Читати книгу - "Тринадцять загадкових випадків"

— Нехай йому грець, — промовив сер Генрі, гримнувши кулаком по столу, — але я не міг їй такого сказати. Тож вони все більше й більше віддалятимуться одне від одного, ці двоє, бо підозра маячітиме між ними, як привид — привид, якого вони не зможуть відігнати.

Він відхилився назад на своєму стільці, його обличчя здавалося стомленим і сірим. Він раз чи двічі засмучено похитав головою.

— І нічого тут не поробиш, якщо тільки… — Він знову випростався, і легка з відтінком іронії усмішка ковзнула по його губах, — якщо тільки міс Марпл не захоче допомогти нам. Ви можете допомогти нам, міс Марпл? У мене таке відчуття, що той лист може багато чого вам сказати. Той лист, у якому йдеться про церковні збори. Чи не нагадає він вам чогось такого або когось такого, що вирішальним чином прояснить нашу справу? Чи не можете ви зробити щось, аби допомогти двом безпорадним молодим людям, які хочуть бути щасливими?

За зовнішньою легкою іронією в його голосі відчувалося цілком щире благання. Він справді став дуже високо цінувати розумові здібності цієї тендітної й старомодної старої діви. Він дивився на неї, і щось схоже на надію світилося в його очах.

Міс Марпл кахикнула й розгладила своє намисто.

— Це трохи нагадує мені те, що сталося з Ені Паултні, — сказала вона. — Звичайно, зміст листа цілком очевидний — і для місіс Бентрі, і для мене. Я маю на увазі не того листа, де йдеться про церковні збори, а іншого. Ви, cep Генрі, так довго прожили в Лондоні й ніколи не працювали в саду, а тому немає нічого дивного в тому, що ви цього не помітили.

— Не помітив? — перепитав сер Генрі. — Чого я не помітив?

Місіс Бентрі простягла руку та знайшла каталог. Вона відкрила його й прочитала голосно, зі смаком:

— Сер Гельмут Спат. Чудова й витончена квітка чистого бузкового кольору на дуже довгому й твердому стеблі. Надзвичайно гарна як у букетах, так і у квіткових декораціях саду. Новинка дивовижної краси.

— Згадайте, що слово «сер» там написане з великої літери, — промурмотіла міс Марпл.

— Майкл Джексон, — продовжила місіс Бентрі. — Схожа на хризантему квітка чудової форми дуже прикметного цегляно-червоного кольору. Едґар Перрі. Квітка помаранчево-червоного кольору, яка є окрасою садових квітників і дуже довго зберігається зрізаною. Рінґтау. Яскрава помаранчево-червона, дуже прикметна в саду й довго зберігається зрізаною. Тьєрі. Величезна квітка досконалої форми, з рожевими й білими відтінками.

Місіс Бентрі з виляском закрила каталог і сказала з гучним притиском:

— Жоржини!

— А їхні початкові літери утворюють слово «смерть», — пояснила міс Марпл.

— Але ж лист був адресований самому докторові Розену, — заперечив сер Генрі.

— То був якраз дуже розумний хід із їхнього боку, — сказала міс Марпл. — І також застереження в ньому. Що має робити чоловік, який одержав листа невідомо від кого з безліччю незнайомих йому імен. Звичайно ж, він передасть його своєму секретарю.

— Тоді, виходить…

— Ой ні! — сказала міс Марпл. — Інструкції в тому листі призначалися не для секретаря. Деякі факти незаперечно свідчать про те, що то був не він. Якби то був він, він би ніколи не дозволив, щоб цей лист був знайдений. А також він би в жодному разі не порвав листа з німецьким штемпелем, адресованого йому. Насправді його невинність — якщо ви дозволите мені так висловитися — сяє сліпучим світлом.

— Тоді хто ж…

— Тут також можна бути цілком певним — настільки певним, наскільки взагалі можна бути в чомусь певним у цьому світі. Під час того сніданку за столом сиділа ще одна особа, і вона — що було цілком природним за тих обставин — теж мала простягти руку, підсунути до себе листа й прочитати його. І так воно й сталося. Ви ж пам’ятаєте, що вона одержала каталог садових рослин із тією самою поштою.

— Ґрета Розен, — повільно проказав сер Генрі. — Отже, її візит до мене…

— Джентльмени часто помиляються за таких ситуацій, — сказала міс Марпл. — І, боюся, вони іноді думають, що ми, старі жінки, наділені котячими очима й тому бачимо те, чого не бачать вони. Але так воно є. На жаль, ми дуже багато знаємо про свою власну стать. Я не сумніваюся, що між ними виник бар’єр. Він підозрював її, чисто інстинктивно, і не міг приховати своєї підозри. І, боюся, візит дівчини до вас був продиктований не дуже шляхетними намірами. Вона почувала себе в достатній безпеці; але вирішила зробити все можливе, щоб ви остаточно спрямували свої підозри на бідолашного містера Темплтона. Адже ви ніколи не були такі певні в тому, що винний він, як після її відвідин.

— Думаю, це не було пов’язане з тим, що вона сказала… — почав сер Генрі.

— Джентльмени, — лагідно промовила міс Марпл, — схильні помилятися, коли їм доводиться мати справу з жінками.

— І та дівчина… — він замовк, а тоді сказав: — Вона холоднокровно вбиває людину, і це минає їй безкарно!

— Ой ні, сер Генрі, — сказала міс Марпл. — Не безкарно. Ані ви, ані я в це не віримо. Пригадайте, що ви казали зовсім недавно. Ні. Ґрета Розен не уникне покарання. Почати хоч би з того, що вона злигалася з дуже небезпечними людьми — шантажистами й терористами, — а від таких спільників не можна сподіватися добра, і вони неминуче приведуть її до жалюгідного кінця. Як самі ж ви таки сказали, не треба марнувати свої думки на винного, головне — захистити невинного. Я сподіваюся, що містер Темплтон знайде своє щастя, одружившись зі своєю німецькою кузиною; те, що він порвав її листа, здається мені… я сказала б, здається мені підозрілим, якщо ми застосуємо це слово в трохи іншому значенні, аніж ми застосовували його протягом усього вечора. Хіба не схоже, що він боявся, аби друга дівчина не побачила його або не попросила показати його їй. Атож, я думаю, між ними були якісь романтичні стосунки. Крім того, ми маємо Добса, хоч, як ви кажете, для нього ця історія такого значення не має. Його сніданок — певно, все, що його цікавить. А ще маємо бідолашну стару Гертруду — жінку, яка мені так нагадує Ені Паултні. Сердешна Ені Паултні… Після п’ятдесяти років вірної служби її запідозрили в тому, що вона знищила заповіт міс Лем, хоч нічого не змогли довести. Але це звинувачення, можна сказати, зламало серце бідолашній старій жінці, і лише після того як вона померла, заповіт