Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

ці плани репресивної політики (або, радше, мрія про помсту) не могли приховати дедалі зростаючого занепокоєння з приводу найближчого майбутнього. Поляки усе краще усвідомлювали той факт, що радикальні гасла ОУН-Б мають достоту фанатичну підтримку західноукраїнської молоді, яка в ім’я боротьби за незалежність часто була готова не тільки на найбільшу самопосвяту, а й на скоєння злочинів.

Хоча повна відповідальність за різанину поляків спочиває на бандерівському керівництві, варто також пам’ятати, що неприхильне ставлення польських націоналістичних середовищ до українців і України полегшило ОУН-Б — принаймні в Східній Галичині — завдання здобути підтримку власного суспільства для радикальних антипольських діянь. Важко не визнати слушності автора, котрий у травні 1944 року в часописі ДП «Nowe Drogi» написав: «Ми не стверджуємо, що автономія запобігла би різанині, але стверджуємо, що в політичній сфері нічого не було зроблено, щоб запобігти або зменшити її»[189]. Так само слушною видається така думка, висловлена в 1942 році, запозичена з того ж видання: «Червенську Землю [тобто, Східну Галичину — Ґ. М.] можна врятувати тільки мирним шляхом в умовах цілковитої щирої співпраці [...], а якби дійшло до розлучення двох націй, то нехай це буде розлучення Норвегії зі Швецією»[190].

«Польські» накази ОУН-Б і УПА в Східній Галичині

Заклопотані суперечками про владу, чільні діячі ОУН-Б в Галичині з певним подивом поставилися до інформації, яка надходила з Волині. Допіру поява в їхньому регіоні з’єднань радянських партизанів під командуванням Сидора Ковпака змусила Романа Шухевича прийняти рішення про формування власних партизанських загонів. Проте вони називалися не УПА, а Українська Національна Самооборона (далі — УНС). Йшлося, зокрема, про те, щоб обдурити німців і принаймні затримати їхні можливі репресії. Командувачем УНС став Олександр Луцький «Андрієнко». Перш ніж створювані підрозділи встигли зміцніти, німці розбили партизанів Ковпака в Карпатах і змусили їх повернувся на Волинь, отож між українськими та радянськими партизанами сталися тільки кілька незначних сутичок.

21–25 серпня 1943 року в селі Золота Слобода на Тернопільщині з ініціативи Шухевича відбувся III Великий Збір ОУН. «Волинська» група прибула на нього з вірою в те, що обраний нею шлях (себто початок великої партизанської операції проти всіх гамузом) є слушним. Вважалося, що радянська армія вступить на західноукраїнські землі ослабленою та знекровленою, а її успіхи — це свідчення не могутності СРСР, а слабкості Вермахту. Що вдасться піднести повстання, яке завдяки рейдам партизанських підрозділів охопить також інші нації СРСР та призведе до знищення цієї країни. Проте серед делегатів з’явилися й речники з протилежною позицією: вони вважали СРСР могутньою державою і не бачили шансів на перемогу в поєдинку з ним наодинці. Вони пропонували, що в момент захоплення Західної України Червоною Армією слід заявити світові про волю українців до власної держави, піднявши коротке, кількаденне збройне повстання проти німців, а потім... емігрувати з країни.

Урешті-решт перемогла концепція, яка передбачала ведення партизанської війни після приходу радянського війська. Було вирішено розбудувати лісові загони та створити підземні сховища (схрони) продуктів харчування, одягу та зброї. Під час переходу фронту підрозділи УПА мали перечекати, згруповані далеко від бойових дій, поки фронт не зміститься на захід, а відтак почати рейди «на схід України і навіть за її межі, на Кавказ, а також до Білорусії»[191]. В матеріалах Збору також міститься твердження, що українці не дозволять винищити себе, як євреї. То був вираз віри у неминуче знищення української нації, якщо вона й далі буде позбавлена власної держави.

Під час нарад було вирішено остаточно відмовитися від програми інтегрального націоналізму. Вплив на таку постановку питання, з одного боку, справила неприязнь мешканців Східної України до націоналістичної ідеї, а з іншого — міжнародна ситуація. Доволі поширеним було тоді очікування висадки союзників на Балканах. Було відомо, що прихильність західних союзників зможуть здобути лише ті середовища, які визнають засади демократії. В переглянутій програмі ОУН, отож, з’явилися запевнення, що в майбутній українській державі поважатимуть свободу слова, сумління та преси. Але то був тільки початок демократизації ОУН.

III Збір зміцнив владу Шухевича, затвердивши зміни, які відбулися у структурі організації. Це означало також остаточну відмову від задуму підняти повстання проти німців. Адже Роман Шухевич головного ворога вбачав у СРСР і прагнув обмежити антинімецькі виступи українських партизанів. Усунутий з посади Лєбєдь очолив реферат ОУН-Б, відповідальний за зовнішню політику організації. В його компетенції опинилися переговори, які ОУН-Б незабаром розпочне з угорцями, німцями та поляками. Найделікатнішими були переговори з німцями, адже їх розкриття могло призвести до пропагандистської катастрофи. Тоді б завалився ретельно культивований образ УПА — формування, що воює з усіма окупантами. Тож їх вели в таємниці і нещадно придушували всі спроби місцевих угод, які намагалися укладати низові структури організації. Врешті, улітку 1944 року було досягнуто порозуміння з німцями, на підставі якого, в обмін за розвіддані про радянські війська, українцям передавали зброю та боєприпаси. Відтак восени німці звільнили ув’язнених бандерівців, у тому числі самого Степана Бандеру.

На Зборі трапився конфлікт між прихильниками «Клима Савура» та Миколи Лебедя. Під час дискусії про УПА Лєбєдь і Степаняк заявили, «що УПА скомпрометувала себе своїми бандитськими діями проти польського населення, як і ОУН скомпрометувала себе зв’язками з німцями»[192]. Звинувачення Лебедя і Степаняка волинська делегація сприйняла, мабуть, із обуренням і запропонувала перенести волинський досвід у Галичину. Більшість делегатів стали на бік Клячківського. Михайло Степаняк пізніше говорив на допиті: «На захист діяльності «Клима Савура» стосовно поляків виступали особливо різко «Горбенко», «Галина», «Іванів» і Шухевич. [...] Позаяк на захист «Клима Савура» виступило все бюро «Проводу», «Великий збір» виправдав дії «Клима Савура», хоча в офіційних рішеннях конгресу це не було відображено»[193].

Документи III Збору ОУН містять жаскі слова: «Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих імперіялізмів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти польські меншини на українських землях і польські народні маси [в центральній Польщі — Ґ. М.] до боротьби з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмам винищувати український народ»[194]. Їх небезпечна схожість із аргументацією, уживаною для обґрунтування акції на Волині, не дозволяє вважати це випадковістю. Збір або прийняв рішення щодо проведення антипольської акції в Галичині, або, що більш імовірно, дав Шухевичу в цьому питанні свободу дій.

Хоча ОУН-Б головним ворогом вважала СРСР, а отже, визнала найважливішою підготовку до діяльності в умовах радянської окупації, проте ворога номер два вбачала у поляках. Офіційна пропаганда ОУН-Б, щоправда, переконувала, наче українські