Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Де ми, все таки вирішив втопити мене?

- Київське море або ж київське водосховище, не дивися на мене так, топити тебе ніхто не буде в мене на тебе інші плани.

Виходжу з машини не чекаючи, поки Руслан захоче допомогти. Бризки води, хоч і віддалено, але потрапляють в ніздрі. Київське водосховище оточене чудовою природою, яка вражає своєю красою та різноманіттям. По обидва боки берегів Дніпра ростуть річкові ліси, які створюють чудову природну атмосферу та є місцем існування для багатьох рослин і тварин.

Зараз хоч і темно вже, нас освічує лише декілька поодиноких стовпів та фари від автомобіля хлопця, але навіть у сутінках мені вдається розгледіти неймовірну красу природи.

- І як тобі? – тихо підкрадається з заду  та кладе свої руки мені на плечі, викликаючи табун мурах і мені так спокійно, я не хочу щоб вії їх прибирав. Його теплі пальці пробираються до шиї, погладжують її.

- Гарно, але тримай дистанцію! – видавлю з себе хоч щось, але це звучить ніби «я хочу ще».

- Лисичка… - видихає біля вуха та відходить на крок.

Ловлю момент та біжу у бік берега тут схилиста та обривиста місцевість, але я не зупиняюся, коли ледь не падаю.

- Олю, ти куди, обережно тут гострі схили – чую  ззаду голос Руслана, але мене не зупиняє навіть це.

Як тільки різкі схил закінчується біжу до водойми, яка ніби говорить зі мною, вологий вітер розвиває моє волосся, шкода що не літо або вода була б хоча б трішки теплою, розбулась та помочила б свої ноги, а так вдивляюся в далечінь.

- Що ти робиш, божевільна – обіймає мене ззаду Руслан.

- Дистанція! – ніяк не реагує, лише міцніше притискається, його гаряче дихання пестить мою шкіру – Ти подивись, як тут гарно – говорю зачаровано.

- Знаю, був впевнений, що тобі сподобається, але ніяка краса не зрівняється з тобою -  розвертає до себе.

- Олю,…

- Помовчи – говорю не своїм голосом.

Наші погляди палають, тиша лише звуки природи, час зупинився, ми не відводимо погляд один від одного. Особливий момент для нас обох. Я відчуваю те, що ніколи не відчувала. У очах Руслана бачу захоплення, бажання, пристрасть там стільки емоцій, що важко описати.

- Ти, така гарна у нічному сяйві, неповторна – шепіт його голосу судомить моє тіло.

- Дякую.

Наші голоси звучать по новому один для одного. Ми ніби відкрили нову не відому нам сторінку нової книги, яку хочеться прочитати не відриваючи погляду.

Руслан дивиться в мої очі, ніби чекає дозволу, не знаю як він це робить, але коли я злегка кліпаю, він нахиляється та цілує мене. Мізки плавляться, не можуть реально аналізувати та оцінити ситуацію. Чесно я й не хочу нічого аналізувати. Буде, що буде. Поцілунок стає відвертіший, а ми не стримуємося.

 - Ти вся тремтиш. Ходімо – бере мене за руку – Замерзла.

- Угу. – насправді мені не холодно і тремчу я не від вітру, а від тебе Руслан.

Цього разу ми обходимо схил, як нормальні люди та підіймаємося до автомобілю. Руслан допомогає мені сісти на переднє сидіння та сам швидко розміщується за кермом.

- Олю, ти справді мені дуже подобаєшся. І ти ніколи не будеш третьою або черговою. Ти особлива для мене. Я ще ніколи не зустрічав таких дівчат, як ти. Ти з першого моменту нашої зустрічі засіла у мої голові і ніяк не відпускаєш. Ти та, яка лише одним поглядом бере у свій полон, ти та яку хочеться не відпускати – Руслан, говорить рішуче, впевнено не відводячи погляду. Вивчає мою реакцію, так як він це добре вміє.

- Рус, але ти ж зовсім мене не знаєш – говорю зніяковіло.

- Тож, давай знайомитися – посміхається - Руслан Назарович Ковалевський. Навчався на економічному, зараз володію декількома автосервісами, в майбутньому хочу відкрити свій авто салон. Люблю автомобілі, швидкість. Впевнений, рішучий, завжди досягаю, що бажаю. – простягає руку для потискання, тягнусь до нього та відповідаю на черговий палючий дотик.

- Ольга Арсенівна Литвин – посміхаюся, мені подобається наша гра – Студентка другого курсу навчаюся на факультеті дизайну та технологій. У майбутньому буду топовим web – дизайнером. Люблю смачно поїсти, не люблю солодке. Тож якщо захочеш мене здивувати знай цукерки, тортики це не для мене, мені подавай стейк жирний, соковитий з кров’ю – говорю жадібно – А ще ненавиджу брехню.

- Рад знайомству!

- Взаємно.

- Що, ще розкажеш про себе, лисичко. Хочу знати все.

- Все – вимовляю загадково та задумуюсь, що розповісти - Готовий? – дивлюся з викликом у автомобілі панує атмосфера комфорту – Ну, я  ще та непоседя, як говорить моя ба шило в одному місці, я досить закрита до нових знайомств, не люблю коли люди перетинають особисті кордони, давлять на мене, нав’язуються. Люблю музику різну під настрій. Життя  без правил та обмежень – це про мене. Не люблю коли роздають накази – задумуюся – Ооо, а ще обожню мамині пиріжки з вишнею, це щось нереально смачне. Вона в мене лікар, як і тато, мама хотіла, щоб я пішла по їхніх стопах з батьком, але не наполягала та й я б не піддалася - непомічаю і сама, як швидко перескакаю з однієї теми до іншої, це виходить природньо.

- Цікаво, цікаво, то ти в нас з сім’ї лікарів.

- Ага, але пішла я вся у свою бабу Ніну, вона ж така творча та не передбачувана як я.

- Розкажи, щось з дитинства. – просить Руслан.

- Тобі справді цікаво, бо я якщо почну говорити , то мене вже не зупинити.

- Звичайно, ти дуже мені цікава і кожна нова інформація про тебе це крок до твого серця.

- Деякий період я займалася танцями, і там була дівчина, яка дуже мене дратувала своєю зверхньою поведінкою. Не люблю таких! І одного разу, коли на репетиції вона мене штовхнула, я зачинила її у роздягальні і вона просиділа там цілий вечір. Жорстоко визнаю, зараз би так ніколи не зробила, а тоді я вважала себе героїнею і дівчата з колективу також, всі її не долюблювали а в обличчя посміхалися. Ще один факт про мене не люблю лицемірів.