Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після того, як Клим узнав хто мий батько, став більше приділяти уваги, і цім мене дратував. Герман теж став помічати і також психовав.
Була субота, я спустилася попити каву. Клим сидів у вітальні в кріслі, побачивши мене подався до мене.
- Лізо, я не можу без тебе. Розумієш, я закохався у дружину свого брата до нестями. Я не знаю що робити.
- Клим, у тебе два виходи, поїхати звідси, або застрелитися.
- У тому й річ, що поїхати не можу. Не можу покинути батька та тебе. Я не зможу без тебе, - я зайшла в кухню, він почав мене обіймати.
- Руки, прибрав, - занадто голосно сказала.
- Тільки не кричи, нема чого батька хвилювати, мені тільки один поцілунок.
Він обійняв мене і хотів поцілувати, але в мене була турка з холодною водою. Я вилила йому на голову. Він відійшов і почав витирати руками голову.
- Климе, тобі пощастило, що була холодна вода. Наступного разу так може не пощастити, хто знає, що в мене буде в руках. В одному ти маєш рацію, я дружина твого брата, і тобі краще погасити свої почуття щодо мене. Хоча я думаю, що річ в іншому.
- Смілива? Погрожуєш? Подивимося, подивимося, - він вийшов із кухні.
Мені було неприємно, і лячно, насправді зараз я легко відбулася. А що наступного разу від нього чекати.
- Що з Климом?
- Голову хотів помити. Я відправила у ванну.
- А серйозно?
- А серйозно, у нього мета спадщина, і він діятиме будь-якими методами. Павлу Олексійовичу не можна про це говорити, нема чого його засмучувати. Треба Клима вивести на чисту воду.
- Значить, знову чіплявся. Давай наступного разу, я зніму, як він до тебе пристає.
- Германе, він викрутиться, скаже, я його спровокувала. Треба про нього щось дізнатися. У нього напевно є те, про що він не хотів би, щоб довідалися.
- Давай подумаємо, як це зробити. Чи може детектива найняти?
- А давай самі простежимо за ним.
- Значить, ти сама хочеш у детектива пограти. А якщо він виявить, що ми за ним стежимо?
- Все-таки спочатку самі. Я раніше на це не звертала уваги, іноді до нього хтось дзвонить, він виходить поговорити, а потім йде. Буває мовчки поїхав з роботи і нікому не сказав, а його шукають. До мене стільки разів приходили питали про нього, я тільки рада була, що його нема. І до речі, він був відсутній довго. Я навіть кілька разів дзвонила Тетяні Вікторівні, дізнатись він дома, його не було.
- Але якщо він іде з роботи, то ми не зможемо одразу бігти за ним.
- Я поговорю з ним. Скажу зауважила, що він став стурбований.
- Злякаєш.
- А мені здається, це ми зараз стали полохливі.
Наступного дня ми таки зуміли простежити за ним. Як тільки він пішов, ми поїхали за ним. Він зайшов у кафе.
- Германе, якщо ми зайдемо це буде підозріло.
- Ми можемо з ним зіткнутися на виході. Кафе у центрі, популярне. Ходімо, встанемо осторонь, і як тільки він вийде, підемо назустріч.
- Я запідозрила б таку зустріч.
- Це тому, що ти знаєш, що ми стежимо. Я думаю, його думки зайняті іншим, оскільки він так швидко поїхав.
Ми встали неподалік входу. Минуло хвилин п'ять від сили і він вийшов із дівчинкою підлітком. Нам варто було зробити кілька кроків і ми опинилися один перед одним. Настав момент, ніби все замерло на якийсь час. Я подивилася на дівчинку, вона була дуже красива, блондинка з кучерявим волоссям і великими круглими блакитними очима. Вона дивилася на Германа, я перевела погляд на нього, він дивився на неї. Мені був знайомий цей погляд, але він зараз належав не мені.
- Знайомтесь, Лідо, дочка моєї рідної тітки. Після її смерті я опікун Ліди, і мені з нею доводитися нелегко. Їй тільки п'ятнадцять, я не уявляю, як я з нею справлятимуся.
Їй п'ятнадцять, як мені було, коли я зустріла і закохалася в Германа. Тільки у мене тоді не було не грудей не довгого волосся і він не дивився на мене як на неї зараз. Невже я ревную? Ось ще. Навіть не подумаю. Ревність, це слабкість.
- Ну, раз ми тут, давайте зайдемо. Ми з Лізою йшли каву попити, і тут чудові тістечка.
Герман говорив і дивився на Ліду, вона посміхалася йому. Клім теж помітив, як вони переглядаються. Я трохи нервувала.
- Нам час, нас чекають. Якось наступного разу, – сказав Клим.
- Германе, їй тільки п'ятнадцять, а в тебе вже фантазії нижче за пояс з'явилися.
- Лізо, ти про що?
- Я, про твої таємні думки.
Він усміхнувся, нахилився і поцілував.
- Ми викрили його.
- Нам ще належить це зробити. Треба перевірити, чи правду він сказав про Ліду.
- Я перевірю.
- Германе, тільки не нароби дурниці. У такому віці як вона всі дурні. Ти маєш бути розумнішим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.