Читати книгу - "Лялька"

Форд виглядав так, немов готовий був кинутися на нього, однак натомість лише розреготався.

— Бо ти коп. Дійшло, — сказав він, зовсім не зрозумівши, що Вульф мав на увазі.

— Ти хотів поговорити? — запитав Вульф, сподіваючись, що, можливо, Бакстер просто хотіла скинути це на нього.

— Не тоді, коли всі ці… — наступні слова він прокричав, — … свині навколо!

Вульф кивнув двом поліціянткам, і вони вийшли з кімнати.

— Якоюсь мірою, ми брати по нещастю, хіба не так? — сказав Форд. — Лише двоє справедливих представників закону.

Вульф відчув, як його серце сильніше забилося в грудях, коли чоловік з «Дебенгемс» описував себе як «представника закону», однак пропустив це. Проте йому почав уриватися терпець.

— Про що ти торочиш? — запитав він.

— Я хочу допомогти тобі, Вульфе, — Форд закинув голову назад і голосно застогнав.

— Щось не схоже.

— Ти дещо пропускаєш, — самовдоволено сказав Форд. — Дещо дуже важливе.

Вульф чекав, поки той продовжить.

— Я знаю те, чого ти не знаєш, — по-дитячому проспівав Форд, насолоджуючись незнайомим йому відчуттям влади.

— Та гарненька поліціянтка, якій ти вибив зуба…

— Індійка? — Форд зневажливо змахнув рукою.

— … Вона сказала, що ти знаєш мене.

— О, я знаю тебе, Вульфе, але ти зовсім мене не пам’ятаєш, правда?

— То дай мені підказку.

— Ми провели в одній кімнаті сорок шість днів, однак жодного разу не розмовляли.

— Гаразд, — невпевнено промовив Вульф, сподіваючись, що двоє поліціянток не встигли далеко відійти.

— Я не завжди працював у магазині. Колись я був людиною.

Вульф залишався спокійним.

— І я бачу, що ти й досі носиш те, що я залишив тобі на пам’ять.

Вульф спантеличено глянув на свою сорочку і штани. Обмацав кишені, а потім глянув на годинник.

— Тепліше!

Вульф закотив рукав, виставляючи значні опіки на лівій руці та цифровий годинник.

— Гаряче, гаряче, гаряче!

Вульф зняв годинник, щоб показати решту тонкого білого шраму, який оперізував його зап’ясток.

— Охоронець лави підсудних? — крізь зціплені зуби запитав Вульф.

Форд відповів не відразу. Він схвильовано потер обличчя і пройшов до кухні, щоб узяти пляшку горілки.

— Ти мене недооцінюєш, — зрештою-таки відповів він, награно образившись. — Я — Ендрю Форд, той, хто врятував життя «Палію»!

Він розлючено зробив великий ковток із пляшки, з якої йому потекло на коліна.

— Якби я так не геройствував, відтягуючи тебе від нього, то він би не вижив і не вбив би те останнє дівча. Святий Ендрю! Ось що я хочу, щоб написали на моїй могилі: «Святий Ендрю: помічник дитячого серійного вбивці».

Форд почав плакати. Він опустився на диван і натягнув на себе огидну ковдру, скидаючи на підлогу погано встановлену попільничку.

— Ось і все. Відішли тих свиней геть. Не хочу, щоб мене рятували. Я лише хотів сказати тобі… допомогти тобі.

Вульф дивився на нікчемне створіння, коли воно знову хильнуло з пляшки й увімкнуло телевізор. Коли Вульф виходив із кімнати, на всю гучність лунала вступна тема дитячої програми.

***

Андреа у приголомшливій тиші спостерігала, як її оператор Рорі, одягнений у костюм капітана космічного корабля, за допомогою лазерного променя — (а насправді, обгорнутої фольгою палиці) обезголовлює інопланетянина (підозріло схожого на його друга Сема). Із рани полилися потьоки зеленого слизу, і, надто переграючи, решта тіла таки перестала рухатися.

Рорі натиснув на паузу.

— То що думаєш?

Рорі було вже за тридцять, однак одягався він як неохайний підліток. Він мав трохи зайвої ваги, тонку рудувату борідку та приязне обличчя.

— Кров — зелена, — сказала Андреа, усе ще трохи вражена кривавим записом.

Відео виявилося малобюджетним, проте ефектним.

— Це був Краатер… прибулець.

— Он воно що. Я вдячна, однак, якщо ми хочемо отримати хоч якийсь шанс переконати Емілі погодитися, то вона має побачити червону кров.

Андреа домовилася зустрітися з Бакстер та Ґарландом у кіностудії Рорі «СтарЕльф Пікчерс», яка раніше була гаражем десь за станцією Броклі. Хоча це ніяк не стосувалося того плану, який вони обговорювали вчора, чекаючи на Бакстер, Андреа, Ґарланд, Рорі та його співпродюсер (актор), найкращий друг сперечалися стосовно найліпшого способу розіграти чиюсь смерть.

Переглянувши більше десятка смертельних сцен із архіву «СтарЕльф», вони дійшли висновку, що видалення нутрощів — проблематично, обезголовлення — реалістично, однак це вже буде занадто, а вибухи інколи відбуваються не так, як слід, і підтвердженням цьому був великий палець Сема, законсервований у банці, яка й досі стояла на видноті над робочим пультом. Вони вирішили, що найкращим способом буде прямий постріл у груди.

Зрештою, Бакстер таки приїхала, хоча і спізнилася на сорок хвилин. Вона була вражена тим, що Рорі та Сем гаяли час, потураючи Ґарланду, й дозволили йому по-справжньому вистрілити. Посперечавшись упродовж п’ятдесяти хвилин та кілька разів пригрозивши Ґарланду, що ризикуватиме він сам, Бакстер неохоче погодилася припинити кричати, щоб дати їм змогу висловитися. Сумніваючись, вона роззирнулася навколо, і Ґарланд розумів, чому вона так скептично ставилася до майстерності команди «СтарЕльф». На щастя, Бакстер не помітила над головою банки з великим пальцем.

— Знаю, у вас є домовленості, але ми можемо це зробити, — Рорі із захопленням підготував виставу.

П’ять днів тому вони вже зустрічалися, коли Бакстер випадково познайомила його улюблену камеру з тротуаром біля Кентіш Таун. На щастя, Рорі був не з тих, хто триматиме зло, і, здавалося, він був щиро захоплений перспективою їхньої таємної домовленості.

Вони із Семом жваво пояснили, що неймовірно реалістичний ефект, який використовують у фільмах та театральних виставах по всьому світу, досягається тим, що під одягом людини ховають тонкий пакетик із кров’ю (зазвичай, презерватив). До задньої стінки цього пакетика прикріплюють маленьку петарду, тривожно схожу на крихітну динамітну шашку, щоб виштовхнути кров назовні. Замість джерела струму для іскри, яка й спричиняє іскру, застосовують годинникову батарейку й активізують її за допомогою саморобного приймача Рорі. І нарешті, щоб уникнути опіків та віддачі, між шкірою та вибуховою речовиною потрібно одягти товстий гумовий пасок.

Коли Андреа відійшла вбік, щоб подзвонити, Рорі припустився помилки в поводженні з «Глоком 22», яким вони збиралися застрелити Ґарланда, і необачно простягнув йому важку зброю так, неначе то був пакетик із чіпсами. Вочевидь, оглядаючи пістолет, Ґарланд почувався не у своїй тарілці, а Бакстер аж зіщулилася, коли він наївно зазирнув у дуло.

— На вигляд