Читати книгу - "Золотий дім"

більше, невтомно і з дедалі більшим запалом, хіба ні? — Здіймає, сер. Що може, як ви кажете, означати невинуватість. Але тут згадується також притча про жабу та скорпіона. Скорпіон поводиться згідно зі своєю природою, навіть тоді, коли така поведінка самовбивча. Крім того, це може бути підтвердженням, характер у нього, в цього чоловіка, безсоромний. Відчувається, що він впевнений у своїй непереможності й у переконанні про свою невразливість почувається в безпеці. Якщо справді він порушив якісь закони або, скажемо так, розійшовся інтересами з певними людьми — бо його найнебезпечніші супротивники самі не конче мусять бути законослухняними — тоді він переконаний, що його вони не дістануть. Небезпечні супротивники теж мають свої обмеження. Може бути, що небезпечні вони на своїй території, але їм не так легко діяти поза нею, тож вони й не намагаються. — Або я просто так міркую. Це не моя сфера компетенцій. — Але зрозуміло, що Нерон чим далі, тим більше почувається в безпеці і, озброєний цією дедалі більшою самовпевненістю, він скорпіонить направо й наліво, сурмить і трубить, будує, як нині говорять, свій бренд. — Це багатозначне слово, сер. «Брендом» колись називали тавро, яке випікали на злочинцях або рабах. Характерну рису чи особливість, що була причиною загального сорому або ганьби. Смолоскип. Меч. — Побачимо, яке з цих значень пасуватиме у нашому випадку.

Продовжуючи: Ще до виборчого 2012 року стало зрозуміло, що Нерон Ґолден не має наміру жити спокійним життям. В які лише кошики він не розкладав яйця за своє життя, куди тільки не пхав носа — і з усього цього найлегше йому велося в будівельному бізнесі, що займав його найбільше, отож слово ҐОЛДЕН — золоте слово, забарвлене в золото, виведене сліпучо-золотим неоном, слово з усіх великих золотих літер почало з’являтися на будівельних майданчиках по всьому місту, та й за його межами теж, а власника цього прізвища почали згадувати як нового потужного гравця в цій найбільш замкнутій із-поміж еліт, що складалася з вузького кола власників фамільного й корпоративного бізнесу, які контролювали будівництво цього золотого міста, Нью-Йорка.

— Фамільного, сер? Коли ви кажете про фамільний бізнес, то чи не йдеться вам, делікатно кажучи, про famiglie? — Зовсім ні, сер, або не зовсім так. 2012 року ця галузь була вже набагато чистіша, ніж колись. У дев’яності роки всі будівельні компанії були в руках у мафії й роздували свої ставки до меж абсурду. Тепер вплив П’яти кланів зменшився. На деяких об’єктах Ґолдена працювали робітники з-поза профспілок. Двадцять років тому їх би повбивали. — Ви говорите тепер про шановані постаті: Дороніна, Сумайду, Хурану, Силверстайна, Штерна, Фельдмана — аристократів на ринку нерухомості. — Не зовсім так, сер, як я вже говорив. Мафія затаїлася. Тепер, коли все скінчилося і відкрилося, ми можемо вказати на таємні зв’язки Нерона Ґолдена з такими партнерами, як філадельфійські нащадки «Ціпи» — Петруччо Леоне, «Малий Арчі» — Арчімбольдо Антоніоні з Атлантік-Сіті й «Скажений Фред» — Федеріко Бертолуччі з Маямі. Можна ще згадати, що кілька висоток Ґолдена у Нью-Йорку побудувала фірма «Понті енд Квазімодо Конкріт Компані» — «Пі-енд-К’ю», а в цій операції серйозно був зацікавлений «Гладкий Френкі» — Франческо Палермо, згідно з припущеннями, один із босів генуезької мафії. — Це все відомо? — Тепер, після завершення l’affaire Golden, це відома річ. Більше того, Нерон Ґолден явно досить добре почувався у своїх оборудках із цими особами й кланами, що за ними стояли. — Комфортно. — Я б сказав, сер: показово невимушено.

Два останні запитання: чи квадратні щелепи Ціпи, Малого Арчі, Скаженого Фреда й Гладкого Френкі вкривала щетина? І чи мали вони і вдягали іноді вечорами недопасовані смокінги? — Так воно й було, сер.

Перед нами Нерон Ґолден, що знімає заборону для медій і влаштовує для фотографа з глянцевого журналу екскурсію, демонструючи свій прекрасний дім. (Тепер жодних таємниць, навпаки: все на виду.) Перед нами Нерон Ґолден, що влаштовує для іншого такого часопису екскурсію, демонструючи свою чарівну дружину. Про дружину він говорить як про свою зорю-дороговказ, джерело наснаги й «оновлення». Я далеко не молодий чоловік, каже він, і, може, чоловікам у такому віці пора скинути оберти, сісти на яхту, взятися за ключки для гольфу, взимку на Флориду, передати естафету далі. До недавнього часу я вже на це був готовий, хоч мої сини, бачить Бог, не надто цікавляться сімейним бізнесом. Мій наймолодший, вірите чи ні, зараз пішов працювати до жіночого молодіжного клубу на Нижньому Іст-Сайді, він робить добру роботу, це чудово, але, може, мені він теж потрібен, хоча б хоч трохи уваги, чи мені не належить? Ну, і ще один художник, і ще Петя. Отаке. Але я перестав уже тим усім перейматися, бо як чоловік я переродився. Жінка — вона здатна таке зробити. Така жінка, як пані Ґолден, — вона просто еліксир життя, завдяки їй зникає сивина, втягується живіт, ноги знову самі несуть, а розум, так, його діловий розум вигострюється, наче ніж. Погляньте на неї! Хіба мені можна не повірити? Ви бачили її фото для «Плейбоя»? Звісно, не соромлюся, чого ж тут соромитися? Мати таке тіло, дбати про нього, довести його до досконалості, не бачити в красі безчестя — це називається розкутість. Вона — ідеал розкутої жінки й ідеал дружини. Обидві сторони медалі. Еге ж, поталанило. Безумовно. Вона справжній суперприз, нема чого сумніватися.

16

З приводу кохання: Трагедія

Того дня, коли загинули мої батьки, мене не було в машині. Був вікенд напередодні Дня пам’яті, і вони вирушили за місто, а я в останню мить передумав і залишився, бо Сучітра Рой попросила мене допомогти їй змонтувати рекламу для одного італійського будинку моди. Звичайно ж, я кохав Сучітру — кожен, хто хоч раз перетнувся з цим вулканом енергії, хоча б трохи закохувався в неї; а я тривалий час був занадто наляканий її абсолютним завзяттям, масштабом цієї жінки, її чорним волоссям, що розвівалося на вітрі на Шостій авеню, її блакитно-золотою спідницею, що вилискувала над модними снікерсами, її руками, що витягувалися в десятку напрямків, наче в індуїстської богині, здатної вхопити ціле місто в свої обійми… занадто наляканий, аби зізнатися самому собі, що я в неї втюрився, але тепер це не підлягало сумніву, і питання стояло тільки в тому, коли я збираюся їй про це сказати і чи скажу взагалі. Внутрішній голос у моїй голові під’юджував: давай, бовдуре, скажи прямо тепер, але інший голос, зазвичай гучніший, голос мого боягузтва, наполягав на тому, що ми занадто довго