Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"

— Мабуть, десь дірка у жолобі! — крикнув мельник.

— Я тим часом підсушу бур'ян, — засвистіла Мелузина й задмухала собі в пелену.

За хвилину мельник знову закричав:

— Тут усе гаразд! Треба йти до лотоків.

— А я гляну на крижану пташку, може, вона нам знадобиться, — свиснула Мелузина.

Витягла вона з кишені крижану пташку і одразу ж її знову туди заховала.

Мельник пройшов трохи вздовж сухого лотока і подивився вгору по потоку. Побачив: у потоці сидить пивовар Куле; вся вода, розбиваючись об його спину, тече на луг. А по стежці вздовж потоку біжить Румцайс.

Мельник помчав назад до Мелузини, аж борошно з нього трусилося.

— Що робити?

— Що-небудь придумаємо, — просичала Мелузина.

Коли Румцайс дійшов до млина, там був тільки мельник.

— Я прийшов розплатитися з тобою за мливо, — промовив Румцайс.

Мельник примружив одне око, другим гостро глянув на Румцайса і сказав:

— Тоді я спершу заскочу до млина, візьму дрібних, щоб було чим дати решту.

Тільки ступив він через поріг, як млин задвигтів і запрацював. Хоч вода через жолоб не текла, колесо крутилося з усієї сили.

— Що воно за чудасія? — здивувався Румцайс.

Підійшов він ближче і зазирнув униз. А там Мелузина вимахує своєю хустиною і трусить сорочкою. Віє на млинове колесо, наче на крила вітряка. Засміялася вона до Румцайса гостренько, мов сокирка:

— Ну що, допоміг тобі пивовар у потоці?

А тут і мельник підступив до них. І повна в нього жменя свіжого чхального бур'яну.

— Оце зараз ти, Румцайсе, зачхаєш!

Мельник підніс долоню Румцайсові під ніс, а Мелузина випустила з кишені крижану пташку, щоб та показала, куди треба дмухати. Але Румцайс мізинцем одбив пташку вбік.

— Ой, я більше не втримаю подиху! — засвистіла Мелузина.

І весь чхальний бур'ян полетів під ніс мельникові. Чхнув мельник так, що вдарило ним об підвалини, наче здоровенною довбнею. Розвалив собою каміння і вибив млинове колесо із втулок.

Потім набрала в ніс чхального бур'яну сама Мелузина. А Мелузинине чхання — це все одно, що тисяча мельникових. Відкинуло її аж до Праховських скель.

— Млина ти сам собі збавив, — сказав Румцайс мельникові. А до скель гукнув: — Якщо ти добряче забилася, то хоч осінь, може, буде цього року тиха...

А сам пішов вздовж лотоків — витягти пивовара Куле із потоку.

23. Як Румцайс викрешував Манці намисто

Якось сиділа Манка біля джерела і нишком зітхала.

Румцайс почув її і спитав:

— Чого це ти?

— Та так, пригадалось мені, як за юних літ носила я на шиї коралі, — відповіла Манка.

В розбійницькому господарстві швидше знайдеться куля для пістоля, аніж скляна намистинка. Тому пішов Румцайс до потоку і назбирав жменю кремінців та гірського кришталю. Потім обкресав ті кремінці нігтем, щоб були круглі, а Ціпісек на своєму водяному млинку обточив їх. Далі Румцайс голосно промовив:

— Грім і блискавка!

Ці слова враз пробили в кремінцях дірочки, і з них вийшло намисто.

Намисто було блискуче, наче з льоду, і Манка сказала, що піде до Їчина по шворку, аби можна було його нанизати. А поки що висипала намистинки в кишеню фартуха.

Прийшла вона на ринковий майдан і стала шукати крамниці, де торгують шворками. І раптом помітила, як у замковому вікні хтось трішки відхилив завісу і дивиться в щілину.

— Видно, там знову щось лихе готується, — мовила сама до себе Манка, але її почув лакей Фріцек, який нишком ішов слідом за нею.

Купила Манка шворку й попрямувала в затишну місцинку за церквою, щоб там нанизати своє намисто. Але коли проходила браму, штовхнув її Фріцек плечем, і Манка влетіла просто до приміщення замкової сторожі.

Стражники схопили Манку і повели сходами нагору.

— Куди ви мене ведете? — спитала Манка.

А стражники їй:

— Ти нас не питай.

Провели її спершу по голому камінню, а потім по червоному килиму. Там у світлиці вже сиділи на золотих кріслах пан князь і княгиня.

— Бон, — мовив до стражників князь. — Манку залиште тут, а самі можете йти і добре зачиніть за собою двері.

Манка озирнулася по світлиці. Біля вікна стояла якась жінка. На плечі в неї було накинуто пишне покривало, але Манка її все одно пізнала.

— Так це ж Мелузина!

— Якщо знаєш — значить знаєш, — кисло всміхнулася княгиня і відчинила вікно на ринковий майдан, бо від Мелузини весь час трохи віяло вітром.

Пан князь підвівся з крісла.

— Ми наказали стражникам спіймати тебе, — сказав він, — аби ти не могла переказати Румцайсові, що тут щось готується.

— А я й не цікава, — відповіла Манка.

— Все одно мусиш вислухати! — тупнула золотим каблучком княгиня. — У п'ятницю я була на базарі. Хотіла взяти курку для міцного бульйону, а якась баба всунула мені худе курча!

— Треба було вам, княгине, спершу помацати птицю, — сказала Манка.

Княгиня глянула на неї в лорнет.

— Мацати курку? Фі! Навіть у рукавичках!

І показала Манці папір, де писалося, що Мелузина повинна для покари розвіяти вітром увесь базар.

— Тепер ти все знаєш, але Румцайсові не перекажеш жодного слова, — закінчила княгиня і кивнула пальцем лакею Фріцеку.

Фріцек повів Маяку в потайну кімнату, зачинив двері і двічі клацнув ключем у замку.

Вікна у тій кімнаті не було, тільки малесенька кватирка аж під стелею. Навіть якби Манка на весь голос кликала Румцайса, все одно б не докликалася: базар на майдані її б перекричав. Тоді Манка полізла рукою в кишеню фартуха і дістала намистину. Кинула її у кватирку, і намистина брязнула внизу об каміння.

Румцайс тим часом походжав печерою і рахував хвилини. Вже їх минуло стільки, що Манка встигла б купити сто шворок.

— Як би там з Манкою не сталося біди, — промовив Румцайс і тут почув — у Їчині брязнула об камінь намистина.

Саме в цю мить кивнула княгиня панові князю, а той лакею Фріцеку. Фріцек скинув з Мелузини покривало, і вона почала сікти хустиною і трусити сорочкою. Витягла з кишені на грудях крижану пташку і пустила її на ринковий майдан. А потім і сама кинулась за пташкою.

Князь і княгиня звеліли подати їм театральний бінокль, передавали його одне одному і говорили:

— Шон, шон![30]

А Мелузина тим часом шугала поміж бабами й молодицями, які базарювали на майдані, з такою силою, що трохи всіх їх не покидала на землю. Дмухала їм