read-books.club » Сучасна проза » Мандри Ґуллівера 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мандри Ґуллівера" автора Джонатан Свіфт. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 48
Перейти на сторінку:
худобою та їхніми рабами».

Розділ 4

Кінь вислухав мене, при цьому з його розумної морди не щезав вираз тривоги, недовіри та невдоволення.

Я добре пам’ятав, що в наших із ним бесідах про Англію, про звичаї моїх одноплеменців постійно випливала тема брехні. Незважаючи на свою прозірливість, гуїгнгнм насилу міг зрозуміти, у чому тут річ. При цьому він міркував ось так: мову дано нам для того, щоб розуміти одне одного й набувати знань про призначення й користь речей. Якщо ж ідеться про те, чого насправді немає, будь-який сенс спілкування двох істот зникає. У кращому разі я не розумітиму свого співбесідника, а в гіршому – буду невігласом, який вірить, що біле – це чорне, а чорне – це біле. Приблизно такими були його уявлення про брехню.

Почувши, що єху панують на моїй батьківщині, кінь запитав мене: а чим же тоді займаються гуїгнгнми? Я відповів, що вони відіграють важливу роль у житті країни та є геть незамінними. Їх дуже багато, вони належать до різних порід, їх доглядають, деякі з них коштують величезних грошей…

Тут сірий у яблуках підозріло скосив на мене очі.

– Улітку, – вів я далі з запалом, – ваші родичі пасуться на луках, а холодної пори року їх тримають у спеціальних будівлях, годують вівсом, розчісують їм гриви, доглядають копита…

– І все-таки я бачу, – перебив кінь, – що хоча ваші єху і вважають себе панами, але й вони підкорюються парнокопитим!

Я запропонував моєму хазяїну змінити тему, одначе він наполягав.

Тоді я повідомив, що гуїгнгнмів ми називаємо кіньми, а в селах – робочою худобою. Сам я належу до роду людського, або людей, як ми себе називаємо. Коні – найвитриваліші, найрозумніші та найгарніші з-поміж усіх тварин, які нам служать. Вони вирізняються швидкістю й великою силою. Якщо кінь належить багатому та вельможному хазяїну, то з ним поводяться обережно і дбають про нього; ці тварини беруть участь у перегонах, їх запрягають в екіпажі, на них полюють і подорожують, вони незамінні в сільському господарстві. Коні – невід’ємна частина будь-якої армії, такі підрозділи навіть мають особливу назву – кавалерія… Одначе ледве гуїгнгнми починають старіти й утрачати спритність, їх продають. Вони виконують важку і брудну роботу і… (я на мить збентежився, проте хоробро вів далі), – і після смерті з них здирають шкуру, продають її за безцінок, а решту викидають на поталу бродячим псам. Найгірша доля чекає на коней простої породи. Вони служать візникам, фермерам, бідним поселянам, їх гірше годують і ставляться до них не так дбайливо, як до гуїгнгнмів шляхетного походження. Під час воєн коні часто гинуть разом із вершниками. Я докладно описав наш спосіб їзди верхи, форму колясок, карет і возів, застосування вуздечки, сідла, запрягів, острогів, батога тощо. Копита наших коней, додав я врешті, підбивають залізом, щоб вони не стиралися на бруківках, якими ми звичайно їздимо.

Найдужче сірого коня обурило те, що ми дозволяємо собі їздити верхи на гуїгнгнмах. Він гордо заявив, що будь-який з його старих слуг здатен як пушинку скинути з себе або ж просто затоптати копитами найсильнішого єху. Я відповів, що наших гуїгнгнмів навчають ходити під сідлом або в упряжці з юного віку, вони покірні й кмітливі та, як правило, люблять своїх хазяїв. Це, однак, не зменшило його обурення. «Але як, – закричав він, – жалюгідні й не пристосовані до життя створіння, подібні до вас, сміють так жорстоко поводитись із тими, хто набагато благородніший, добріший та розумніший за них! Погляньте на себе! Ваші пазури нікчемні, ваші передні ноги й ногами не назвеш! А ваша шкура – вона надто неміцна й тонка, щоб захистити від холоду та спеки. Ваші очі влаштовані так, що можуть бачити тільки просто перед собою, а крім того, ви постійно знімаєте й надягаєте свою другу шкіру, звану одягом, вам нічого більше робити! Проте, – додав він, заспокоюючись, – ви справді розумні та здатні запам’ятовувати слова. Мабуть, ви дійсно особлива порода єху. Хотів би я знати, де ви народилися й чим займалися, перш аніж потрапили до країни гуїгнгнмів…»

