Читати книгу - "Казки народів світу"

Коли вони в’їхали до міста, хлопчик побачив там багато людей. Міський шум трохи налякав його.

Через кілька днів, уже звикнувши до міста й до людей, хлопчик поїхав далі. Незабаром вони прибули в країну фей. Там жили три феї, і хлопчик, за порадою коня, найнявся до них слугою.

— В одній кімнаті, де живуть феї, є ванна, — сказав йому якось кінь. — У тій ванні певного дня замість води тече золото. Хто скупається в ньому, в того волосся стане золотим, а сам він буде красенем.

Кінь сказав також про те, що в одній з віталень феї тримають три пакунки з одягом і той одяг дуже оберігають.

Хлопчик усе запам’ятав, адже він завжди слухав порад свого коня.

Через кілька днів сестри поїхали в гості до інших фей і звеліли слузі, щоб він, коли почує шум у ванні, негайно тричі вдарив палицею по даху. Це був знак, щоб вони поверталися (у ванні тоді мала текти золота вода).

Коли хлопчик почув, що у ванні шумить, то одразу ж покликав коня. Кінь порадив йому скупатися в золотій воді. Так він і зробив. Потім вийшов з ванни, захопив пакунки з одягом, сів на коня й полетів швидше вітру. Але як тільки він виїхав за ворота, дім, сад і все обійстя так затремтіли й захиталися, що феї почули й чимдуж помчали додому. Вони побачили, що слуга зник, а разом з ним — і одяг. Феї кинулися навздогін. Коли вони були вже поруч, кінь перестрибнув через кордон їхнього царства й зупинився. Феї теж зупинилися і з досади, що не впіймали слуги, гукнули:

— Як же ти обдурив нас! Покажи нам хоч своє волосся!

Хлопчик розпустив по спині своє волосся, і феї захоплено сказали:

— Такого гарного волосся ми ще ніколи не бачили! Фет-Фрумосе! Гаразд, але поверни нам пакунки з одягом!

Та хлопчик не повернув пакунків, залишив їх собі як плату за службу.

Хлопчик заховав своє золоте волосся під ковпак з волового пузиря, приїхав у місто й найнявся на роботу до царського садівника.

Мав копати землю, носити воду, поливати квіти. Садівник навчив його, як доглядати за деревами, прополювати грядки від бур’янів.

У царя того було три дочки. Але за клопотами він забув повидавати їх заміж. Одного разу найстарша дочка сказала сестрам, щоб кожна з них подала до царського столу по кавуну, вибравши його на свій смак. Коли цар сів обідати, дочки поставили перед ним три кавуни.

Цар здивувався й покликав своїх радників — хай вони розгадають поведінку дочок. Зібралися радники, думали-гадали, а потім розрізали кавуни. Розрізавши, побачили, що один із них уже переспів, другий — якраз упору, а третій тільки починав червоніти. Радники сказали:

— Найсвітліший царю, живи багато років: ці кавуни означають вік твоїх дочок. Вже пора їх видавати заміж.

Тоді цар вирішив знайти їм наречених. Він звелів оголосити про своє рішення по всьому царству. І вже наступного дня почали приходити свати від сусідніх царів.

Старша царівна швидко вибрала собі жениха, і зразу ж справили весілля. Після весілля цар разом зі своїми гостями пішов проводжати молоде подружжя до кордону царства.

Наймолодша царівна залишилася вдома.

Фет-Фрумос, слуга царського садівника, побачивши, що і його господар пішов разом з усіма до кордону, вбрався в одяг «Польові квіти», взятий у фей, розпустив по спині своє чарівне волосся, сів на коня й почав гарцювати по всьому царському саду. А з вікна палацу на нього уважно дивилася царівна.

Згодом і середня царівна вийшла заміж. Весілля гуляли так само довго, як і в старшої.

А по весіллі проводжали всіх аж до кордону. Цього разу наймолодша царівна знову залишилася сама вдома, вдавши, що захворіла. Садівників слуга теж захотів повеселитись, як і всі царські слуги. Та веселитися він міг тільки зі своїм конем. Покликав він його, одягнув «Зоряне небо», розпустив свої золоті кучері й почав гарцювати в саду.

А то якось поїхав він на полювання і взяв з собою усіх бояр та придворних. Наймолодша царівна знову залишилася вдома.

Фет-Фрумос узяв одяг із сонцем на грудях, місяцем на спині і двома зірками на плечах, сів на коня й почав гарцювати в саду.

Наймолодша царівна ставала сумнішою з дня на день. Вирішив цар і її видати заміж. Та вона й слухати не хотіла ні про яких женихів-царевичів. Тоді цар покликав радників і запитав, як йому бути.

Вони порадили йому побудувати вежу з брамою внизу. Хай через цю браму пройдуть усі царські та боярські сини. А царівна хай кине золоте яблучко в того, хто їй найбільше сподобається.

Так і зробили. По всьому світу оголосили царське рішення. І от через браму вежі пройшли вже всі царевичі та всі боярські сини, проте дівчина так ні в кого й не кинула золотого яблучка. Дехто вже думав, що царівна взагалі не хоче виходити заміж, але один старий боярин порадив, щоб через браму пропустили й простих людей.

Тепер через ворота пройшли і садівник, і головний кухар, і стражники, і слуги, і кучери, і наймити. Та все даремно: дівчина нікого не вибрала. Стали питати, чи всі вже пройшли. Відповіли, що не пройшов тільки садівників слуга.

— Хай і він пройде! — звелів цар.

Покликали садівникового слугу й примусили пройти через ворота. Він пройшов, і дівчина кинула в нього яблучко. Слуга скрикнув і побіг, тримаючись руками за голову.

Побачивши таке, цар не повірив:

— Не може цього бути! Тут якась помилка!

Не міг же цар отак просто видати дочку за якогось слугу! І він звелів ще раз пройти всім через браму, а дочці вдруге кинути яблуко. Трапилося все так, як і раніше: слуга втік, тримаючись руками за голову.

Засмучений цар утрете звелів усім пройти через браму. Побачивши, що й цього разу дочка вибрала слугу, він змушений був видати її за Фет-Фрумоса.

Весілля це святкували тихо й таємно: цар дуже не любив молоде подружжя. Він тільки дозволив їм жити при дворі. Садівників слуга став водоносом. Усі царські слуги насміхалися з молодого подружжя і засипали їхню хатину сміттям. Одначе всередині хатина була дуже гарна, чепурна, стояли там такі рідкісні речі, яких і в царських хоромах не було. Все це