Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

 Меблів у кімнаті було зовсім небагато, власне й вільного простору теж. Кімната Аджаали була меншою за покої Олімпії втричі, якщо не більше. Борріярд неспокійно смикав хвостом, обнюхуючи кожен предмет у кімнаті, схоже відчував запах Арісти, що жила тут багато років. Олімпія покосилася на велику валізу, схоже речей із палацу вона взяла забагато для цієї кімнати. Олімпія роздивилася полиці з книжками латиною, стопки блокнотів, що лежали на столі, вона простягнула до них руку, але ті негайно випарувалися.

–Що за...

–Те, що ти живеш у моїй кімнаті, не дає тобі права користуватися моїми речами. – повідомила Аджаала, ставши біля вікна. Вона матеріалізувалася безшумно і від звуку її голосу, Олімпія підскочила.

–Ти так і будеш вриватися до мене? – роздратовано запитала Олімпія.

–Це ти в мене живеш, тому буду.

–Піти нагадати бабусі, в чию саме кімнату, вона мене поселила?

–Сходи, від чого ж... Раптом вважатиме тебе недоумкуватою, і я із задоволенням разом з Ельгою підшукаю тобі гідний хлів.

Олімпія розлютилася, втупившись на Аджаалу. Її очі враз стали темно–пурпуровими. Вона звернула увагу, що поруч із нею, очі сестри завжди були темно–бордовими.

"Вона, що весь час злиться?" – подумала Олімпія, дивлячись на Аджаалу. Зміну кольору своїх очей вона помітила ще в дитинстві, у сім'ї цьому особливого значення не надавали, але дівчина сама себе вважала особливою, адже такого неприродного відтінку очей не було в жодного мага. Прийшовши на Верхнесферу, вона розчарувалася. Тут кожна п'ята відьма була з точно таким же кольором очей, як і Олімпія.

–У всіх відьом очі змінюють колір? – задумливо запитала Олімпія в сестри.

–Ні. Відтінок очей здебільшого нетиповий для смертних, але темніти вони можуть не у всіх.

–Значить, ми сильніші за інших?

–Ти всюди намагаєшся відшукати привід вважати себе особливою? – запитала Аджаала, піднявши брову.

–Що в цьому поганого? – не зрозуміла Олімпія. – Ти не хотіла?

–Ні. Просто хотіла щось уміти. Для себе.

–Що ж, якщо ми переслідуємо різні цілі, тоді нам нема про що говорити.

–Це вже точно. – закотила очі Аджаала. – Врахуй, на тих речах, які я не можу забрати звідси, лежать чари, якщо ти зачепиш що–небудь із того, що належить мені, я це почую і прийду тебе покарати.

–Ой... страшно.– закотила очі Олімпія.– На Тіордані теж чари, мабуть?

Аджаала з розмаху врізала сестрі по обличчю, відвернувшись від ляпасу, дівчина схопилася за щоку, відчувши, як сльози раптово підкотили до очей.

–З глузду з'їхала? – крикнула Олімпія.

–Не наближайся до Тіордана. – застерегла Аджаала. – Інакше це здасться тобі ласкавим жестом.

На цих словах Аджаала перемістилася до палацу. Олімпія потерла розчервонілу щоку і сіла за стіл, діставши книгу. Стосик талмудів для вивчення на найближчий рік лежала перед нею. Олімпія не любила читати, вона в принципі не була прихильницею тривалої кропіткої роботи. А тому одразу перегорнула книжку до кінця, відшукавши те заклинання, яке її цікавило. З кожної книги вона обирала лише те, що для неї було цікавим. Вона воліла вивчати магію інтуїтивно, а не просто за підручником.

Не дивно, що перший день в Інституті плідним не став. Сама вона ходила тільки на п'ятий курс, з нею навчалися дванадцятирічні відьми і чаклуни, звичайно Олімпії з ними було нудно. Ровесники і зовсім уникали її, не хотіли знайомитися, вважали за краще триматися на відстані або зовсім не помічати її.

–Отже, перед вами лежить книжка, яку ви маєте вивчити на домашньому навчанні. На минулому уроці ми вивчили з вами заклинання, завдяки якому можна взаємодіяти з предметами, не торкаючись їх. Хто готовий продемонструвати?

Діти зам'ялися, опускаючи очі.

–Олімпіє, ти вивчала це заклинання? – запитав архіваріус, уважно глянувши на дівчину поверх окулярів–половинок.

–Ну, так... читала... – відповіла вона, зам'явшись.

–Що ж, тоді давай спробуємо відтворити.

Олімпія не пам'ятала ні руну, ні заклинання, тому вирішила зімпровізувати і просто змахнула руками. Діти скрикнули, і на місці книги опинився щур, він одразу ж заворушив короткими лапками, постукуючи голим хвостом по кам'яній підлозі. Архіваріус намагався зловити його, але марно, щур виявився спритнішим.

–Так. – зітхнув викладач, вставши з колін перед шафою, його ноги заплуталися в мантії. – Вирушайте на перерву, Олімпіє, залишся. Я поки що принесу іншу книжку, оскільки попередня кудись утекла.

–Здається, під стіл... – Олімпія помітила кінчик хвоста, що визирав поруч із ніжкою.

Коли діти вийшли, Архіваріус схопив її за руку.

–Що ти робиш?! Ми не чаклуємо просто так, з інтуїції. Вчимо заклинання, руну, складаємо руки, зображуючи символ, до сьомого курсу всі заклинання обов'язково промовляємо вголос. Ти взагалі читала хоч одну з книжок?

–Тільки те, що було цікаво.– знизала плечима вона.

–І що ж тобі було цікаво? – обурився архіваріус.