Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

Повисла глуха тиша. Я і пані Фахріє сиділи на канапі та кидали схвильовані погляди то одне на одного, то на Дженка. Він же ходив по вітальні туди-сюди й був дуже розлюченим.

— Бачиш, мамо? Бачиш? Що твоя дорога Ясемін наробила.

— Синку, не дратуйся...все ж не так погано...та я взагалі не розумію, в чому проблема?

— Вона підставила мене, зробила ледь не ідіотом. Ще й зв‘язалась з тим псом Мехметом.

— Ну хочеш я поїду до неї, поговорю.

— Ні! — Дженк крикнув так голосно, що я аж підскочила, — ніхто нікуди не поїде. Я сам все це вирішу. Вже давно треба було поставити Ясемін на місце, але я чогось тягнув. Але тепер вже досить.

Я сиділа мовчки й просто боялась, як же це все закінчиться. Ясемін показала договір і тепер всі вважають, що Дженк хотів підняти свої рейтинги на брехні. Весь інтернет і медіа гудуть цією новиною. А найгірше, що все це через мене. Через мою легковажність і напевно нещасливу долю. Всі ці переживання переповнили мене, що стало важко дихати. Тому я не зронивши ні слова, просто вийшла на вулицю і гепнулась на газон поряд з будинком, прикривши обличчя руками. Роблячи глибокі видихи, я намагалась заспокоїтись. Але бути самій довго мені не довелось, бо майже одразу за мною вийшов Дженк. Чоловік сів поряд, обійнявши однією рукою.

— Лано, що таке?

— Важко...— буркнула я практично собі під ніс, — це все зайшло занадто далеко і зовсім не туди, куди потрібно.

— Так, — Дженк сумно опустив голову, — кінець цієї історії не надто щасливий.

— Кінець історії? — я повернула голову, дивлячись на нього.

— Ну так, історії з договором. Але я взагалі не можу зрозуміти, як Мехмет і Ясемін зійшлись разом у таких брудних справах. Що вони хотіли цим зробити...для чого...

— Якщо вона справді кохає тебе, то думаю, що цим все і сказано. Жінки готові на все, тільки б повернути свого коханого.

— Але мені на це абсолютно байдуже. У мене є ти й хай весь світ іде до біса. Крім тебе мені нікого не треба, — сказавши це, Дженк ніжно доторкнувся губами до моєї скроні.

— Але...— я зупинилась, бо мені було страшенно важко говорити ці слова.

— Що таке? — він уважно глянув мені в очі.

— Але якщо буде під загрозою твоя кар‘єра? Якщо через це все твій успіх зникне, що ж тоді буде?

— Не думай про це, чуєш? — Дженк міцніше притис мене до себе, — я ніколи не гнався за цим всім, просто був вдячний, що воно в мене є. Якщо мені більше не запропонують ніяких ролей — нехай. Завжди можна почати робити щось нове. Та і грошей мені вистачить на декілька років це точно. Головне, що ніхто не зможе розлучити нас з тобою. Я кохаю тебе, Лано, а ці всі речі для мене лише як фон.

— І я кохаю тебе, — я заплющила очі та поклала голову йому на плече. Після слів Дженка я трохи заспокоїлась, але все одно почуття провини гризло мене всередині і я зовсім не розуміла, що з цим робити.

Коли ми повернулись до квартири Дженка, під будинком на нас чекав натовп журналістів. Було надзвичайно складно пробратись між ними, особливо, коли вони ставили такі питання, від яких було дуже неприємно. Мене називали й повією, і утриманкою, казали, що я повна брехуха, а мій колишній Андрій такий бідний і нещасний, обдурений і завжди казав лише правду. На Дженка теж лився бруд, але менше. Також згадували і Ясемін, яку возвеличували так, від чого ставало просто огидно. Опинившись у квартирі, ми двоє важко видихнули.

