Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Я не звожу з нього очей.

— А ти хіба не з нами?

Він відводить погляд.

— Ні!

Ну ось. Бронн, якого я знала всі ці роки, повернувся. Чоловік, що вибудовує переді мною стіну і нічого не пояснює.

— Тоді що ти, в біса, тут робиш?

Бронн мовчить.

— Слушне запитання, Бронне, — додає Ґрейс, — Змії Адлера вже місяцями полюють за нею, а ти нічого не вдіяв. Чому ж тепер прийшов? Навіщо ти тут?

— Ти хоча б трішки уявляєш, від чого я відмовився, прийшовши сюди?! — Бронн у гніві повертається до мене. — Все заради тебе…

Він промовляє ці слова з такою гіркотою і навіть злістю, ніби найменше, що він хотів, це опинитися саме тут. Так, наче я дуже його обтяжила. Раніше думала, що лише я одна по вінця сповнена ненавистю. Схоже, я помилялася.

Він зітхає і відвертається, ніби йому несила терпіти мене перед своїми очима. Натомість він звертається до Ґрейс.

— Дотепер вони й гадки не мали, де вона. На цей раз вони точно знали, куди прямувати. Можливо, мені й справді варто було прийти швидше, проте якби я пішов, то поплатився б місцем на кораблі, життям, усім, що в мене є.

Його схвильований голос відлунюється від тунелю, а ми з Ґрейс сидимо, не знаючи, як реагувати. Ясно, чому Бронн відданий батькові.

Він мало згадує про своє дитинство — ці спогади просто нестерпні, але мені відомо, що він зростав разом зі щурами серед стічних труб, з голоду споживав їхні трупи і не завжди був певний, чи зустріне завтра новий день. Він часто зносив побої від п’яниць і вуличної шпани. Бронн жив заради виживання, допоки батько якось спіймав його за крадіжкою наших припасів, коли ми зупинялися в порту. Він був просто вражений — не лише з того, що в когось вистачило духу обікрасти Гадюку, а ще й тому, що Бронну це майже вдалося. Батько врятував хлопця від злиднів, потім тренував його, подарував домівку й ціль. Цим усім Бронн пожертвував. Заради мене.

Бронн зітхає.

— Тепер Гадюка полюватиме на мене до кінця мого життя, тож я маю на меті зникнути і вижити. Чому б і тобі не зробити те саме?

Від самого дитинства я боялася, що одного дня прокинуся — а Бронна немає. В його нутрі аж надто глибоко вкоренився цей імпульс до вічної втечі, виживання за будь-яку ціну. Я міркувала, що з плином років він таки переможе себе, та очевидно, декотрі інстинкти залишаться з людиною до скону. Він думає, як справжня Змія. Лиш про себе.

— Тоді як хочеш. Тікай, як останній боягуз, а я відшукаю Торіна!

Може, й жорстоко так його називати, коли заради мене він поклав на карту геть усе, але інакше я не можу. Я гірко в ньому розчарувалася.

— Не певен, що весільні приготування на сьогодні такі вже й першочергові! — в його голосі звучить метал.

— Сподіваюся, Торін, на відміну від тебе, порядний. Він піде у бій за праве діло.

Бронн уїдливо промовляє:

— Ти ж ледве його знаєш!

— Так, ти маєш рацію! Саме тому мені потрібно з’ясувати, чи він прагне піти на те, на що його батько не здатен. Щоб успішно здійснити мій план, підтримка Королівської Флотилії конче необхідна.

Бронн дивиться на мене із подивом:

— Який план?

І тут я розумію, що так і не встигла нічого пояснити.

— План, щоб зупинити мого батька, ясна річ!

Бронн дивиться на мене, потім на Ґрейс.

— Скажи мені — вона жартує?

Ґрейс кладе свою руку на моє плече, дозволяючи ясно зрозуміти, на чиєму вона боці.

— Мерріан права. Адлера слід зупинити.

— Як його зупинити? Жоден корабель не зрівняється з «Дівою», і він винищив майже половину Королівської Флотилії. Король розкрив усі свої карти, тож тепер, коли Капітану відомо, що він боїться, він ні на мить не завагається перед тим, як захопити владу на Островах. Нещасні випадки на Шостому Острові — не справа рук твого батька, однак будь певна, що він чинив там терор задля власної наживи. Чи відомо тобі, що більшість розбійників тепер працюють на нього?

Для мене це новина і, судячи з виразу обличчя Ґрейс, її також не ввели у курс справ. Мій батько тишком-нишком, камінчик за камінчиком, винятково майстерно укріпив свої позиції. Я гадала, що війна лиш видніється здалеку, а вона вже давно тут.

— І що ж тепер? Просто дозволимо йому все зруйнувати? Авжеж! Нехай вбиває усіх, хто трапиться в нього на шляху! Нехай звірствує на морі, на суші — всюди?

Бронн дивиться мені прямо у вічі, але не знає, що відповісти.

— Я спробувала заховатися, Бронне… Вони знайшли мене. Він завжди мене знаходитиме. І я не хочу жити у вічних бігах, коли всі довкола страждають від його рук.

— Причина, чому його ніхто не зупинив, дуже проста, — промовляє Бронн, досі не бажаючи визнати свою поразку й підштовхуючи мене змінити свою думку. — У нього найкращі бійці, на всіх Шести Островах він сплів павутину зі своїх союзників і змітає з лиця землі будь-кого, хто видасться йому хоч краплю загрозливим. Він — наймогутніший, найбільш грізний чоловік, і на воді йому немає рівних. Ніхто не спроможеться його здолати.

— Я мушу спробувати!

Ґрейс прямує до тунелю, вдивляючись у темінь. Вона хвилюється — час простувати далі — і я її розумію.

Бронн також помітив неспокій Ґрейс. Він підходить до мене.

— Що б ти про мене не думала, я хочу, аби ти була в безпеці. Йти проти Гадюки — не що інше, як…

Навіщо він так зі мною? То він холодний, мов лід, а то дбайливий — ось за що я його ненавиджу! Я наче корабель без якоря, вільно дрейфую по морю. Раптом згадую, що весь цей час я прекрасно давала собі раду, тож що він не обрав би, він мені не потрібний.

— А мене не треба рятувати! — твердо промовляю, з усіх сил стараючись не впустити образу у свої слова. — І я не питаю твого дозволу. Просто кажу, що збираюся робити. Підеш ти зі мною чи ні — цілковито твій вибір.

Я затамувала подих, очікуючи на його відповідь. Я хочу, щоб він обрав мене.

За якусь мить він зітхає.

— Резиденція Торіна — на Шостому Острові. Тих, хто знає про її існування, можна перелічити на пальцях однієї руки.

— Зізнайся, ти чиниш так, бо старанний хлопець? — мимоволі я усміхаюсь, і він хутенько усміхається у відповідь. Таки лишилося в