Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Якось нудно, — голосно сказала я, коли підійшла до них. — Білий, чорний і червоний... Серйозно? А де яскраві кольори?

— А ти б хотіла, щоб був який колір? — зацікавлено спитав Антон.

— Пурпуровий, звісно ж! — відповіла я та помітила, що Гордій закотив очі.

— Ми не в мультику, Поліно. Тут не такі автомобілі.

— Добре, з кольорами згодна. Але чому нема наклейки, як у Блискавки МакКвіна? Я справді очікувала побачити її.

— Нам зараз не до твоїх жартів, — пробурмотів Гордій.

— Дивно, бо мені здається, що вночі вони тобі подобалися, — буркнула я та помітила, що Антон прикрив рот рукою, приховуючи усмішку.

Раптом почувся якийсь гучний звук, і я здригнулася. Перед очима з’явилося табло з номерами автомобілів та положенням кожного учасника на старті. Я помітила, що Гордій був у першій десятці.

— Тобі треба піти звідси, — сказав він до мене. — Микита зайняв вам з сестрою місця на трибуні.

— Добре, — прошепотіла я.

Мені чомусь не дуже подобалося те, що він був таким холодним зі мною. Гордій, здається, уже не хвилювався. Його погляд був твердим, рухи різкими, а сам хлопець випромінював упевненість та зосередженість. Я все ж підійшла до нього ближче й зазирнула в його очі.

— Ти впораєшся, — я обійняла його.

Він на декілька секунд притиснув мене до себе, але цього було так мало.

— Іди вже, — тихо мовив Гордій мені на вухо.

— Іду, — прошепотіла я і швидко поцілувала його в губи. — Будь обережний!