Я важко зітхнув і попросив цікавого коня поставитися до моєї розповіді поблажливо, та якщо щось буде незрозуміло – вимагати уточнень, тому що мені доведеться розповідати про такі речі, про які він не має ані найменшого уявлення.

«Я народився, – почав я, – від шанованих і добрих батьків на острові, що зветься Англія. Ця земля розташована так далеко звідси, що навіть наймолодший та найвитриваліший слуга-лошак навряд чи зможе добігти туди, поки сонце здійснює своє річне коло. Керує островом жінка – це слово означає наших дружин і матерів, – ми називаємо її королевою. Я вчився медицини, тобто мистецтва лікувати рани і всілякі хвороби. Але оскільки ця професія давала мало засобів до існування, а в мене вже була сім’я, я вирушив на торговельному кораблі в далекі країни…»

Знадобилося п’ять днів, щоб мій хазяїн більш-менш зрозумів чуже життя. Особливо важко мені було, коли я розповідав про захоплення мого корабля розбійниками, яких я сам же й найняв. Сірий кінь увесь час перебивав мою мову запитаннями. Мені довелося пояснювати, що це були за люди, – а я забував вимовляти слово «єху», – багато з них у минулому втратили все, що мали, деякі були крадіями, убивцями, ґвалтівниками та фальшивомонетниками, котрі втекли з в’язниці. Мій хазяїн ніяк не міг уявити, що могло змусити єху впасти в таку безодню пороку. Я намагався, як міг, добирати зрозумілі йому звороти й порівняння. Нарешті він поступово почав розуміти, про що я кажу. Щоб пояснити негожі вчинки людей, – тобто єху, – я мав розтлумачити йому саму суть людських пристрастей, жадоби, злоби, заздрощів і взаємної ненависті. Як пояснити коню, що таке бідність і багатство, могутність і прагнення влади, якими є жахливі наслідки шалених розкошів? Усе це мені доводилось описувати й визначати за допомогою прикладів. У мові гуїгнгнмів немає таких понять, як влада, уряд, війна, закон, покарання, злочин, і сотень подібних. Для мого хазяїна, при всьому його природному розумі, моя розповідь тривалий час залишалася порожньою абстракцією. Та я щосили намагався задовольнити його цікавість, і зрештою він дещо втямив. Проте цього йому було замало, і невтомний гуїгнгнм хотів більше дізнатися про ту частину світу, яку ми називаємо Європою. Особливо він цікавився відомостями про Англію.

Розділ 5

Я зупинюся на найголовнішому з того, що нам удалося обговорити в наших бесідах протягом двох років, які я прожив у цій дивовижній країні.

Географічний та політичний опис Європи, її торгівля, промисловість, фінанси, наука, мистецтва – ось неповний перелік тем, яких ми торкалися; причому в мого співбесідника виникало стільки запитань і зауважень, простих, зрозумілих та мудрих, що вони часто ставали приводом для нових зустрічей.

Якось ми довго розмовляли про історію. Я розповів коню про англійську революцію, що сталася в часи правління принца Оранського, і про багаторічну війну з Францією, яку почав принц, а продовжила його спадкоємиця, нинішня королева. Про війну, в якій узяли участь усі християнські держави і яка триває й сьогодні. На прохання мого співбесідника я підрахував, що під час битв і дрібних сутичок загинули не менше мільйона єху, було зруйновано близько ста міст і спалено або потоплено понад триста кораблів.

На його запитання про причини подібних лих у нашому світі

1 ... 40 41 42 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Ґуллівера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри Ґуллівера"