read-books.club » Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

245
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: Детективи / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 92
Перейти на сторінку:
class="p1">Він шкіриться, але перепрошує:

— Дякую, Єво. Вибач. Можна я тебе виноградом пригощу? — він киває на кошик з фруктами поруч із ліжком — подарунок від колег.

— Ти хоч уявляєш, скільки винограду мені тут пропонують? — Вона дивиться на нього поверх окулярів. — Якщо вже хочеш зробити мені ласку, просто натискай на кнопку, коли тобі знову буде потрібна допомога.

Вона не затримується, знову залишає нас сам на сам. Я сиджу біля Джекового ліжка в чистому кріслі зі штучної шкіри, у кутку палати, де є ще шестеро пацієнтів, — здебільшого літні люди. Час пополудні, пора відвідин, але більшість із них дрімає в піжамах на зім’ятих простирадлах, і родичі до них не прийшли. За моєю спиною вікно відчинене навстіж, на кожній тумбочці крутяться вентилятори, але дихати тут важко.

— Гаряче сьогодні, — кажу. Я навмисно сіла з того боку, з якого він недочуває.

Він зітхає.

— Ось до чого дійшла наша дружба? Ми докотилися до розмов про погоду?

— Про що ще ти хочеш поговорити?

Він знизує цілим плечем, потім кривиться.

— Ти ж Тітонька Триндець. Розкажи мені, чим зараз переймаються юні леді.

Знімаю зі свого зап’ястка резинку для волосся, збираю його у хвостик.

— Гаразд. Я здебільшого листуюся з дівчатами, тож маю дуже багато питань про менструації.

Він закочує очі.

— А ще?

— Вугрі. У них безліч питань про вугрі. Одна минулого тижня запитала, чи допомагає від вугрів собача слина.

Він насолоджується абсурдністю.

— І що ти їй відповіла?

— Що котяча слина краще.

— Так і сказала?

— Трясця, звісно, ні.

— А треба було.

Я наливаю йому склянку води з льодом із глечика, який нянечка щойно поставила на столик, та встромляю туди свіжу соломинку.

— Ось, попий, — він не може тримати склянку, бо одне плече зламане, а друга рука — з катетером, тож я притримую склянку, поки він тягне через соломинку.

— Дякую, — він лягає назад на подушку, заплющує очі, роздратований на себе через це зусилля й те, що йому доводиться просити про допомогу в такій простій справі, як напитися води. — Розкажи ще.

Перебираю в пам’яті, що б таке могло потішити його уяву.

— О! Знаю. Хлопець написав кілька тижнів тому, що дівчина, від якої йому голову знесло, переїздить до Ірландії. Йому п’ятнадцять, а вона з родини ревних католиків, які «не схвалюють»… Він хотів поради, з якого віку він зможе легально переїхати туди самостійно.

— Кохання юний сон[19], — каже Джек із заплющеними очима. — Що ти йому відповіла?

Я дивлюся на це зблідле обличчя, на запалі щоки. У нього ніколи не було зайвої ваги, а зараз майже тиждень він не їв нормальної їжі.

— Я сказала йому, що знаю, як боляче відпускати когось, кого, як тобі здається, ти любиш, але не думаю, що у світі для кожного з нас існує лише одна людина. Це надто надумано, надто обмежує. Я сказала, що він має почекати певний час, вивчити свої почуття і, можливо, з’ясує, що вже не так багато думає про неї, бо так воно й буває, особливо коли тобі п’ятнадцять. Я сказала, що настає момент, коли ти маєш зробити вибір на користь того, щоб бути щасливим, бо бути нещасним дуже довго — виснажує. І що одного дня ти оглянешся й не зможеш згадати, що саме ти любив у тій людині.

Джек киває, очі заплющені.

— Але ще я сказала, що іноді, рідко, люди можуть повертатись у твоє життя. І коли це стається, ти маєш утримати цих людей назавжди.

Я замовкаю. Він спить. Сподіваюся, він бачить добрі сни.

15 вересня

Джек

Вилупки. Я жбурляю мобільник у купу з брудних кухлів та скам’янілих решток їжі посеред кавового столика й знову опускаюся на свою грудкувату канапу. Погодка теж іще та — чортове сонце б’є просто в очі. Я б піднявся та й затулив ті штори, якби міг рухатися. Але ж я не можу, тож просто замружуюся. Я міг би також знову заснути, беручи до уваги, що зараз я офіційно безробітний. Ось що трапляється, коли ти надто самовпевнений і звільняєшся зі старої роботи до того, як почати нову, а потім тебе раптом збиває своїм «Вольво» якийсь тип, бо його інсульт схопив просто за кермом. Зрештою, я живий — так кажуть мені всі, — дивися на ситуацію зі світлого боку, або ще якесь заяложене лайно. Де тут, цікаво, світлий бік, у тому, що ти не можеш почати роботу, до якої йшов усю свою довбану кар’єру? Я здолав нескінченні зустрічі, співбесіди, уже все було вирішено, домовлено — лишалося тільки підписати в потрібному місці, призначення вже було анонсоване за кілька днів. Контракт моєї мрії був відправлений мені на підпис, і — на тобі — я розіп’ятий на лікарняному ліжку, а якийсь Джонні Дідько-Зна-Хто не може дочекатися, коли стрибне на це місце замість мене. Я впав за плінтус, і тепер я — ніхто, і якщо так далі триватиме, за кілька місяців я не зможу оплачувати квартиру. Лікарі кажуть, що не впевнені, чи зможуть повернути мені слух у правому вусі. Не думаю, що роботодавці вишикуються в чергу, щоб узяти до себе діджея, який, трясця, не може чути. Що буде далі? Я переїду до Сари й тієї корови, з якою вона працює? Це навіть не обговорюється. Коровисько одразу ж побіжить до господаря через нелегальне підселення. Її вже муляє те, що вона мусить ділити помешкання з іншою людиною, а мене вона, здається, якось особливо ненавидить. Я певен: їй найбільше хотілося б мене бачити в картонній коробці біля Темзи. Не думаю, що вона мені навіть кине копійчину на чашку чаю.

От тобі й щастя. Я чую, як у дверях обертається ключ. Якби ж то мені стало передбачливості накинути засув і лишитися в ліжку. Біллі поїхав десь на північ, у нього в родині весілля, Філ, звукооператор з моєї вже колишньої роботи, зараз у Гоа, а це означає, що то може бути лише одна людина. Сара. Сара з її вічною усмішкою та нерозбавленою жагою до життя, а я лишень хочу вишкребти щось із протермінованої готової їжі та подивитися суботній футбол. І я ж навіть не люблю футболу.

— Джеку? Я вже повернулася. Де ти?

— Я тут,

1 ... 40 41 42 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"