— Не зважай на них, — втомлено сказав Дженк і дістав з бару пляшку віскі та два келихи. Наливши по половині, він простягнув один мені. Хоч я і не дуже люблю такі міцні напої, але в цій ситуації я охоче прийняла стакан.

— Що ти плануєш робити далі? — запитала я і зробила декілька ковтків. Добряче скривившись я зрозуміла, що так швидко пити це не варто.

— Не знаю...завтра поїдемо до Ясемін, нехай пояснює всю свою дурість.

— Поїдемо? Ми?

— Звичайно. Ти теж від неї постраждала, тому і перед тобою вона мусить вибачитись.

— Та я тут ні до чого, Дженку...я проста дівчина. Це у тебе вона має просити вибачення, бажано стоячи на колінах.

— Лано, ти моя кохана і я хочу, щоб ти була поряд. Хай Ясемін бачить, що ніщо не може завадити нашим стосункам. Навіть її дурнувата брехня.

— Дженку...що б було...якби ми не зустрілись. Не було б оцих всіх проблем.

— Я не шкодую ні про що, — чоловік випив весь вміст свого стакана, — насправді я дуже радий, що ти з‘явилась на моєму шляху. Якби не ти, я б і не знав, що таке справжнє кохання, — він потягнувся ще раз до пляшки.

— Не треба, — я зупинила його руку, — алкоголь не допоможе з цим всім. Тим більше для розслаблення ти вже випив, — забравши келих з його рук, я лягла поряд на дивані й поклала голову Дженку на груди.

— Ти мій спокій, Лано, — він провів рукою по моєму волоссю і поцілував в голову, — якби щось таке сталось, а ти б не була поряд, я напевно наробив би дурниць.

— Але я тут, — я підняла голову і посміхнулась, — тому все буде добре.

Ми ось так продовжували лежати весь вечір. Спочатку розмовляли, але з часом сил ставало менше, а сон спокусливішим, тому разом так і заснули на тому дивані. На щастя, він був широким. Коли вранці я прокинулась, то зауважила, що вкрита покривалом, хоча засинали ми без нього. Ще страшенно боліла голова, мабуть, від незручної пози під час сну або ж через те віскі. Позіхнувши й піднявшись, я повільно пішла на кухню, де Дженк вже активно готував якийсь сніданок.

— Доброго ранку, — знову позіхнувши, сказала я і сіла за стіл.

— Доброго ранку. Хоча, вже швидше день. Ти так довго спиш.

— Якщо я п‘ю алкоголь, то так завжди, — я відвела погляд вбік.

— Ти вночі тремтіла, тож довелось тебе вкривати, — Дженк тепло посміхнувся і поставив переді мною чашку кави та яєшню з овочами.

— Який приємний аромат, — задоволено сказала я, — страшенно зголодніла.

— Я бачу, — чоловік засміявся, — доїдай і ми поїдемо.

— Куди?

— До Ясемін, звісно ж.

Я ледь не вдавилась, проте вигляду не подала. Як би він мене не переконував, але все одно страшно. Ясемін дуже жорстока і хитра, я не уявляю, що від неї чекати.

Авто зупинилось біля величезних воріт. Будинок був такий химерний, що більше схожий на замок.

— Вона тут живе? — я оглянула весь простір подвір‘я.

— Так, вона єдина донечка своїх батьків, тому у неї має бути все найкраще і якнайбільше. Навіть якщо це страшенно вульгарно і без смаку, — Дженк відчинив ворота і впевнено пішов до дверей. Я ж трохи затрималась, оглядаючи ці володіння, але потім попленталась за ним.

— Привіт, Дженку, — почувся радісний голос дівчини, — дуже рада бачи...а вона що тут робить? — різко змінила тон Ясемін, коли побачила мене.

— Вона завжди зі мною, — впевнено сказав чоловік.

— Я чекала на тебе, — вона схрестила руки на грудях, — але не з цією куркою.

— Може ти впустиш нас? — голос Дженка став лютим і їй нічого не залишалось, як зробити те, що він просить.