Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

в авангарді якого йшов ку-клукс-клан і режим законів Джима Кроу. Південні землевласники «прикували» чорношкірих американців до землі за допомогою примусових контрактів про спільне землеробство, що нав’язувались як з боку органів влади штатів, так і в приватному порядку. Чорношкірі, які могли поїхати з Півдня, їхали. Далі було ще чотири покоління опору з боку розмаїтих політичних фігур — від президента Вудро Вільсона, який демонстрував «Народження нації» в Білому домі, до Франкліна Рузвельта, що підписав глибоко недосконалий Білль про ветеранів, за яким чорношкірі американці були фактично позбавлені пільг, зокрема на Півдні. Расове зонування стало поширеною практикою, можливості здобувати освіту для афроамериканців не існувало. Минуло майже століття, перш ніж чорні американці опинилися в умовах юридичної рівності зі своїми білими співгромадянами.

Позолочена доба

Кінець рабства катапультував Америку в нову добу економічного домінування. «Гомстед-Акт»[25] 1862 року передавав ділянки землі майже в 65 гектарів тим, хто брав зобов’язання обробляти їх, що посприяло розселенню американців по всій країні й дозволило придбати величезні латифундії тим, хто планував грандіозне будівництво. Проте справжню революцію в Америці здійснила сучасна промисловість. Ґрінспен змальовує її так:

У 1864 році країна досі мала багато рис старосвітського господарювання. У містах тварин було не менше, ніж людей, — і не тільки коней, а й корів, свиней і птиці... До 1914 року американці почали пити кока-колу, водити «форди», їздити на підземній залізниці, працювати в офісних хмарочосах, шанувати «науковий менеджмент», голитися одноразовими лезами «Жилетт», освітлювати й опалювати житла електрикою, літати в аеропланах або принаймні читати про ці польоти й базікати телефоном завдяки AT&T.

В усіх сферах американського суспільства зростала заможність. Американці стали багатшими за громадян будь-якої іншої країни — і різниця була величезна. До 1914 року дохід на душу населення в Америці зріс до 344 доларів, тоді як у Британії ця цифра становила 244 долари. У 1910-му Америка відповідала за 35,3% світового виробництва, випереджаючи всі країни світу. Населення Америки також стрімко зросло від 40 мільйонів у 1870-му до 99 мільйонів у 1914-му: основний приріст давала народжуваність серед громадян, проте 1/3 його становили величезні маси нових іммігрантів. Американські залізниці пронизали всю країну, з’єднавши пасажирськими й товарними шляхами узбережжя двох океанів. Америка створила нову модель транснаціональної комунікації, зробивши доступ до інформації легшим і дешевшим.

Причиною цього був брак державного контролю: Америка діяла на базі золотого стандарту, норми були м’якими, ріст — неймовірно бурхливим, вартість життя залишалася стабільною. Дружній діловий клімат Америки давав величезний простір для новацій, у якому шляхом спроб, помилок, нових спроб і перемог постали генії Томаса Едісона і Генрі Форда. Поклади нафти й залізної руди в Америці давали країні природні переваги: проте ці ресурси легко могла б захопити держава, яка наполягала б на централізованому контролі економіки. Американський уряд, стримуваний нормами Конституції, не міг здійснювати такого контролю. Ухвала Верховного суду за справою «Лохнер проти штату Нью-Йорк» від 1905 року скасовувала статус, що регламентував максимальне дозволене число годин роботи для пекарів, і це стало підсумком загального тону тієї доби й традиційного американського погляду на вільне підприємництво: «Це питання про те, яка з двох влад чи яке з двох прав переважатиме: влада штату видавати закони чи право на особисту свободу і свободу укладати угоди». Хоча суду не слід було посилатися на положення про належну правову процедуру для обґрунтування своєї аргументації — таке правове викривлення ще підніме свою потворну голову в майбутніх справах, зокрема «Роу проти Вейда»[26] (1973 рік) — позиція суду щодо економічних питань відбивала загальну думку доби засновників про роль уряду.

І знову система переконань батьків-засновників виявилася підґрунтям для вибухового зростання. Цей вибух дав поштовх найпотужнішій економіці в історії людства. Із часом уся світова економіка покладатиметься на двигун, збудований Америкою за кресленнями батьків-засновників.

Отже, американський уряд справді надавав великі субсидії та привілеї певним залізничним магнатам, які потребували територій для будівництва своїх шляхів (утім, варто відзначити, що Джеймс Гілл збудував Велику Північну залізницю без допомоги держави). Проте оповідь про зростання Америки в «Позолочену добу» була оповіддю не про корупцію, а про підприємництво. Зрештою, корупція є загальною вадою всього людства, а підприємництво може процвітати лише в кліматі свободи. І Рокфеллер, і Карнеґі зростали у злиднях. Ці капіталісти пішли на ризик і зібрали рясні плоди. Було створено нові методи інвестування, включно з товариствами з обмеженою відповідальністю, які дозволяли людям вкладати гроші, не наражаючи на ризик свої власні, неінвестовані активи. Фондовий ринок виріс у процесі диверсифікації джерел інвестицій. Історики Ларрі Швайкарт і Майкл Аллен писали: «Надмірності “Позолоченої доби”, водночас жахливі та чарівливі, приховували, як знала більшість, широке процвітання, породжене найдивовижнішим рушієм економічного розвитку в історії». Навіть комуніст Лев Троцький мусив визнати, що американські стандарти життя вражали; в 1917 році він писав: «Ми винаймали квартиру в робочому кварталі [Нью-Йорка] та обладнували її, купуючи меблі на виплат. Коштувала ця квартира 18 доларів на місяць; у ній були всі вигоди, до яких ми, європейці, геть не звикли: електричне світло, газова плита, ванна, телефон, автоматичний ліфт і навіть сміттєпровід».

Таке зростання для Америки мало певну ціну. Масове переселення в міста справило згубний вплив на здоров’я людей і на довкілля. Робітники скаржилися на те, що їхні господарі-капіталісти живуть у розкошах, а вони гарують у небезпечних умовах: щойно народжений профспілковий рух Америки швидко набирав сили. Звичною справою стали страйки. Консолідація основних галузей промисловості спричинила занепокоєння щодо влади монополій та ймовірного обмеження конкурентних можливостей тих, хто перебував на нижчих щаблях економіки. Журналісти-шукачі сенсацій, такі як Іда Тарбелл, нагородили найбільших магнатів бізнесу прізвиськом «барони-розбійники» — і воно пристало до декого із них цілком справедливо, а до декого — ні.

Відповідь на ці питання замайоріла на обрії з наближенням доби прогресивізму, в яку була повністю переписана угода між американським народом і його владою.

Новий колос

На початку XX століття Америка була одною з головних світових сил. Її територіальні володіння значно розширилися (держсекретар Вільям Сьюард домовився 1867 року про купівлю Аляски в російського уряду, а адміністрація президента Маккінлі підтримала заколот американського бізнесу, який скінчився анексією Гаваїв); країна також підтримувала вигідні їй національно-визвольні рухи коштом інших світових держав (Іспано-американська війна дала Кубі незалежність від Іспанії після американської інтервенції 1902 року; після спроби США 1898-го не дати іншим великим державам закрити Філіппінські острови для американського військового флоту Філіппіни опинилися під