read-books.club » Детективи » Етимологія крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Етимологія крові"

350
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Етимологія крові" автора Ганна Багряна. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:
моя подруга.

Колишня подруга. Адже після тієї поїздки до Карпат між мною і Мартою пролягла невидима, але відчутна межа… Відчуження.

І взагалі, відтоді, як я повернулася до міста, багато чого змінилося.

«Ти обожнюєш його. Молишся на нього й за нього. Не уявляєш свого існування поза ним. Цілуєш очима його квартали і цвинтарі. Але подумай про це: колись твоє місто накриється. Піском, димом, радіацією чи, може, прісною хвилею. Накриється невідворотно і цілком…»

Шкода його, Ілька, що не дожив до цієї весни. Він був хорошим хлопцем.

Моє місто – великий шмат мого минулого, проілюстрований легко впізнаними і до болю рідними вулицями, кав’ярнями, обличчями. Безупинна, запаморочлива метушня, калейдоскоп подій, суєта суєт на згарищі часу, згвалтована й навіки закута у важкі кайдани – моя пам’ять.

А так хочеться про все забути…

До кісток роздираю гарячий асфальт – шкіру міста, в якому ми можемо вільними бути. місто, в якому дерева по-іншому пахнуть. місто, де я – наче хвостик Плутона, відірваний від пуповини Всесвіту.

Ми маємо достатньо часу для того, аби помилятися і виправляти власні помилки. Але завжди є щось, чого не можна виправити. Це те, що живе у нашій крові і переходить нам у спадок від предків.

Виймаю золотий кульчик-півмісяць із сільнички. Розглядаю вкотре. І кладу назад. Сільничку ховаю в шафу – туди, де білизна і рушники.

Що мені до цієї цяцьки? Чому вона так мене хвилює і вабить? Що це за таємниця?..

[хроніки чужих життів]
Київ
Ликера

Ликера була вдома сама. Філоєнко вже кілька ночей впідряд ночував на залізниці. Наталочку забрали до себе Михайлові батьки, ще три роки тому, відтоді мала зажила з дідом і бабою.

Ликера сиділа на кухні, схиливши голову над вишиванням, між тим, продовжувала думати про своє життя. Про те, що вже було і те, що може бути. Про матір, яка знову перестала приходити у її сни, про коханого Василечка, про Ганю, яку відправила в далекі Карпати, про Михайла, якого по-справжньому ніколи не любила – був для неї чужим, далеким…

І раптом чує: підлога під її ногами хитається, зникає рівновага, серце сполохано у грудях б’ється. На зміну відчаєві приходить страх – з розширеними, ніби два безміри, очима.

Дивна блискавка спалахнула в небі, розколовши небо навпіл, а тоді з гуркотом полетіла на землю, вниз, вглиб – до самісінького пекла.

Ликера підскочила зі стільця, настрашена, за груди вхопилася, озирнулася довкола: ні, у їхньому помешкання ніби нічого не змінилося. Привиділося? Перехрестилася, але це не принесло їй полегшення. Знову задвигтіла під нею земля, аж здалося: зараз розверзнеться під їхнім будинком величезна прірва, і вона полетить донизу, зникне навіки у мертвому підземному царстві.

Філоєнко увірвався до помешкання під вечір – спітнілий, розчервонілий, захеканий.

– Збирайся, Київ горить! – гукнув з порогу, не скидаючи черевиків.

Ликера відклала вишивання, вийшла з кімнати, підійшла до нього впритул.

– Німці?

– Цього разу наші, – сказав і здивувався власним словам: навіщо ж вибовкує зараз те, про що дав слово мовчати – під страхом смертної кари?

– Наші? Тобто… твої? – перепитала жінка.

– Не мої, вже не мої. Ликеро, послухай…, – Михайло раптом запнувся, розгубився, насторожився, непомітно для самого себе піддався забутим жінчиним чарам.

А хотів же навіки викинути її з голови, із серця. Не зміг.

Відчув, як у ньому пробуджується дика, майже тваринна, пристрасть. Стояв на порозі, міцно стиснувши Ликеру в обіймах, дихав на неї вогнем. Повільно скидав із плечей увесь тягар пережитих днів, довгих безсонних ночей, пропахлих викраденим із розбитих крамниць вином, кров’ю своїх колишніх побратимів, страхом смерті… Відправляв до дідька усі плани, накази, вироки нової влади, державні таємниці влади старої, звергнутої… Ніби війна з усіма її небезпеками вже залишилася десь далеко позаду, за його спиною, за порогом його дому – там, де не було її, Ликери.

– Іди сюди, швидше, ще маємо трохи часу.

Потягнув жінку до кімнати, кинув на ліжко і, ніби голодний хижак, накинувся на неї: почав шматувати зубами її тонку полотняну сорочку, жадібно припав вустами до її грудей, кусав, стогнав, обціловував кожну клітиночку її тіла… В голові йому паморочилося від недосипання, від перепитого алкоголю, його руки тремтіли від нескоєних злочинів… Не впізнавав сам себе: не чоловік, а звір, кровожер. Пірнув у жінку, прострілив її, ніби голову свого вигаданого ворога. Хотів глибше, наскрізь, але ніяк не міг подолати отой гарячий густий морок, що несподівано оповив його, захопив у солодкий, п’янкий полон, стис до болючого екстазу. Розчинявся у тому мороці, залишав там свою нікчемну сутність… За вікном відлунювали вибухи, кривавили недалекі пожежі, але він нічого того не чув, не хотів чути, не бачив, став глухим і сліпим, байдужим до всього, що не стосувалося його знавіснілої, невгамовної плоті.

А потім заснув, упав у глибоке, липке заціпеніння.

Ликера лежала поруч на ліжку, ледве прикривши власну наготу старим мережаним простирадлом. Дивилася на Михайла вологими від сліз очима. Не відчувала жодної любові, лише – сором, огиду, безсилля, гірку провину перед своїм першим… перед мертвим чоловіком.

– Василечку, пробач, – шепотіла, приклавши руки до лона, так, ніби вже чула там, усередині себе, стукіт іншого, ще невидимого серця.

Криворівня
Ганя

– Ґаздине, гостей впустиш?

На порозі стояло двоє високих і кремезних молодиків. У формах. Із залізними тризубами на кашкетах.

Зрозуміла одразу ж: повстанці. Але острах зачаївся десь глибоко в серці: а що, як раптом не повстанці? А що, як «стрибки»-емгебісти, переодягнені в повстанські строї? Їх, таких, тепер багато селом ходить… Прийшли з нею поквитатися – за те, що допомагає своїм хлопцям із лісу…

– А ти нетутешня.

1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етимологія крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етимологія крові"