Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Як ти смієш!–прошипіла Гвендолін.

–Досить.–холодно спинила сестру Тильда.–Дівчисько хоче втратити язика. Охоче допоможу.–вона дістала кинжал.

Гаала похитала головою і Тильда нехотя сховала ніж під стіл.

–Ви в неї типу кишенькових песиків?– хмикнула Олімпія, глянувши на сестер Гаали.–Вона хоч дає вам ласощі за виконання команд?

Ельга стиснула руки в кулаки, іній поповз по столу, змикаючись на шиї Олімпії, відчувши холод, дівчина скрикнула, злякано глянувши на тітку.

–Вона мені подобається.–задоволено усміхнулась сестрам Тильда.

 Гаала похитала головою, глянувши на Верховну Королеву.

–Ваша Високосте.–тихо сказала вона.–Ви все ж на нашій землі. Дозвольте відьмам вчити сестру, як вони вміють.

Ельга коротко кивнула і відпустила небогу.

–Боже…–хрипіла Олімпія, терши захололу шию.–Не думала, що скажу це, та я вдячна старій. Власна тітка ледь не вбила!

 Гаала повільно встала і простягнула долоню, провівши по ній ребром іншої руки. Олімпія відчула, як повітря зникло з легень, вона впала на підлогу, скорчившись.

–Що сталося? Тебе щось турбує? – поцікавилася Гаала. –О, тобі, здається, нічим дихати. Слухай, ось, що, я поверну тобі повітря, в обмін на обіцянку, що ти вгамуєш свою їдкість і виявиш повагу до Ковена, Верховної Королеви і до всіх, хто перебуває в цьому залі. Як тобі ідея?

Олімпія кивнула головою, її обличчя набуло червоного відтінку, очі набралися сліз і почервоніли.

–Мовчання – знак згоди. Що ж... – вона знову провела ребром долоні по руці, тільки у зворотний бік і Олімпія, закашлявшись, сіла на підлогу. Вона задихалася, намагаючись відновити дихання. Гаала не зрушила з місця, супроводжуючи кожен рух дівчини нудьгуючим поглядом. Тильда і Гвендолін не приховували задоволення від побаченого, вираз обличчя Ельги прочитати не вдавалось.

–Ви.... ви щойно мене мало не вбили! Це так ви вчите дітей?! І ти підтримуєш це?! – здивувалася Олімпія, дивлячись на Ельгу.

–Здається, ми не домовилися...–Гаала поставила долоню і ледь не повторила магію з позбавлення повітря, Олімпія виставила руки в захисному жесті.

–Ні! Ні... Я помовчу. Усе, я сіла, бачите?

Вона рівно сіла на стілець, потираючи свою шию.

–О, дякую, Олімпіє. –сказала Гаала. –Я рада, що ти помудрішала. Тобі цікаво, як я виконала цей трюк?

Дівчина невпевнено кивнула, не наважуючись проговорити щось вголос.

–Бачиш... я багато років вчилася. Книгу за книгою, кожен рух, руну, заклинання. Це непосильна праця. Але я дивлюся, тобі й зовсім нудно тут перебувати. Я вважаю, навчання для тебе достатньо.

–Зачекайте! Вибачте, я вчитимуся, дайте мені другий шанс.

–О, я не впевнена в цьому... –насмішкувато сказала Гаала, сріблясте око блиснуло в напівтемряві.

–Прошу! Я обіцяю, що постараюся.

–Її величність подала нам чудову ідею. – продовжувала Гаала.– Що, як ми під загрозою виключення заборонимо тобі називати себе прізвищем Верховного Клану?

–Ти пішла на це? – здивувалася Олімпія, глянувши на тітку.

–Ти не зробила висновків, про які я тебе просила.–зауважила Ельга.

–І що? Ви відмовляєтеся від мене?

–Звісно, ні. Удома ти все ще Олімпія Ґотлін. Просто на момент перебування на Верхнесфері ти не згадуватимеш про магів і наш палац.

–Я просто в шоці!– стукнула руками по столу Олімпія, гнів охопив її.

–Мила моя.–посміхнулася Гаала.– Якби в тобі було що-небудь крім твого родоводу, це б не було так важливо. Я відьма старого гарту, через біль і втрати, усвідомила нарешті, хто я. Гадаю, тільки втративши все, що тобі важливо, ти знайдеш себе. Твої речі вже повернулися до палацу, все, що тобі необхідно з їжі, одягу, книжок і ліків, можна придбати на ринку. Ми підберемо тобі інше прізвище, на місце твого перебування тут. Пам'ять про те, з чиєї ти сім'ї зникне у кожного, кому ти в цьому зізнавалася.

–З приводу прізвища, є одна ідея, Гаало. – Аджаала підступно посміхнулася.– Містрал завжди хотіла онуку, правда?

–Так, вона часто говорила про це.– погодилась Гаала, перевівши погляд на дівчину.

–Що як представити Олімпію, як загублену онуку Містрал? Вона й живе в неї вдома, з правдоподібністю проблем не виникне. До того ж, Містрал зможе подбати про Олімпію і вгамує її бунтівний характер.

–Олімпія Ратмор... – замислилася Гаала.  – А, що, чудово. Аджаало, чудова ідея.

Аджаала широко посміхнулася, зупинивши гнівний погляд на сестрі. Очі Олімпії теж висловлювали злість, вона хитала головою, відчуваючи, як її дратує все, що відбувається. Двері в зал відчинилися, у них влетів Тіордан, виставивши руки попереду себе, долонями вперед.

–Вибачте! Вибачте. Живіть і процвітайте, Ваша Величносте, Гаало, Гвендолін, Тильдо, Архіваріусе... Вибачте мені, це я винен, не Олімпія.

–Тіордане Грім, що ти тут забув? – гнівно запитала Гаала.