Читати книгу - "Нічний цирк"

— Візьми із собою сестру, — додає мама.

Бейлі стукає в напіввідчинені двері лише тому, що не має можливості забратися з будинку, уникнувши пильного материного погляду, котрий стежить, чи зазирне він до сестри.

— Іди геть, — гукає Керолайн.

— Я йду до цирку. Якщо хочеш, можеш приєднатися, — приглушено каже Бейлі. Він уже знає, що почує у відповідь.

— Ні! — кричить сестра, і це передбачувано, як тиша за вечерею. — Як це по-дитячому, — додає вона, кидаючи йому навздогін зневажливий погляд.

Бейлі йде, не промовивши більше жодного слова, а протяг гупає позаду нього дверима.

Сонце вже почало сідати, і на вулицях значно більше людей, ніж зазвичай о цій порі. Усі вони йдуть в одному напрямку.

Поки Бейлі крокує, його хвилювання йде на спад. Можливо, це справді по-дитячому. Можливо, цього разу все буде геть інакше.

Дійшовши до поля, Бейлі бачить натовп, і йому трохи легшає від того, що тут зібралося чимало відвідувачів його віку чи навіть старших, та й лише дехто привів із собою дітей. Двійко дівчат, мабуть, його одноліток, хихотять, коли хлопчик проходить повз них, і намагаються зустрітися з ним поглядом. Бейлі не знає, лестить це йому чи ні.

У натовпі він знаходить собі місце. Чекає, розглядаючи зачинені залізні ворота, розмірковуючи, чи відрізнятиметься цирк від його спогадів.

І десь глибоко в душі Бейлі замислюється, чи знайде всередині руду дівчинку в білому.

Перш ніж зовсім зникнути, низькі помаранчеві промені сонця заливають усе довкола, і здається, що поле й цирк зайнялися вогнем. Цей вогонь змінюється сутінками швидше, аніж гадав Бейлі, і над цирковими наметами запалюють вогники. Натовп «а-а-ахає» і «о-о-охає», а кілька відвідувачів — із тих, що стоять попереду, — аж задихаються від несподіванки, коли велетенська вивіска над ворітьми раптом шипить і бризкає іскрами. Бейлі не в змозі стримати усмішки — і вона вже сяє наповну, яскрава, наче дороговказна зірка: LE CIRQUE DES RÊVES.

Якщо день, сповнений очікування, тягнувся повільно, черга біля входу в цирк рухається на диво швидко, і вже скоро Бейлі опиняється біля каси й купує квиток на одне відвідування.

Петляста доріжка, освітлена зірками, здається нескінченно довгою. Хлопчик відчуває, як вона повертає в темряві, і з нетерпінням чекає яскравого світла в кінці.

Перше, що він зауважує, діставшись до освітленого подвір’я, — це запах. Пахне так само, як тоді: димом, карамеллю та ще чимось, що хлопчик не може впізнати.

Він не знає, з чого почати. Тут так багато наметів, так багато можливостей для вибору. Бейлі вирішує спочатку трохи прогулятися, а вже потім увійти до якогось шатра.

Він також думає, що звичайна прогулянка цирком може суттєво збільшити його шанси на зустріч із рудою дівчинкою. Хоча й відмовляється зізнатися навіть собі, що навмисно шукає її. Сподіватися на зустріч із дівчинкою, яку бачив лише одного разу кілька років тому, та й те за надзвичайно дивних обставин, було б дурницею. Немає причин гадати, що вона хоча б пам’ятає його чи впізнає. Бейлі навіть не певен, чи сам впізнає її, якщо чесно.

Він вирішує ввійти до цирку через внутрішній дворик із вогнищем, перейти на інший бік, а потім спробувати знайти зворотний шлях. План нічим не гірший за решту, до того ж у віддаленому кутку цирку може бути менше людей.

Але спочатку, спадає на думку Бейлі, він мусить випити підігрітого сидру з прянощами. Знайти потрібного яточника на подвір’ї вдається майже одразу. Хлопчик платить за горнятко, повне паруючого варива зі схожими на мармур чорно-білими вихорами, і перед першим ковтком вагається якусь мить — раптом напій буде не таким смачним, як у спогадах. Безліч разів він згадував цей надзвичайний смак, але, хоча в околицях рясно родять яблука, жоден сидр — із прянощами чи без них — ніколи так не смакував. Хлопчик завмирає, перш ніж трішечки ковтнути. Смак навіть кращий, ніж він пам’ятав.

Бейлі обирає собі доріжку й бачить, що на ній, між входами до навколишніх наметів, зібралася невеличка група людей навколо платформи. На підвищенні стоїть жінка в надзвичайно обтислому костюмі, прикрашеному сріблясто-чорними спіралями. Вона викручується та складається в такі неймовірні пози, що це одночасно здається жахливим і елегантним. Бейлі зупиняється, щоб приєднатися до глядачів, хоча на жінку боляче дивитися.

Дівчина-змія підіймає з землі невеличкий сріблястий металевий обруч, покрутивши його кількома простими, але вражаючими рухами. Потім вона передає його чоловікові біля сцени, аби той переконався, що обруч дійсно твердий. Коли глядач повертає його, дівчина-змія протискається крізь нього всім тілом, витягуючись у танцювальних рухах. Здається, що ворушиться не людина, а рідина.

Відклавши обруч, артистка ставить у центр платформи невеличку скриньку.

Скринька на вигляд не перевищує фут завширшки й заввишки, хоча насправді навіть іще менша. Якщо доросла жінка (на зріст трошки менша за пересічну) вся поміститься в такому обмеженому просторі, видовище буде надзвичайним, незалежно від того, який вигляд має сама скринька. Але для кращого ефекту вона зроблена зі скла — тож цілком прозора.

Скринька має металеві краї, трохи чорнуваті від контакту з повітрям, але боки й кришка зроблені з прозорого скла, тож жінку видно увесь час, поки вона скручується, складається і вмощується в такому крихітному просторі. Дівчина-змія рухається повільно, перетворюючи