Читати книгу - "Серце гріє"

Теплі струмені змили з тіла тягар останніх днів. Майя витерлася м’яким рушником і ненавмисно зачепила ранку на пальці. Кілька хвилин здивовано споглядала глибокий поріз, по тому акуратно відчинила шафку над раковиною, дістала пластир і заклеїла його. Всі рухи чарівниці були боязкими та невпевненими, адже вона вперше в житті робила щось подібне.

Потім Майя підійшла до дзеркала й довго вдивлялась у своє відображення. Дивно, але нічого в її зовнішності не змінилося. Той само гостренький носик, великі фіалкові очі, темні довгі вії, пухкі губи. Та сама Майя Політріс. Тільки не маг Майя Політріс. Більше — ні.

Поки дівчина одягалася, криво наклеєний пластир чіплявся за одяг. Зрештою розгнівана Майя відірвала його, незважаючи на біль, і наклеїла новий.

— Треба було ходити на курси першої медичної немагічної допомоги, — уголос зауважила вона, сумно розглядаючи покалічений палець. — Схоже, відповіді на запитання «як живуть прості люди, не чарівники», я шукатиму вже найближчим часом.

Коли повністю одягнена дівчина вийшла з ванної, Тара ще спала. Майя на якийсь час завмерла у дверях, дивлячись на сонну подругу.

«Тара не чарівниця. Вона взагалі не може користуватися магічними силами, але це не заважає їй учитися в Ормроні й виконувати завдання нарівні з іншими. Та що й казати — без Тари я і майстер загинули б ще тоді, в Тріасі. Виходить, навіть без магії можна бути корисним для своєї команди?»

Цієї миті Тара повернулася на бік. Яскравий промінь висхідного сонця ковзнув по рельєфних м’язах на руці дівчини-воїна.

«Так, вона корисна не як маг, а як боєць. У цьому їй нема рівних. А я? Яка від мене може бути користь?»

Майя зітхнула та вийшла з кімнати. Спустилася сходами, зіштовхнулась із кількома учнями, які привітали дівчину здивованими й навіть заздрими поглядами. Звістка про те, що команда чотирьох джун-вей повернула свого молодого майстра з ворожого полону, уже облетіла всю школу. Подробиці були відомі тільки чотирьом учням, майстрові Шеїчі, який і досі ще був у лазареті, грандмайстру Гаю та самому Дартові. До нього Майя і прямувала. Та спочатку вибігла надвір, підставила обличчя теплому осінньому сонечку й зібрала в долоню кілька золотаво-червоних листочків.

Розпорядник у лікарні пошарудів папірцями й повідомив дівчині, що в Дарта зараз грандмайстер. Тож Майя спочатку зазирнула до Шеїчі, почитала тому вголос ранкову газету, викинула зів’ялий букет і замінила його на декілька принесених листочків. Решту залишила для Дарта.

Дорогою від палати Шеїчі до відділення інтенсивної терапії Майя зіштовхнулася із грандмайстром. Він вочевидь був не в гуморі — масивні ніздрі обурено роздувалися, могутні груди ходором ходили, а чоботи так вкарбовувались у мармурову підлогу, що здавалося, плитка не витримає й розлетиться на дрібні шматочки. Дато побачив Майю, зупинився, вдихнув на повні груди, силкуючись заспокоїтися, і привітав дівчинку.

— А ось і наша героїня. Щиро кажучи, не думав, що у вас вийде. Ви, діти, мене дуже здивували!

Дівчина сховала поранену руку в кишеню.

— Як Дарт? — тихо запитала вона.

— Житиме. Але краще б не треба — стане на ноги, я таке з ним зроблю!

Майя злякано здригнулася. Гай помітив цей рух, і трохи пом’якшав.

— Говорити відмовляється. Ох, здається мені, що як зіпнеться на ноги — знову втече. Як голову йому на місце поставити — не придумаю. Що це в тебе?

Грандмайстер помітив, як Майя поморщилася, коли ненавмисно зачепила рукою кишеню.

— Нічого, — тихо озвалась дівчина й потупилася. Уважний погляд майстра ніби намагався зазирнути їй у душу. Врешті-решт Майя не витримала й витягла кулак із кишені. Гай глянув на білий пластир.

— Чому ти не… — дато замовк. Страшний здогад сяйнув йому. Ще до кінця не вірячи в те, що відбулося, Гай прошепотів заклинання.

— Великі боги! Дівчинко моя, навіщо? Що ж ви таке дієте, діти?! — він рвучко обійняв Майю. Дівчина закліпала, силкуючись прогнати непрохані сльози.

— Мені до Дарта потрібно.

— Потім зайдеш до мене. Обов’язково, — швидше попросив, аніж наказав Гай.

Майя кивнула й пішла далі.

У палаті було просторо й світло. Проникаючи крізь золотаві штори, сонце забарвило кімнату в ніжні золотаві кольори.

— Доброго ранку! — тихо привіталася Майя.

Майстер відвернувся до стіни, але дівчина мовби й не помітила цього.

— Останні сонячні дні. Я тут щось подібне до букета зібрала — ікебана в осінніх тонах. Листя так швидко облітає — напевно, коли ви зовсім видужаєте, вже випаде сніг, тому я принесла вам трохи осені в палату, — з цими словами дівчина поставила зібране листя в ніжно-рожеву вазу. — Ну ось, як на мене, непогано вийшло. Інші трохи згодом теж прийдуть: Тара ще спить, Нел, напевно, теж, а про Грея що й казати — він якщо прокинеться до вечора, то зайде. Хоча його може й Тара притягти. Здається, у неї якийсь власний спосіб витягання Грея з кімнати.

Майя щебетала безперестанку. Розповідала, як посувається лікування Шеїчі, на пам’ять цитувала прогноз погоди та деякі новини, вичитані з газети. Дівчині здавалось: якщо вона замовкне бодай на мить, Дарт відразу почує, в якому божевільному ритмі б’ється її серце.

Сьогодні молодий майстер мав набагато кращий вигляд. До нього повернувся природний колір обличчя, зникли синці під очима, і тільки потріскані до крові губи нагадували про все пережите. Майя знала, що доти, поки баланс стихій у його організмі не поновиться, хлопця лікуватимуть немагічними засобами. Видужання затягалося на невизначений час.

Словесний потік висох. Думки дівчини заметалися в пошуках нової теми для монологу, але вона так і не придумала, що ще сказати майстрові. «Будь ласка, залиштеся в Ормроні. Я віддала всі сили, щоб витягти вас із гір Ахашши, заради мене, заради інших, заради Гая, що любить вас, як батько непутящого сина. Заради Шеїчі, який стільки переніс через Ламію, заради самого себе нарешті — залиштеся в Ормроні. Ви можете стільки гарного зробити для міста, для простих людей, які живуть за пустелею… Знайдіть для себе більш гідну мету!» — все це звучало так нерозумно. Хто вона, аби вказувати майстрові, що добре, а що ні? Життя — це не торги на базарі; якщо віддаєш щось людині або робиш щось заради неї, це зовсім не означає, що вона обов’язково зробить те саме для тебе. «Як я житиму, якщо дізнаюся, що все це було марно? Як я житиму, якщо майстер знову піде з Ормрона, якщо все, що ми зробили, виявиться безглуздям?»

Але Дарт не чув уявних благань Майї. Його думки