Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре ти спала, але не знати, що далі буде, — каже Іван.
Та й веде її до дверей. А сторож як відчинив двері та як побачив її, то налякався і не знає, що робити.
— Не бійся, — каже Іван сторожу, — в чім вона є, в тім і назад повернеться в труну.
Прийшли вони на корабель, і наказав Іван своїм людям: «Зробіть із воску дівчину і одягніть у одяг молодої, а молода одягнеться в інше».
Зробили воскову дівчину, віднесли в церкву та й поклали в труну.
На другий день приходить Іван до купця, а там готуються до похорону.
— Ви йдете ховати, а вона жива, — каже Іван.
А люди думають: «Що він говорить? Він якийсь неакуратний в умі». Приходять до церкви, а Іван бере та й крає мертву надвоє. І всі побачили, що то віск. Питають, де ж поділася мертва? Приступає до Івана купець: «Віддай дочку». А Іван каже:
— Один пан викопав та й викинув на дорогу молоде деревце. Я узяв його та й посадив. Воно вже дає плоди, а той пан хоче відсудити його від мене. Я йому того дерева не дам. Дочку вашу я підняв із гробу, як те деревце з дороги. Вона у мене на кораблі.
— Будемо робити весілля, — сказав батько.
Зробили вони весілля. Іван доручив свій корабель капітанові і відправив його торгувати, а сам зостався з жінкою у тому городі. Купили вони великий дім та й живуть собі.
А в той город приїхав полк на заняття, бо там добра толока була. Солдати стали біваком, а полковник шукає собі квартиру та й ніяк не може знайти. Іванова жінка й каже:
— Ми маємо кімнат багато, хай він живе у нас.
І прийшов полковник до них жити.
Іван усе шукає собі комерцію, аби дурно не сидіти, і часто не буває дома. Полковник кинув оком на його жінку, і порозумілися вони обоє. Аж тут приходить полкові наказ забиратися на своє місце. Полковник відправив солдатів та й сам збирається в дорогу. Жінка й каже Іванові:
— Давай проведемо його, проїдемо трохи з ним, бо я ще на кораблі не їхала.
На другий день забрала їх баржа і повезла до корабля. Коли приїхали на пристань, жінка говорить:
– Іване, я забула ключі й золотий браслет. Вертайся і привези.
Іван поїхав, а вона пошепталась із полковником, і той наказав капітанові пускати корабель у хід. Повернувся Іван з ключами та браслетом, а їх нема, лиш димок видно на морі. Наймає він інший корабель і гай у погоню! Приїжджає на місце, а полковник із його жінкою вже на воєнному кораблі — не підступай!
Відправив Іван корабель, а сам зостався в тому місці жити. Одяг фуфайку, не бриється тиждень-другий, заріс, зовсім змінився. І все шукає зустрічі з полковником.
Вийшов він якось у город, дивиться, дорогою йде той полковник. Скинув Іван шапку, поклонився та й говорить:
— Будьте добрі, чи нема тут якоїсь служби для мене?
– Є, — каже полковник, витягає зі шкатулки папірець та й щось пише. — Іди по такій адресі, і там тебе приймуть.
Пішов Іван з тим папірцем, та й взяли його у полковника служити. Служить він і все стережеться, щоб зі своєю жінкою в лице не стрітитися. Але одного разу вносить він дров на кухню, а вона з других дверей і собі туди. Подивилася, обернулася та й пішла геть. І зрозумів він, що пізнала його жінка.
Якраз тоді полковник написав накази, щоб зачитати офіцерам, які заняття мають бути завтра. А вона взяла ті накази, зім'яла та й викинула на сміття. Посходилися офіцери, побесідували, а наказів нема. Жінка каже:
— Я виділа, що наш слуга взяв якісь папери та й заніс на смітник.
Пішли туди та й знайшли ті папери. Закликали Івана, він каже, що не брав, але нема йому віри, а їй віра є.
Суд присудив Іванові розстріл через двадцять чотири години. Посадили його в темницю, а він виставляє голову і дивиться надвір. Вартовий каже:
— Як не сховаєш голову, то зараз застрелю.
— Мені вже не страшно, — каже Іван. — Як не зараз, то завтра вб'ють. Ти подивися, чи немає нікого, я кину тобі гроші. А то мене розстріляють, і гроші пропадуть. — Солдат був ласий до грошей і взяв їх, а Іван говорить: — Там у грошах є папірець. Щоб ти мене через три дні після розстрілу відкопав і прочитав наді мною цей папірець три рази.
Солдат — його звали Ярославом — пообіцяв, що зробить це.
Коли Івана розстріляли, жінка сказала:
— Не ховайте його тут близько, а ховайте в полі і поставте над могилою караул, бо він оживе.
Так вони й зробили. І потрапила в караул рота Ярослава. Але сам Ярослав не йде, бо має гроші і гуляє в городі. Нарешті бере чверть горілки та й іде в караул на поле, а там вартовий ходить та й не пускає його.
— Дурню ти, — каже Ярослав, — чи не видиш, що чоловік у сирій землі лежить? Втече він, чи що? Не бійся, випий за моє здоров'я, — солдат випив із тої чверті та й пішов з Ярославом у караульне приміщення. Там почали на вартового кричати, а Ярослав каже: — Перестаньте, це я його зняв.
Сіли вони та й кінчають горілку.
Понапоював усіх Ярослав, а сам узяв лопату, добув мерця, прикрив шинелею голову, засвітив свічку, дістав той папірець та й почав читати. Як прочитав три рази, мрець підвівся. Подали вони один одному руки. Воскреслий Іван сказав:
— Я тебе нагороджу.
Та й розійшлися.
Чує Іван, що в царя дуже хворіє дочка. Відки не сходилися лікарі, нічого не допомагає. «Ану, піду і я», — думає Іван. Приходить, а на воротях не пускають. «Тут уже не такі, як ти, були», — кажуть. А цар ходив по балкону, забачив його та й махнув варті: «Пустіть!»
Зайшов Іван та й каже цареві:
— Я вашу дочку вилікую.
Та прочитав над царівною того папірця, і вона підвелася здорова. Зрадів цар і каже Іванові:
— Якщо не маєш жінки, то віддам доньку за тебе, а як ні, то дам тобі, що скажеш.
А Іван йому відповідає:
— Я беру вашу дочку. І давайте мені під владу ту часть держави, де служить такий-то полковник.
Побралися вони з царівною та й живуть. Одного разу Іван каже:
— Хочу побачити, чим я владарюю.
— То бери з собою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів», після закриття браузера.