read-books.club » Наука, Освіта » Homo Deus 📚 - Українською

Читати книгу - "Homo Deus"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Homo Deus" автора Юваль Ной Харарі. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 115
Перейти на сторінку:
відхиляє поділ, ніхто нічого не отримує.

Класична економічна теорія стверджує, що люди — це раціональні обчислювальні машини. Вона прогнозує, що більшість людей залишать дев’яносто дев’ять доларів собі й один запропонують другому учасникові. Згідно з теорією, другий учасник має прийняти пропозицію. Раціональна особа, якій запропонували один долар, завжди скаже «так». Чи має вона турбуватися про те, що перший учасник отримає дев’яносто дев’ять доларів?

Мабуть, класичні економісти-теоретики ніколи не виходили зі своїх лабораторій і лекційних аудиторій, щоб поринути в реальний світ. Більшість людей в «ультимативній грі» відкидають дуже низьку пропозицію як «нечесну». Вони віддають перевагу втраті долара перед шансом виглядати лохом. Оскільки саме так функціонує реальний світ, мало хто з людей зразу висуває дуже низьку пропозицію. Більшість людей ділять ці гроші порівну чи дають собі невелику перевагу, пропонуючи іншому гравцеві тридцять чи сорок доларів.

«Ультимативна гра» зробила значний внесок у підрив класичних економічних теорій і встановлення найважливішого економічного відкриття останніх кількох десятиліть: Homo sapiens поводяться відповідно не до холодної математичної логіки, а радше до теплої соціальної логіки. Нами керують емоції. Ці емоції, як ми бачили вище, є фактично складними алгоритмами, що відображають соціальні механізми стародавніх племен мисливців-збирачів. Якби тридцять тисяч років тому я допоміг вам вполювати дике курча, а ви потім забрали б майже все курча собі, пропонуючи мені лише одне крильце, я б не сказав собі: «Краще одне крильце, аніж взагалі нічого». Через якийсь час я можу зголодніти і навіть ризикнути отримати по пиці. Однак це виправдає себе в довготривалій перспективі, бо ви двічі подумаєте, перш ніж обдурите мене наступного разу. Ми відкидаємо нечесні пропозиції, бо люди, які з осторогою приймали нечесні пропозиції, не виживали в кам’яну добу.

Спостереження за сучасними групами мисливців-збирачів підтверджують це. Більшість груп є вельми егалітарними, і, коли мисливець повертається до табору з жирною тушею оленя, кожен отримує свою частку. Те саме справедливо і для шимпанзе. Коли один шимпанзе вполює порося, інші члени групи зберуться довкола з простягнутими руками, і зазвичай всі отримають свої шматки.

В іншому нещодавньому експерименті приматолог Франс де Вааль помістив двох мавп-капуцинів у дві сусідні клітки так, щоб кожна з них бачила все, що робить інша. Де Вааль і його колеги поклали в кожну клітку малі камінці й тренували мавп давати їм ці камінці. Кожного разу, коли мавпа простягала камінець, вона отримувала їжу. Спочатку винагородою був шматок огірка. Обидві мавпи дуже вподобали це і з задоволенням їли свої огірки. Після кількох раундів де Вааль перейшов до другого етапу експерименту. Цього разу, коли перша мавпа віддавала камінець, вона отримувала виноград. Виноград значно смачніший, ніж огірок. Однак, коли друга мавпа віддавала камінець, вона все ще отримувала шматок огірка. Друга мавпа, яка раніше була дуже задоволена огірком, стала обурюватися. Вона взяла огірок, з недовірою глянула на нього і з гнівом кинула ним у вчених, після чого почала стрибати й голосно вищати. Вона не була лохом.

Цей кумедний експеримент (який ви самі можете побачити на YouTube) разом з «ультимативною грою» змусив багатьох повірити, що примати мають природну моральність і що рівність є універсальною і незалежною від часу цінністю. Люди егалітарні за природою, і суспільства з нерівністю ніколи не функціонуватимуть достатньо добре через образу й невдоволення.

Але чи справді це так? Згадані теорії можуть добре працювати для шимпанзе, мавп-капуцинів і малих груп мисливців-збирачів. Однак лишень ви поспостерігаєте за поведінкою людських мас, то відкриєте цілковито іншу реальність. Більшість людських королівств та імперій були вкрай нерівними, водночас багато з них — несподівано стабільними й ефективними. У Стародавньому Єгипті фараон лежав на зручних диванних подушках у прохолодному й розкішному палаці, взутий у золоті сандалі й одягнений в оздоблену коштовним камінням туніку, тоді як прекрасні служниці клали йому до рота солодкий виноград. Крізь відчинене вікно він міг бачити селян на полях, що в брудному лахмітті працювали під пекучим сонцем, і благословенним був той селянин, який мав із їжі наприкінці дня хоча б огірок. Однак селяни рідко повставали.

У 1740 році король Пруссії Фрідріх II вторгся в Сілезію, тим самим розпочавши ряд кривавих воєн, за що йому дали ім’я Фрідріх Великий. Він перетворив Пруссію на потужну силу й залишив по собі сотні тисяч убитих, покалічених і пограбованих людей. Більшість солдатів Фрідріха були безталанними рекрутами, яких змусили до залізної дисципліни й драконівських тренувань. Не дивно, що солдати втратили останні краплі любові до свого верховного командувача. Коли Фрідріх спостерігав за своїми військами, зібраними для вторгнення, він сказав генералам, що його найбільше вразило в цьому видовищі те, що «ми стоїмо тут у повній безпеці, дивимося на шістдесят тисяч чоловіків, — усі вони є нашими ворогами, і серед них немає жодного, хто не був би більш озброєний і сильніший за нас, і все ж усі вони тремтять у нашій присутності, тоді як в нас немає жодної причини боятися їх». Фрідріх дійсно міг спостерігати за ними в повній безпеці. У наступні роки, попри всі жахи війни, ці шістдесят тисяч озброєних чоловіків ніколи не повставали проти нього — насправді багато з них служили йому з винятковою відданістю, ризикуючи й навіть жертвуючи своїм життям.

Чому єгипетські селяни й прусські солдати діяли настільки відмінно від того, що можна було б очікувати на основі «ультимативної гри» й експерименту з мавпами-капуцинами? Бо великі спільноти людей поводяться в засадничо інший спосіб, аніж малі групи. Яким був би результат досліджень учених, якби вони провели «ультимативну гру» з двома групами по одному мільйону осіб кожна, які мали б розділити сто мільярдів доларів?

Вони, мабуть, спостерігали б дивну й захопливу динаміку. Наприклад, оскільки один мільйон людей не може ухвалити колективне рішення, кожна група мала б виділити малу правлячу еліту. Що, коли одна еліта запропонує іншій десять мільярдів, залишивши собі дев’яносто? Лідери іншої групи цілком могли б прийняти цю нечесну пропозицію, поклавши більшу частину з десяти мільярдів на свої рахунки у швейцарському банку, водночас запобігаючи повстанню серед своїх послідовників за допомогою комбінації батога і пряника. Лідери могли б погрожувати негайно суворо покарати дисидентів, одночасно обіцяючи смиренним і терплячим вічну винагороду на тому світі. Саме це й сталося в Стародавньому Єгипті й Пруссії XVIII століття, і саме так все ще робляться справи в багатьох країнах світу.

Такі погрози і обіцянки часто стають успішними у створенні стабільних людських ієрархій і мереж масової співпраці, коли люди вірять, що вони відображають непорушні

1 ... 40 41 42 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Homo Deus"