Читати книгу - "Пригоди Клима Кошового. Продовження"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цієї ночі він майже весь час лежав на спині, то стуляючи повіки без жодної надії заснути чи бодай передрімати, то дивлячись у темну стелю. Його переймали не лише думки про те, як правильно й без шкоди для Магди вирішити справу, в яку його втаємничили проти волі. Клим намагався відповісти собі, чому його так переймає захист саме Магди Богданович. За інших обставин, дізнавшись про таке, Кошовий би вже ставив до відома комісара Віхуру. Нехай поліція далі вирішує, хто, що, кого, кому, куди і як. Але коли всі нитки зійшлися раптом на Магді, він не поспішав і міркував, як би залагодити все самостійно, по можливості – взагалі без свідків та сторонньої допомоги.
Закуняти вдалося лише ближче до ранку, прокинувся розбитим, ніби всю ніч тягав важкі мішки й ворочав каміння. Бася, навпаки, піднялася в доброму гуморі, вирішила трохи повалятися в ліжку зранку, гортаючи модний журнал. Кошовий скористався з цього. Аби його понівечений стан не викликав зайвих питань, швиденько втік робити ранковий туалет і заразом каву – треба прокинутися остаточно. Бася чомусь не прийшла на запах, хоч дуже часто саме кавовий аромат піднімав її з ліжка. Тож Клим, стоячи біля вікна, дивлячись на зиму й намагаючись впорядкувати рій думок, випив одна за одною дві чашки, щоб підбадьорити себе. Зрозумівши, що лишив наречену без ранкового ритуалу, Клим заходився ставити нову.
Аж тоді позад нього почувся легенький шурхіт.
– Климку…
Бася зверталася до нього так, коли збиралася випросити щось особливе. Зараз Кошовий був далеко від неї та її потреб. Повернутися у власну реальність виявилося так само складно, як змусити себе заснути цієї ночі. Та він спробував:
– Так, кохана.
Бася стояла, обіпершись плечем на одвірок. Шовковий халат-кімоно запахнула щільно, пасок туго перетягнув талію.
– Хочу перепросити.
– За що?
– Наперед.
– Добре, за що?
Їхні очі зустрілися. У Басі справді був винуватий погляд.
– Я погано спала нині.
Отак, маєш…
– Ти сопіла, як немовля.
– Прокинулась серед ночі, не хотіла тобі заважати. Лежала тихо, мов миша.
– Якщо кортіло поговорити, мала повне право штовхнути мене в бік. У нас попереду багато таких ситуацій. Вони є в усіх, то життя.
– Поки смерть не розлучить, – бовкнула Бася.
– Саме так, – Клим говорив дуже серйозно. – Ми ще поклянемося в цьому панотцеві.
– Про це хотіла поговорити. Сил нема терпіти.
– Не терпи. Не тримай у собі. Я поки варитиму тобі каву.
– Чекай! – До Барбари поволі поверталася її природна примхливість. – Ми маємо обговорити й вирішити це просто зараз!
– Про що мова?
– Климе, я хочу лишити собі своє прізвище.
Прозвучало це так відчайдушно, ніби вона висувала політичні вимоги та вимагала негайного їх виконання. Інакше готова домагатися свого до смерті.
– Не розумію, – він говорив щиро.
– Я не хочу після одруження, в шлюбі, ставати пані Кошовою. Пані Барбара Кошова. Не дуже вигідно.
Розгублений Клим пошкріб потилицю. Недосип вивітрився миттєво.
– Басю… – зараз йому справді бракувало слів, тож мусив повторити: – Басю, то твоє повне право. Але так прийнято, розумієш. Не силую тебе, бо для мене насправді важливіша ти, а не прізвище, яке запишуть у паспорт. Хоча, ще раз кажу, нічого нема страшного чи принизливого, якщо дружина після живе з чоловіковим прізвищем. Та назватися можна як завгодно, Басю! Господи, актори часто беруть собі псевдоніми! Поширене явище! Письменники так само! І, заради Бога, чим тобі не подобається моє прізвище!
Бася підійшла, поклала руки Климові на плечі, стиснула.
– Кошовий – чудове прізвище. В цих краях навіть рідкісне, оригінальне. Я кохаю тебе і готова повторяти твоє прізвище так часто, як ти сам того забажаєш. Лиш я – Барбара Райська.
– Ти зовсім мене заплутала.
Бася відсторонилася.
– Климе, ти не зовсім розумієш, про що йдеться.
– Зовсім не розумію, так буде правильно.
– Я хочу йти з театру.
Цією новиною вона приголомшила не так. Тут давно все ясно, адже поволі до того йшло. Бася час від часу вела подібні розмови швидше не для Кошового, а для себе, готуючись до радикального рішення.
– Остаточно? – перепитав він.
– Після весілля. Навіть після Різдва. Вже від початку наступного року. Поки задіяна у виставах, буду грати. Але заміну мені знайдуть. Краще хай замінять на сцені, ніж на екрані.
Аж тепер Клима почало осяювати.
– Тобі нарешті пропонують грати в кіно?
– Не перші ролі, – тут же виправила вона. – Та дуже важливі для мене. Починаються зйомки нової фільми про пригоди Фантомаса. Потрібна, як тепер кажуть, леді-вамп. Глядачі пам’ятають саме такі ролі. Мене впізнаватимуть частіше. А це – гарантія нової ролі.
– У кримінальних фільмах?
– Вони дуже популярні. Чому ні?
– Не маю нічого проти. До чого тут моє прізвище?
– Твоє – ні до чого, Климку. Моє важливіше. Барбара Райська. Воно вже кілька разів з’являлося на афішах кіно, хай дрібнішими, ніж треба, літерами. Хтось та й знає актрису Райську. За мною шукають, як за Райською. У театральних колах звучить – Райська. І тепер я маю все перекреслити, ставши Кошовою? Починати кар’єру наново, вже з іншим прізвищем? Усе від самого початку?
– На сцені й на екрані – ти! Дивляться на тебе! Аплодують тобі!
– Але чують прізвище! Впізнають за ним! Люди найкраще реагують на знайоме та звичне, Климе!
Він здався без бою. Опиратися не мало сенсу. Тим більше що насправді йому було все одно, яке прізвище носитиме рідна дружина. Проте говорити про це Басі він не збирався раніше, бо не сушив такими речами собі голову. Зараз не скаже й поготів.
Настала черга Кошового обіймати наречену.
– Роби, як тобі краще. Для мене однакове задоволення бути чоловіком Барбари Райської, намальованої на афішах біля кіно, й тієї Басі, яка зі мною тут, тепер і вже три роки.
– Більше.
– Не набагато. Ти рахуєш дні?
– Так. Чому підозра в голосі?
– Бо дні рахують ув’язнені.
– Вар’ят. Граєш вар’ята.
– Сплю з акторкою.
Поцілунку не вийшло – в двері постукали.
Гостей Кошовий не чекав, ще й так рано.
– Хто це може бути?
– До мене.
Бася відсторонилася, обсмикнула халат.
– До тебе?
– Даруй, зовсім забула. У мене ранок – єдиний вільний час. Тому ми вирішили зібратися, обговорити деякі поточні справи нашого фонду. Того самого, для допомоги душевнохворим. Його створили у твоїй присутності.
Знову постукали. Не наполегливо, так само спокійно, навіть делікатно.
– Розваж гостей. Я не можу приймати їх у такому вигляді.
Бася хутко забігла в спальню, щільно зачинивши за собою двері. Клим глянув на себе в дзеркало. Невиспаний добродій у домашньому халаті й капцях. Можна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Клима Кошового. Продовження», після закриття браузера.