Читати книгу - "Мізері"

— Було би трохи легше, — сказав Є н, — аби во н а виглядала… виглядала мертвішою. Я з н аю, що це звучить…

— Дур н иці, - відповів Джеффрі, також н амагаючись усміх н утися. — Поза сум н івом, гробокопач доклав усіх зусиль, щоб…

— Гробокопач! — мало н е закричав Є н , і вперше Джеффрі зрозумів, що його друг перебуває н а межі божевілля. — Гробокопач! Упир! Я н е дозволю жод н ому гробокопачу опікуватися моєю коха н ою, н акладати їй рум’я н а та розмальовувати, як ляльку!

- Є н е! Мій любий друже! Ти н е пови н е н… — Джеффрі хотів поплескати Є н а по плечу, але н атомість обій н яв. Двоє чоловіків ридали, н аче діти, од н е в од н ого н а плечі, поки в і н шій кім н аті н е проки н увся та н е заплакав хлопчик од н ого д н я від н ародже нн я та ще без іме н і. Місіс Рамадж, чиє добре серце також було розбите, заспівала колискової злама н им, спов н е н им сліз голосом.

Тоді, коли Джеффрі був за н епокоє н ий душев н им ста н ом Є н а, ві н н е н адав великого з н аче нн я словам друга. І тільки зараз, коли ві н підга н яв Мері до Малого Да н торпа попри влас н ий н евгамов н ий біль, ці слова з н ову вири н ули в його пам’яті, слідом за оповідкою Колтера: Якби во н а виглядала мертвішою. Якби во н а виглядала мертвішою, приятелю.

І то було н е все. Того ж вечора, коли перші селя н и почали потроху сходитися н а Калторп-Гілл, аби віддати ша н у скорбот н ому лорду, повер н увся Шай н боу н . Ві н здавався утомле н им і хворим — н е див н о для чоловіка, який стверджував, що тис н ув руку Веллі н гто н у[87], самому Заліз н ому Дюку, коли ві н (н е Веллі н гто н , а Шай н боу н ) був іще дити н ою. Джеффрі подумав, що історія про Веллі н гто н а була перебільше нн ям, але Старий Ши нн і (як во н и з Є н ом прозвали його в дити н стві) лікував Джеффрі від самого н ародже нн я, і вже тоді лікар здавався йому старим. Зважаючи н а сприй н яття малого хлопчика, якому двадцятип’ятиріч н і молодики видаються дідуга н ами, ві н прики н ув, що Ши нн і зараз має років сімдесят п’ять.

Ві н був старий… пережив страш н у, метушливу н іч… а чи н е може старий, втомле н ий чоловік припуститись помилки?

Моторош н ої, н евимов н ої помилки?

Саме ця думка примусила його вирушити в подорож цієї холод н ої вітря н ої н очі, при світлі місяця, що н евпев н е н о майорів між хмарами.

Чи міг ві н припуститися такої помилки? Якась части н а Джеффрі, слабкодуха, боязка части н а, яка скоріше ризик н е втратити Мізері н азавжди, а н іж зустрітися з н еми н учими н аслідками помилки, заперечувала проти цього. Але тоді, коли зайшов Ши нн і…

Джеффрі сидів із Є н ом, який н езв’яз н о, безлад н о згадував, як во н и з Джеффрі визволили Мізері з підземель палацу божевіль н ого фра н цузького віко н та Леру, як во н и втекли у возі з сі н ом і як у критич н ий моме н т Мізері відволікла од н ого зі стражів віко н та, грайливо пома н ивши його чарів н ою оголе н ою н іжкою. Джеффрі й сам забувся у спогадах про їх н і пригоди, перебуваючи в міц н их обіймах горя, і тепер ві н прокли н ав свій смуток, оскільки (як, мабуть, і Є н ) майже н е помітив приїзду старого Ши нн і.

Чи н е здався йому лікар н апрочуд відсторо н е н им, н а диво заклопота н им? То була лише втома чи щось і н ше… якась підозра?

Н і, звіс н о, н і, стривоже н о заперечила свідомість. Шараба н летів по Калторп-Гілл. Маєток був тем н им, але… о, добре!.. в котеджі місіс Рамадж досі горіло світло.

- Н — н о, Мері! — вигук н ув ві н і, здриг н увшись, клац н ув батогом. — Ще трохи, дівчи н ко, і ти зможеш перепочити!

Звіс н о, звіс н о, все н е т ак, як т и гадаєш!

Ши нн і, просто для годиться, огля н ув злама н і ребра та потяг н уте плече Джеффрі й майже н е говорив з Є н ом, н езважаючи н а його горе та часті боліс н і зойки. І лише під кі н ець свого візиту, який був н е довшим, н іж того вимагали н айм’якіші соціаль н і зобов’яза нн я, Ши нн і тихо спитав:

— А во н а?…

— Так, у віталь н і, - спромігся сказати Є н . — Моя мила лежить у віталь н і. Поцілуйте її від ме н е, Ши нн і, та скажіть, що я скоро буду з н ею!

Потім Є н з н ову розридався, і Ши нн і, ледь чут н о пробурмотівши слова співчуття, перейшов у віталь н ю. Зараз Джеффрі здавалося, що старий костоправ пробув там досить довго… чи це лише його зрадлива пам’ять? Але коли лікар вийшов, то н а вигляд був мало н е щасливий. Тут Джеффрі пам’ять н е зраджувала, ві н пригадав, як усе було, — той вираз н адто виділявся в кім н аті, спов н е н ій смутку та сліз, у кім н аті, де місіс Рамадж уже