read-books.club » Фентезі » Напівзагублений 📚 - Українською

Читати книгу - "Напівзагублений"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Напівзагублений" автора Саллі Грін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 73
Перейти на сторінку:
когось забирав?

— Ні, Натане. Я нічого ні в кого не забирав. Я маю доступ до… джерела цього всього. І думаю, що ти теж можеш цього навчитися. Відкривати щось нове, вчитися — величезна радість.

— Явно не для мене. Я ніколи не був сумлінним учнем у школі.

— Я певний, що школа була не для тебе, але ти швидко опановуєш свої Дари. Тобі допомагає інтуїція. А ще ти на диво чесний і довірливий, враховуючи обставини твого життя. О так, Ван мені все про тебе розповіла. Усе, що вона знала, тобто немало. Про твоїх батьків, про брата і сестер, про твоє перебування в клітці, про втечу; та й про всі подальші події — про твого батька і те, що з ним сталося. Ти вже подолав безліч перешкод, Натане, але маєш іще багато потенціалу — я впевнений. Можливо, він полягає у цій твоїй дикості.

Він знову бере мої долоні та дивиться мені в очі, а я лише хочу знати, чи допоможе амулет мені, Напівкодовому, перемогти Соула й Ловців.

Леджер відхиляється на спинку крісла та каже:

— Твої думки постійно обертаються довкола війни й амулета. Та цей амулет, Натане, насправді — дрібничка. Звісно, він вельми особливий, але все ж таки це просто магічний об’єкт, який не становить значного інтересу; тебе натомість мусить цікавити не об’єкт магії, а власне магія. Відьма, яка створила амулет, наділила його чарами, але ті самі чари є і в тобі, і в мені. Існує єдиний могутній стрижень, який пронизує геть усе. Я називаю його Сутністю. Сутністю всього. Сутністю нас усіх.

Вразити леджера

— І ти знайшов її, цю Сутність? — запитую я Леджера, ідучи разом з ним берегом річки.

— Я знайшов багато всього, опанував багато здібностей, і хочеться вірити, що вже починаю зривати з Сутності краєчок її покрову.

— А який був твій Дар? Справжній?

— Контролювання свідомості. Я був розумною дитиною, впевненою в багатьох речах, і я знав, стовідсотково знав, що матиму потужний Дар. Однак у деяких інших галузях, назвімо їх соціальними, я не відчував ані впевненості, ані задоволення. Я мав багато сильних рис, але вони були розбалансовані. Я був маленькою дівчинкою, не надто привабливою і з багатьма хлоп’ячими рисами. Мене зовсім не цікавив гарний і модний одяг. Хлопчаче вбрання здавалося мені зручнішим. І от один хлопець, Джек, так і називав мене — хлопчиком. Казав, що я аж ніяк не дівчинка. Я не звертала уваги на його репліки, мій інтелект наполягав на тому, що цей хлопець дурень, фейн, тож яке мені діло до його думок і слів? Але в глибині душі мене це зачіпало. Я не усвідомлювала, наскільки мені це допікало, аж поки віднайшла свій Дар, через кілька тижнів після сімнадцятиріччя. Стався невеличкий інцидент. Я сиділа у шкільному автобусі, попереду, читала книжку, аж тут увійшов Джек і, проходячи повз мене, за звичкою назвав мене потворою: «Як справи, потворо?». Пригадую, навіть не відриваючись од книжки, я просто подумала: «Пішов геть, мудак!» — і він розвернувся, вийшов з автобуса та забрався геть.

Так я й дізналася про свій Дар. Протягом наступних тижнів я виявила, що можу не тільки примушувати Джека забиратися геть, а й робити всілякі інші речі. То було дуже давно. Звичаї тоді були інакші… мабуть. Я змусила його зізнатися друзям, що він надає перевагу хлопцям; думаю, що я знала про цю його схильність, яку він намагався приховати. Йому теж було сімнадцять років. Я вважала свій учинок дуже розумним. Це була чудова помста, — Леджер дивиться на мене. — Не знаю напевно, що сталося згодом. Зрештою він почав сидіти в автобусі сам, попереду, але не зі мною чи з кимось іншим. Потім одного дня він пропустив школу, а коли ми невдовзі побачилися, його обличчя було в синцях. Я почувалася винною, але не знала, як усе виправити. Через кілька тижнів він наклав на себе руки.

Чи була я винна в його смерті? Думаю, що так. Чи заслуговував він смерті? Ні. Чи був він лихий? На мій погляд — доволі лихий, адже через нього моє життя було жалюгідним. Але я і тоді почувалася винною, і тепер почуваюся так само. Через мене помер хлопець. Тоді я заприсяглася, що більше нікому не завдам шкоди своїм Даром: ні чаклуну, ні фейну, ні Напівкровному — нікому.

— То була не твоя провина. Не ти його побила, не ти перетворила його життя на пекло. Це все суспільство винне.

Леджер усміхається.

— Добре, що ти так думаєш. Та все ж це був негативний наслідок моєї сили.

— Змін потребувало суспільство. А не ти чи він, — ми йдемо далі, і я запитую: — Ти хоч правду мені розказав?

Леджер сміється, але так і не відповідає на моє запитання. Натомість він каже:

— Правда в тому, що, віднайшовши свій Дар, я залишила дім і подорожувала, зустрічалася з людьми, розмірковувала, читала та набиралася знання. Нас вчать, що кожен маг має тільки один Дар, хіба що викраде якісь Дари в інших, але я почала в цьому сумніватися. Бо зцілювання, зрештою, теж є різновидом Дару, і цією силою володіють усі маги. Тож, якщо ми маємо по два Дари, чому не можемо мати по три? Ба навіть більше.

Я усвідомила, що важливі не власне Дари, а та потуга, енергія, що є їхньою основою. І тоді я почала вірити в те, що, маючи цю потугу, ми всі здатні опанувати будь-який Дар, для цього потрібні тільки терпіння та наполегливість.

— Я не певний, — кажу я. — Дари, отримані від батька, мені не треба було шукати. Вони самі прийшли до мене, коли я… з’їв його серце.

— Але я стверджую, що ти міг би їх знайти й у інший спосіб. Знадобилося би більше часу, але це можливо.

— То ти тепер маєш доступ до будь-якого Дару?

— Є багато речей, доступних мені, і лишається ще багато недоступних. Та я хотів би попрацювати з тобою, Натане. Хочу, щоб ти залишився тут, тоді я зможу поділитися з тобою своїми знаннями і, можливо, навіть навчитися дечого від тебе, — Леджер робить паузу, а потім запитує: — Чи відчував ти колись щось більше за твій Дар? Щось більше за всі Дари, які ти дістав?

Він пильно на мене дивиться.

— Здається, відчував. Що це було?

— Мій приятель, Габріель, може змінювати зовнішність, але він застряг був у фейнівській подобі та не міг повернутися до своєї. Ван допомогла, дала

1 ... 41 42 43 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівзагублений», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напівзагублений"