Читати книгу - "Марсіянин"

Шлюз лежить на боку, я постійно чую шипіння. Тож або він пропускає повітря, або в ньому завелися змії. Так чи інакше, халепа немала.

Також, під час… що там, у біса, сталося… мною кидало, як тою пінбольною кулькою, і я розгатив скло шолому. Повітря сумновідоме тим, що не бажає залишатися у скафандрах з велетенськими дірками.

Здається, Дім повністю здувся і опав. Тож навіть з робочим скафандром мені не було б куди йти з цього шлюзу. Отака біда.

Треба хвилинку подумати. Треба вилізти з цього скафандру. Він занадто неповороткий для тісного шлюзу. Крім того, користі з нього тепер ніякої.

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (3)

Усе не так погано, як здавалося.

Звісно, я і досі в лайні, просто не так глибоко.

Не знаю, що трапилося з Домом, але марсохід, певно, не постраждав. Не найприємніше місце для життя, але краще, ніж дірява телефонна будка.

Звісно, в моєму скафандрі є ремонтний набір. Такий самий, як той, що врятував мені життя на сол 6. Але радіти немає чому. Скафандру ним не зарадиш. Ремонтний набір – це конічний хлипак з надлипкою гумою всередині. Він занадто малий, щоб латати ним дірки, більші за вісім сантиметрів. І крім того, людина з дев’ятисантиметровою діркою в скафандрі помре задовго до того, як вихопить той набір.

Але все одно, це якась допомога. Можливо, я зможу зупинити витік зі шлюзу. А наразі це моя мета номер один.

Витік невеликий. Скафандр з діркою в склі регулює тепер повітря в усьому шлюзі. Він компенсує втрату тиску, додаючи повітря. Але воно рано чи пізно закінчиться.

Треба знайти витік. Судячи зі звуку, він десь у мене під ногами. Тепер, коли я виліз зі скафандра, я можу добре все роздивитись…

Нічого не бачу…. Чую, але… десь внизу, та не видно де саме

В голову приходить тільки один спосіб знайти його – розвести вогонь!

Знаю. Забагато моїх ідей стоять на тому, щоб підпалити що-небудь. Знаю, навмисне палити щось у крихітному замкненому середовищі – зазвичай найгірше, що може спасти на думку. Але мені потрібен дим. Зовсім трошки.

Як завжди, під рукою тільки той мотлох, який навмисне робили негорючим. Але хай там як ретельно в NASA намагалися все передбачити – навіть їм не до снаги зупинити рішучого палія з балоном чистого кисню.

На жаль, скафандр повністю зроблений з негорючих матеріалів. Як і шлюз. Мій одяг теж вогнетривкий, навіть нитки.

Перед тим я збирався перевірити сонячну ферму і полагодити що треба після вчорашньої бурі. Тому я маю з собою мій набір інструментів. Але я передивився його і побачив, що всі інструменти металеві або з вогнетривкого пластику.

Я щойно зрозумів, що таки маю дещо займисте – моє волосся. Думаю, воно згодиться. В наборі є гострий ніж. Збрию з руки купку волосся.

Крок наступний: кисень. Я не маю такої розкоші, як струмінь чистого кисню. Усе, що я можу зробити – надурити систему управління скафандра, щоб він збільшив уміст кисню в цілому шлюзі. Гадаю, 40 відсотків вистачить.

Тепер мені потрібна тільки іскра.

В скафандрі є електроніка, але вона живиться струмом дуже низької напруги. Не думаю, що зможу видобути з нього дугу. Крім того, я не хочу псувати скафандр. Він потрібен мені в робочому стані, щоб перейти зі шлюзу до марсохода.

У самому шлюзі також є електроніка, але живилася вона від Дому. Либонь, у NASA ніхто й не подумав, що буде, якщо шлюз кидоне на п’ятдесят метрів від нього. Воші ледачі.

Може пластик і не горить, але ті, хто грався з повітряними кульками знають, що на них накопичується статичний заряд. Коли я зроблю це, мені залишиться тільки торкнутися металевого інструменту – і я отримаю іскру.

Цікавий факт: саме так загинув екіпаж «Аполлона-1». Нехай щастить!

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (4)

Я сиджу всередині коробки, повної запаху паленого волосся. Це не дуже приємний запах.

За першою спробою вогонь з’явився, але дим просто безладно кружляв. Моє дихання усе зіпсувало. Тому я затамував подих і спробував знову.

За другою спробою все зірвав скафандр. З розбитого скла тихенько витікав струмінь повітря, бо скафандр постійно компенсує нестачу. Тож я вимкнув скафандр, затамував подих і спробував ще раз. Я мусив квапитись – тиск падав.

За третьою спробою я спіймав облизня через те, що різко махав руками, коли підпалював волосся. Прості рухи створювали достатньо завихрень, щоб розігнати дим по всьому шлюзу.

За четвертим разом я залишив скафандр вимкненим, затамував подих і, коли настала пора підпалювати, зробив це дуже повільно. Тоді я прослідкував за тим, як тоненький струмінь диму поплив до підлоги і зник у розриві завтовшки з волосину.

Ось ти де, витоку поганий!

Я вхопив ротом повітря і знов увімкнув скафандр. За час мого маленького експерименту тиск упав до 0,9 атмосфери, але в повітрі залишилось достатньо кисню для мене і мого волосяного багаття. Скафандр швидко все владнав.

Зараз я дивлюсь на розрив і бачу, що він просто крихітний. Заклеїти його буде як раз плюнути, але тепер я вважаю, що це погана думка.

Я муситиму якось полагодити шолом. Ще не знаю як, але ремонтний набір і гума, що протистоїть тиску, певно, дуже для цього згодяться. І я не можу використовувати їх потроху. Коли я зірву закривку з ремонтного набору, дві складові гуми змішаються, і я матиму шістдесят секунд перш, ніж вона застигне. Я не можу взяти звідти дрібку, щоб залатати шлюз.

Якби я мав час, то придумав би щось із тим шоломом. Тоді я знайшов би кілька секунд, щоб заклеїти й розрив у шлюзі. Але часу в мене нема.

В балоні лишилося 40 відсотків азоту. Я мушу заклеїти той розрив зараз, і при цьому не можна використовувати ремонтний набір.

Перша думка: хлопчик зі «Срібних ковзанів». Я лизнув долоню і закрив нею розрив.

Гаразд… Таким чином його неможливо закрити повністю, тож трохи повітря вислизає… стає холодніше… майже нестерпно… Гаразд, до біса це.

Друга думка: стрічка!

В наборі інструментів лежить клейка стрічка. Накладемо її на розрив і поглянемо, чи втримає вона повітря. Цікаво, чи надовго її вистачить, перш ніж тиск її прорве. Накладаю…

От і все… Поки не рветься…

Дайте перевірю скафандр… Показники кажуть, що тиск стабілізувався. Здається, стрічка непогано впоралася.

Подивимося, як вона триматиметься…

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (5)

Минуло п’ятнадцять хвилин – стрічка