Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Занадто нервувала і переживала через стан Генуальдо, тому зараз була схожа на вичавлений лимон.

Я передбачала, що як тільки у Маттео з'явиться можливість, хлопець обов'язково сюди заявиться. Хоча б тільки тому я хотіла урвати хвилинку наодинці з Марко в цій досить дивній, але спокійній обстановці.

Адже поруч з Маттео спокою чекати не доводилося.

А так я, підсунувши стілець впритул до ліжка Марко, сіла поруч і взяла його безвольну руку у свою.

Довго вдивлялася в його умиротворене обличчя, яке випромінювало безтурботність. Милувалася. Вивчала кожну рису. Лінію його обличчя. Тому що таким я його ще ніколи не бачила.

А потім просто поклала голову поруч з його рукою і прикрила очі. Я б хотіла відчути, як його рука, здригнувшись, доторкнулася до мого волосся. Погладила мене по голові, а потім ... Потім би Генуальдо щось вимовив. Нехай якусь гидоту. Грубість. Та що завгодно, тільки б сказав ... але моя фантазія, як і завжди розгулялася. Глибоко вдихнувши, я злегка розтягла губи в усмішці.

Адже найстрашніше було вже позаду. Життя Марко була поза небезпекою, а можливість покинути цей чортів острів ми як-небудь знайшли б.

Мене почало переповнювати передчасне полегшення. Сльози мимоволі стали збиратися в куточках очей, а потім і зовсім бризнули, стікаючи по щоках.

- Пробач, - мені було дико, неймовірно шкода, що Марко настільки сильно піддавав своє життя небезпеці.

Тут я згадала слова Маттео, повні звинувачення, і почала повноцінно схлипувати. Це нерви пустували. Більше не могла триматися і бути сильною. Мені потрібно було це виплеснути назовні.

- Мені так шкода, що так вийшло, - я продовжувала вибачатися, хоча розуміла, що мене ніхто не почує. Але, головне, що я це сказала в слух. Визнала, - я така дурна. Якби я тільки знала, що все призведе до цього, то я б тебе зупинила. Потрібно було просто сказати тобі ні. Зупинити ...

І тут я крізь сльози посміхнулася власним думкам. Нарешті у мене була можливість сказати Марко все особисто і при цьому без наслідків.

- Ось тільки тебе хіба хтось зупинить ?! Преш як танк. Не зважаєш на думку і бажання інших людей ...

Сльози продовжували котитися по щоках, а я вже не знала кого звинувачувати. Себе за те, що була такою безглуздою або Марко за те, що не бажав зупинятися і завжди отримував те, що хотів.

Ось тільки він на своєму прикладі показав, що дурна і безглузда наполегливість могла вийти боком. Адже і не тільки йому. Він ризикував своїм здоров'ям, а ми з Маттео життями, коли щосили намагалися врятувати йому життя та оправляти.

Голосячи й звинувачуючи нас по черзі, я не відразу помітила, як рука Генуальдо злегка стиснула мою ... Як тепло його долоні обпекло мою ...

- Зараз ти тут все затопиш, - почувши його хрипкий голос я завмерла і навіть перестала схлипувати. Підірвавшись, втупилася повними недовіри очима на Марко, який прийшов в себе.

- Марко, ти ... ти ...

- Я, а ти очікувала побачити когось іншого? Навіть не надійся, вдовою ти ще станеш дуже нескоро!