настане ранок. Напередодні вони з Васею сходили до крамниці і купили зошити, контурні карти, ручки, фломастери та інші необхідні дрібниці. Увечері Липочка сто разів перевіряла, чи не забула часом чого-небудь.
Феліциус з цікавістю спостерігав за цим збиранням. Коли торбинку було складено, він поліз у неї, почав вимощувати зручне кубельце і випихати зайві зошити.
— Дивися, дракончик теж збирається до школи. Зараз він наведе тобі лад, — розсміявся Вася.
— Як же я про це не подумала! Дивися, скільки зошитів не поміщається, — поремствувала Липочка, замість того щоб приструнчити вихованця.
— Ти збираєшся взяти його до школи? — недовірливо запитав Вася.
— А як же інакше? Він до мене дуже прив'язаний.
За минулі дні Яків Еммануїл Феліциус і Вася здружилися. Хлопчик завжди приберігав для вихованця ласий шматочок, любив з ним вовтузитися і гратися, але брати варана невідомої породи в школу було не найвдалішою ідеєю.
— Я б залишив його вдома. У нас ніхто не носить із собою тварин. І потім, він незвичайний. Дівчата злякаються. Таке почнеться! Нас же звинуватять, що ми зірвали урок.
У його словах була частка істини. Так Якову Еммануїлу Феліциусу було відмовлено в середній освіті. Втім, як і будь-який дракон, він був вищий, ніж якась там середня освіта.
У школі було стільки дітей, скільки Липочка не зустрічала за все своє життя. У коридорі стояв такий гармидер і галас, що спочатку вона сторопіла. Бабуся нізащо не впізнала б у тихій, спокійній дівчинці свою онучку. Її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклунка з останньої парти», після закриття браузера.