Читати книгу - "Нічний цирк"

Назовні залишається лише одна рука, котра привітно махає, поки кришка не зачиняється. Вона автоматично заклацується, і тепер скринька щільно зачинена, а всередині легко можна роздивитися дівчину-змію.

Раптом скринька із зачиненою всередині артисткою починає наповнюватися білим димом. Він клубочиться крізь найменші тріщинки й простір, незайнятий кінцівками чи тулубом, просочується між притиснутими до скла пальцями.

Дим густішає, і дівчина-змія зникає з очей. Тепер усередині скриньки видно лише білий дим, що й далі звивається й коливається за склом.

Несподівано скринька із тріском ламається. Скло розпадається в боки, а кришка падає вниз. Дим хвилями здіймається в нічному повітрі. Скринька, чи, швидше, маленька купка скла на платформі, що колись була скринькою, порожня. Дівчина-змія зникла.

Глядачі чекають кілька хвилин, але нічого не відбувається. У повітрі розсмоктуються останні бовдурики диму, натовп поступово розходиться.

Минаючи платформу, Бейлі ретельніше оглядає її, гадаючи, що артистка ховається десь там, але підвищення зроблене із суцільного дерева й відкрите знизу. Дівчина-змія зникла — попри очевидний факт, що сховатися тут нема де.

Бейлі йде далі звивистою доріжкою. Він допиває сидр і знаходить смітник, куди можна викинути паперове горнятко. Щойно він кидає сміття до затіненого кошика, воно одразу кудись зникає.

Хлопчик гуляє й намагається вирішити, куди ж зайти, читаючи вивіски. Деякі з них велетенські та прикрашені пишними описами того, що чекає на глядачів усередині.

Але та, котра впадає Бейлі в очі, значно менша. Та й намет, на якому вона висить, невеликий. Витіюваті білі літери на чорному тлі.

МИСТЕЦТВО ВИДАТНИХ ІЛЮЗІЙ

Двері до шатра відчинено, і намет ілюзіоніста наповнюють глядачі. Бейлі приєднується до них.

Усередині вздовж скруглених стін вишикувалися чорні металеві свічники, і більше немає нічого, окрім звичайних дерев’яних стільців. Та й тих тут небагато — десь зо двадцять, їх розставили у два ряди в шаховому порядку, тож з усіх місць однаково добре видно. Бейлі обирає собі місце посередині, навпроти дверей.

Глядачі швидко займають інші стільці, окрім двох — один ліворуч від хлопчика, а другий — з протилежного боку кола.

Бейлі одночасно помічає дві речі.

По-перше, він більше не бачить дверей. На місці отвору, крізь який глядачі заходили, тепер із рештою намету зливається суцільна стіна.

По-друге, ліворуч від нього сидить темноволоса жінка в чорному пальті, хоча хлопчик упевнений, що до зникнення дверей її там не було.

Але його увагу від обох цих загадкових подій відвертає стілець навпроти, котрий раптом спалахує вогнем.

Паніка не змушує на себе чекати. Ті, хто сидять найближче до вогняного стільця, схоплюються з місць і біжать до дверей, де виявляють, що на їхньому місці суцільна стіна.

Вогонь неухильно розгоряється, проте тримається навколо стільця. Язики полум’я лижуть дерево, але це не схоже на пожежу.

Бейлі знову переводить погляд на жінку ліворуч, і вона підморгує йому, перш ніж підвестися й рушити до центру кола. Серед навколишньої паніки вона спокійно розстібає пальто, знімає його й одним вишуканим рухом кидає на огорнутий полум’ям стілець. Важке вовняне пальто перетворюється на довгу смужку чорного шовку, котра стікає стільцем, наче вода. Полум’я зникає. У повітрі залишається лише кілька тонких цівок диму й різкий запах горілого дерева, який повільно змінюється заспокійливим ароматом каміна зі слабким відлунням кориці чи гвоздики.

Жінка, що стоїть серед кола зі стільців, підіймає чорний шовк і Демонструє всім непошкоджений стілець, на якому тепер сидить кілька білосніжних голубів.

Ще один змах рукою — і чорний шовк скручується, перетворившись на циліндр. Жінка надіває капелюха на голову, і він надзвичайно пасує до бальної сукні, котру, здається, пошито з нічного неба: чорний шовк помережаний мерехтливими білими кришталиками. Чарівниця вітає публіку легким нахилом голови.

Ілюзіоністка впоралася зі своїм ефектним виходом.

Кілька людей, включно з Бейлі, спромоглися поплескати, а ті, хто тікав подалі від своїх місць, повертаються з розгубленим і водночас зацікавленим виглядом.

Дійство триває. Бейлі важко навіть простежити, як хитромудрі витівки перетікають одна в одну. Голуби частенько зникають, щоб знову з’явитися на капелюхах чи під стільцями. Є ще чорний ворон, але він занадто великий, щоб вправно заховатися. Вистава вже відбувається досить довго, коли Бейлі раптом розуміє, що стільці тут стоять колом і тісне приміщення має таку форму, що для дзеркал або хитрощів зі світлом не залишається місця. Кожну витівку можна роздивитися просто тут і зараз. Фокусниця навіть перетворила металевий кишеньковий годинник когось із глядачів на пісок, а потім знову на годинник. Якоїсь миті всі стільці здіймаються в повітря, і, хоча їхні рухи стійкі й упевнені, Бейлі ледве дістає до підлоги пальцями ніг і нервово чіпляється за краї сидіння.

Наприкінці вистави глядачі аплодують, а ілюзіоністка кланяється навсібіч, дякуючи