Читати книгу - "Етимологія крові"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Нарешті з’являється Той, хто вінчатиме нас. У довгій рясі. Високий, стрункий. Я не забула б його навіть у пеклі. Лікар Думін. Він зовсім не змінився. Такий, яким я його любила. Від його погляду стає млосно. Але Думін мовчки протягує нам на долоні – замість наших весільних обручок – пару золотих кульчиків-півмісяців. І навіть не запитує, чи хочемо ми з Назаром бути до смерті разом – «і в радості, і в горі». Просто протягує кульчики на своїй широкій чоловічій долоні. Мовчки.
І тоді до храму заходять інші гості. Стурбовані і сумні. Серед них – наші батьки, мої і Назара, Марта, Андрій, інші друзі, чоловіки, які любили мене і яких ніколи – по-справжньому – не любила я, мій теперішній друг Орест, навіть – мій учитель музики з акордеоном.
Я беру один кульчик з долоні Думіна і гострим шпичаком проколюю Назарові вухо, щоб здійснити нарешті цей дивний обряд вінчання. З проколеного місця починає струменіти кров. І я не знаю, чим її зупинити. У голові паморочиться, свідомість залишає мене… Все, що бачу перед тим, як упасти в забуття, – яскраве і тепле-тепле світло, що заливає все довкола, розмиваючи обрій. Обрій існує лише здалеку, бовваніючи, – я не помилялася… Якась сила поки що не хоче мене відпускати ТУДИ. І тому я повертаюся знову…
Подібний сон мені снився вже декілька разів. Але найцікавіше: я ніколи не прокидаюся з тривогою. Лише зі спокоєм. І бажанням – жити далі. Наперекір усім ниточкам і ланцям. Наперекір долі і часу. Усупереч усім існуючим забобонам. Доти, допоки є у мені – як таємниця – моє маленьке МІСТО. Допоки воно не накрилося – ані кров’ю, ані світлом, ані водою, ані радіацією… Але й тоді – не знаю – чи буде страшно.
За ГабієюКоли чую про те, що хтось завершив свій земний шлях, коли бачу, як плачуть люди над свіжими могилами померлих родичів і друзів, завжди думаю про те, що смерть – це так само природно, як і народження. І кажу їм – тим, які плачуть:
– Це означає – всього лишень – «піти за Габією».
– За Габією? – здивовано перепитують вони мене.
– За Габією, – повторюю і показую рукою поперед себе, але ж – і на землю, пояснюю: – За праслов’янським божеством вогню, у кращий світ, туди, де ми всі колись обов’язково зустрінемося знову.
Так я заспокоюю їх, заспокоюючи водночас і саму себе. Ми не зникаємо, якщо наша кров переходить в інших. А померти – це означає – всього лишень – ПІТИ ЗА ГАБІЄЮ.
За Габією.
2007–2012Оглавление [фрагменти мого життя] Страхолісся [хроніки чужих життів] Київське Полісся. Горностайполь [фрагменти мого життя] Кохання [хроніки чужих життів] Київське Полісся. Страхолісся [фрагменти мого життя] Жаб’є [хроніки чужих життів] [фрагменти мого життя] Жаб’є [хроніки чужих життів] Київське Полісся. Страхолісся [фрагменти мого життя] Жаб’є [хроніки чужих життів] Київське Полісся. Горностайполь [фрагменти мого життя] Криворівня [хроніки чужих життів] Київ [фрагменти мого життя] Криворівня [хроніки чужих життів] Київ [фрагменти мого життя] Криворівня [хроніки чужих життів] Київ Криворівня [фрагменти мого життя] Криворівня [хроніки чужих життів] Київ Криворівня [фрагменти мого життя] Київ [хроніки чужих життів] Київ Криворівня [фрагменти мого життя] Дорога За Габією
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етимологія крові», після закриття браузера.