Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

Тягну їх на себе, переступаю поріг і бачу Корсакова за столом. Він відриває погляд від документів і здивовано на мене витріщається.

– Катю?! 

– Артуре Вікторовичу, ця дівчина сама зайшла. Я вже викликала охорону! – випалює білявка у мене за спиною. 

– Не треба охорони, – Артур підводиться на ноги та обходить стіл. – Катя – моя дівчина.

– Дівчина?! – здається, білявка шокована.

– Так. Тому скасуй охорону і повертайся до роботи.

Секретарці нічого не залишається, як піти, тихо причинивши за собою двері, а Артур тим часом зовсім близько наближається і, нічого не запитавши, цілує так, що я взагалі забуваю, чого прийшла. 

– Ти вирішила зробити мені сюрприз? – шепоче на вухо й одразу ж цілує туди. 

– Можна і так сказати, – кажу, намагаючись зібратись. – Я через Надю тут.

– Через Надю? – Артур миттєво стає серйозним. – Сталося щось? 

– Та ні, – швидко продовжую. – Завтра у неї день народження і вона хоче собаку. 

– І ти туди ж, – зітхає чоловік. – Ми домовлялись, що я куплю його, якщо вона складе іспит.

– Ну чому ти такий?! – ображено випалюю. – Надя мріє про маленького друга. Завтра у неї свято! Ну хіба так важко зробити її щасливою? 

– Катю, ти ж розумієш, що я не можу тобі відмовити? – Артур залишає мене на кілька секунд, але тільки для того, щоб замкнути двері зсередини.

– Що ти робиш? – здивовано питаю. 

– Ну якщо ти вже тут… – одна рука чоловіка опускається на мою шию, а інша піднімається по нозі вгору, під сукню. – Варто цим скористатися.

– У тебе багато роботи, – усміхаюсь, тому що такий Корсаков мені шалено подобається. 

– Робота почекає, – Артур знову цілує і легенько підштовхує мене до дивана. Його піджак падає на підлогу, а я опускаюсь на диван, не відриваючи погляду від цього неймовірного чоловіка.  

У мене ще ніколи не було сексу у кабінеті гендиректора компанії, та ще й з самим директором! Це реально незабутні відчуття! А якщо пригадати, що одразу за дверима сидить ця силіконова лялька, мене просто розпирає від щастя, що Артур хоче тільки мене.

Коли все закінчується, мені треба ще трохи часу, щоб привести в норму дихання. Артур швидко одягається і не зводить з мене погляду, поки я це роблю.

– У тебе є варіанти щодо собаки? – питає, коли я, повністю зібрана, підводжусь з дивана.

– Немає, – знизую плечима. – Можна твоїм ноутом скористатися? 

Артур дає добро, і я швиденько сідаю у його робоче крісло. Збираюсь пошукати в інтернеті собак, яких продають, але завмираю, коли бачу план будівництва… мабуть, тієї самої лікарні.

– Що це? – зацікавлено питаю. 

– Моя компанія бере участь у тендері, – пояснює, схилившись до ноута. – Це план будівництва лікарні. Роботи ще багато і не все йде так добре, як би хотілось.

– Можна мені детально роздивитись? – питаю і бачу, як брови Артура від здивування підстрибують. 

– Ти щось у цьому розумієш? – питає. 

– Я навчалась на дизайнера інтер'єрів, – пояснюю. – Ось такі плани мені також знайомі. Якщо хочеш, можу допомогти.

– Не знав, що у тебе саме така освіта… – дивується Артур, а я… завмираю. Точно! Швидше за все, він знає мою біографію, тобто Каті.

Схоже, щойно я зробила помилку… І як тепер пояснити йому систему, як дизайнер інтер'єрів став нянею доньки мільйонера?