Читати книгу - "Марсіянин"

Я розповів NASA про те, що зробив. Ось якою була наша (перефразована) розмова:

Я: «Розібрав його, знайшов проблему, полагодив».

NASA: «Йолоп».

Фрагмент AL102 потерпав від жорстокої бурі. Він протистояв силам, набагато потужнішим за ті, на які був розрахований, тож рвучко сіпав стрічку, якою був прикріплений до шлюзу. Інші частини покриття, з’єднані такою стрічкою, тріпотіли усі разом, поводячись, як єдине ціле, але фрагменту AL102 пощастило менше. Шлюз ледь рухався, змушуючи AL102 відчути на собі повну силу негоди.

Шари пластику, постійно згинаючись, нагрівали гуму тертям. Нове, піддатливіше середовище дозволило вуглецевим волокнам розійтись.

AL102 розтягнувся.

Не набагато – лише на чотири міліметри. Але у вуглецевих волокнах, які зазвичай відділяють одне від одного 500 мікрон, тепер з’явилася прогалина, у вісім разів ширша.

Після того, як буря вщухла, єдиний астронавт, що лишився, провів повне обстеження Дому. Він не помітив нічого підозрілого. Слабке місце прикривала стрічка шву.

Розрахований на тридцять один сол місії, фрагмент AL102 продовжував виконувати свою функцію набагато довше, ніж повинен був. Один сол минав за іншим, а єдиний астронавт ходив назовні й усередину майже щодня. Шлюз №1 був найближчим до місця заряджання марсоходів, тож астронавт віддавав йому перевагу перед іншими двома.

Коли шлюз герметизувався, то його трохи роздувало; коли він випускав повітря, то здувався назад. Щоразу, як астронавт проходив крізь шлюз, прогалина на AL102 обвисала, а тоді натягувалася знову.

Напиналася, напружувалася, обвисала, розтягувалася…

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 119

Минулої ночі я прокинувся від того, що Дім двигтів.

Піщана буря середньої сили закінчилася так само раптово, як і почалася. То був усього-на-всього шторм третьої категорії з вітром до 50 км/год, жодних причин для хвилювань. Тим не менш, коли ти звик до цілковитої тиші, то завивання вітру може трохи збентежити.

Я хвилююся за «Пасфайндер». Якщо піщана буря його пошкодила, то я втратив зв’язок з NASA. Втім, логіка підказує мені не переживати. Та штукенція стирчала на поверхні десятиліттями. Свіжий бриз їй не нашкодить.

Коли я піду назовні, то спершу перевірю, що «Пасфайндер» і досі працює, а вже тоді візьмуся гріти чуба набридливою роботою.

Так, за кожною бурею невідворотно приходить день Великого очищення сонячних панелей, традиційне свято серед таких щирих марсіян, як я. Це нагадує мені про те, як я відкидав сніг у шкільні роки в Чикаго. Варто віддати батькові належне: він ніколи не казав, що це потрібно для того, щоб загартувати характер чи навчити мене цінувати важку працю.

– Снігоочисник дорогий, – казав було він. – А ти безкоштовний.

Одного разу я спробував апелювати до мами.

– Не будь таким скиглієм, – порадила вона.

До інших новин: до збору врожаю лишилося сім солів, а я ще не готувався. Для початку, треба змайструвати мотику. Також треба поставити надворі який-небудь сарай для врожаю. Не можна просто скидати його на купу від відкритим небом. Перша-ліпша сильна буря стане причиною Великої марсіянської міграції картоплі.

Хай там як, усе це мусить почекати. Сьогодні в мене насичений день. Після очистки панелей, треба оглянути усю сонячну ферму, щоб з’ясувати, чи не пошкодило її вітром. Тоді треба зробити те саме з марсоходом.

Краще почати раніше.

•••

Шлюз №1 повільно зменшував тиск до 0,006 атмосфери. Вотні в скафандрі чекав завершення циклу всередині. Він робив це без перебільшення сотні разів. Будь-які побоювання, які, можливо, з’являлися в нього на сол 1, давно зникли. Тепер це стало для нього нудною рутиною перед виходом на поверхню.

Поки тиск зменшувався, атмосфера Дому стискала шлюз, і фрагмент AL102 розтягнувся востаннє.

На сол 119 цілісність Дому порушилась.

Спочатку розрив був менше міліметра. Перехрещені вуглецеві волокна мали б запобігти подальшому його росту, але численні навантаження порозтягували вертикальні волокна і ослабили горизонтальні до повної непридатності.

Дім натиснув на слабке місце усією силою своєї атмосфери. За десяту долю секунди розрив уже виріс до метра завдовжки, пробігши паралельно до стрічки шову. Він поширювався уздовж цієї лінії, поки не оббіг навколо і не зустрівся сам із собою. Після цього шлюз вже не був приєднаний до Дому.

Нічим не врівноважена сила тиску вистрелила шлюзом, наче гарматним ядром, у той час як атмосфера Дому вибухово покидала його крізь отвір. Всередині шлюзу задні двері вдарили захопленого зненацька Вотні з силою пострілу.

Шлюз пролетів сорок метрів, перш ніж упав на поверхню. Вотні, що ледь оговтався від одного шоку, тут же таки зазнав іншого, коли полетів на передні двері обличчям уперед.

Скло шолома взяло на себе більшу частину сили удару і розлетілося на сотні маленьких кубиків. Вотні вдарився головою об внутрішній бік шолома і впав, оглушений.

Шлюз проскакав поверхнею ще п’ятнадцять метрів. Захисна набивка скафандра врятувала Вотні від багатьох переломів. Він намагався зрозуміти, що сталося, але свідомість ще не повернулась до нього повністю.

Нарешті зупинившись, шлюз завмер на боку в хмарі пилюки.

Вотні лежав на спині й дивився порожнім поглядом угору крізь діру в розтрощеному склі. З розрубаного лоба на обличчя стікала кров.

Він зібрав думки докупи й оцінив своє становище. Повернувши голову набік, він визирнув крізь вікно у задніх дверях. Віддалік здувався зруйнований Дім, а пісок перед ним засипало уламками й мотлохом.

Тоді його вуха вловили якесь шипіння. Прислухавшись, він зрозумів, що шипів не його скафандр. Десь у цьому шлюзі завбільшки з телефонну будку невеликий отвір випускав назовні повітря.

Він напружено прислухався до шипіння, а тоді торкнувся розбитого скла шолому. Потім він знову визирнув крізь вікно.

– От падло, та чи ти дратуєшся? – сказав він.

РОЗДІЛ 14

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119

Знаєте що?! Нехай його холера візьме! І цей шлюз, і той Дім, і всю цю планету!

Серйозно, з мене годі! Терпець урвався! Повітря в мене лишилося на кілька хвилин, і хай мене чорти візьмуть, якщо я й далі гратимуся з Марсом в його ігри. Мене від них так верне, що скоро знудить!

Мені тільки й треба, що спокійно посидіти. Повітря витече і я помру.

Кінець. Більше ніяких дурних надій, ніякого самообману, ніяких винахідливих трюків. Мені це вже сидить в усіх печінках!

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (2)

*Зітхання*… гаразд. Я вилив свій гнів, і тепер треба придумати, як врятуватися. Знову. Добре, подивимося, що можна вдіяти…

Я в шлюзі. З вікна мені видно Дім; до нього добрих 50 метрів. Зазвичай шлюз приєднаний