Читати книгу - "Гелтер Скелтер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Що до Алекса, то він залишився в місті просто так. Він не замислювався, чи пов’язане це з Ланою – просто в якийсь момент утратив контроль над собою й почав опускатися на дно. Батько з матір’ю про це взагалі не знали, тому й не намагалися втрутитися. Вони довіряли синові й могли б заприсягтися, що він людина відповідальна, тому не здатен накоїти якихось дурниць. Якби це було правдою…
Не накоїти дурниць…
Ухопившись за цю думку, Алекс повернувся до теперішнього й поступово почав усвідомлювати прикрість ситуації, в якій йому випало опинитися. І не тільки йому, а й всім, хто брав участь у тому збіговиську в двісті сімнадцятій, що кілька сотень літ тому назвали б безбожною ворожбою або чаклунством і покарали б належним чином. Зараз усе це здавалося сірою плямою на білій сорочці, якої хлопець раніше не помічав.
Далі – більше: Знайда, Лана… Якщо дати віри бздурам Дари та Сікорського, наступним у цьому списку був він, Алекс. Саме він звернувся до дзеркала третім, одразу після Лани, ще й глузуючи з того, що відбувалося. Зараз уже точно не до сміху. І найкращий тому доказ – поховання дівчини на ім’я Олена Дементьєва в її рідній Новоселиці, куди він, власне, як й інші члени їхньої компанії, не поїхав.
Той внутрішній веселун, що мешкав усередині Алекса Савицького, кудись зник. Його місце посів інстинкт самозбереження, що торочив одне: треба негайно рятуватися. А за цих обставин у цій справі у нього було лише двоє спільників: Остап і Дара. Можливо, і Макс. Попри власні думки щодо їхніх вигадок, наразі він повністю залежав саме від них, бо ті хоч якось розумілися на халепі, у яку вони вскочили всі разом. Отже, якщо рятуватися, то разом…
Чотириста чотирнадцята кімната й досі нагадувала захаращений хлів. Сергієва смерть вразила її мешканців не на жарт, але ще більш нищівним ударом стала загибель Лани. І попри висновки слідчих, ніхто з них жодної секунди не вірив у нещасний випадок, бо, зрештою, вони знали про це набагато більше за будь-кого. Саме тому хлопцям й досі не вдавалося повернути хоч якийсь прийнятний ритм життя.
Остап майже не випускав зі спітнілих долонь ноутбук. Він із маніякальною впертістю продовжував щось вишукувати у Мережі, маючи при цьому такий вигляд, ніби по ньому давно скучила божевільня. Воно й не дивно, недарма викладачі часто-густо прорікали Остапові саме таке майбуття.
Макс, зі свого боку, глибше й глибше занурювався у безодню думок, що були відомі лише йому, і зрідка скоса поглядав на сусіда.
Коли у двері кімнати постукав, а потім зазирнув стурбований Алекс Савицький, Макс мимоволі подумав: «О, і цей нарешті дозрів!» І поки Остап з Алексом обмірковували нагальну необхідність нарешті розставити всі крапки над «і», й далі продовжив розмишляти про знаки.
Бо ті, як на нього, з’являлися тоді й таким чином, щоб попередити нечестивих: на них чекає черговий бич Божий, невідворотне покарання.
24
ДАРА. ПОКИНУТИЙ ДІМ
Удаваний спокій, що панував у гуртожитку, Дару Ковалевську відверто лякав. Це була тиша того ґатунку, за якою ховається не умиротворення або можливість відпочити від негараздів. Навпаки – у ній відчувалася моторошна невідомість, наче десь за рогом на тебе чекають потворні монстри. Принаймні один із них тут точно зачаївся.
Що буде далі?
Побоюючись виходити з кімнати, дівчина годинами дивилася у вікно – те саме, біля якого її померла подруга знов і знов слухала ту саму пісню і палила сигарету за сигаретою. Через те здавалося, ніби з моменту Дариного переїзду до гуртожитку минула ціла вічність.
Відтоді, як вона втекла звідси, прагнучи якогось іншого, дорослого життя, стільки всього сталося, що просто неможливо осягнути. А потім апатія, непорозуміння, сварки… Здавалося, весь світ із самого початку налаштований проти неї, однак чим, власне, вона завинила, Дара не розуміла. Можливо, зарано відчула себе настільки дорослою, щоб взяти й знічев’я з’їхатися з хлопцем, якого фактично й не знала? Але відчувати готовність і дійсно бути готовою – це різні речі, і саме тому на неї чекало гірке розчарування.
Смерть подруги, наче спалах блискавиці, зрештою висвітлила всі темні кутки. І якщо під впливом Богдана вона ще трохи сумнівалася в своїх здогадах, після «нещасного випадку» з Ланою все стало ясним, мов Божий день: усі, хто брав участь у маніпуляціях із дзеркалом, пов’язані між собою, на всіх чекає те саме. Однак Богдан навіть слухати не бажав про такі дурниці. І вперше за місяці, проведені поруч із цим хлопцем, Дара дійшла висновку: адже він геть немудра людина. Бовдур, якщо казати простіше. Раніше така впертість її приваблювала, бо здавалася ознакою вольової вдачі, але наразі вона зрозуміла, що життя поруч із таким чоловіком має більше недоліків, ніж переваг.
Дівчина усвідомила: сварка – це пробний камінь, що якнайкраще виявляє характер і світогляд людини. Вона перестає себе контролювати й вихлюпує все, що в ній є насправді. І тут на Дару чекала купа неприємних відкриттів. Її хлопець намагався всім опікуватися, а вона якийсь час слухалася його майже в усьому. Навіть погодилася на переїзд, хоча, як нині усвідомлювала, те житло їй одразу не сподобалося: далека околиця міста, захаращена й небезпечна. Так, вони дійсно мріяли, як почнуть самостійне життя, це факт,– саме тому вона й пристала на пропозицію Богдана. Відомо ж: із коханим і в курені ніби в раю…
Отже, під час останньої жорстокої сутички, що спалахнула між ними, саме перед тим, як почати збирати речі, дівчина нарешті зізналася собі: вона остаточно розчарована в Богдані.
– Нам конче необхідна пауза,– тільки й вимовила Дара тоді.
Це були останні слова, сказані між ними. Дара не хотіла й надалі занурюватися в безодні обопільних докорів й звинувачень. Їй кортіло залишитися на самоті й багато чого обдумати. Саме цього вона потребувала. А досягти цього можна було тільки повернувшись до гуртожитку.
Сидячи на валізах й чекаючи таксі, Дара всіляко намагалася не зустрічатися поглядом з Богданом. Він також уникав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.
