read-books.club » Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

245
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: Детективи / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 92
Перейти на сторінку:
встигла, — у її очах розчарування. — Та нехай йому. Бовдур задрипаний, — вона повертає телефон назад на Джекову тарілку. — Переходьмо до десерту.

Коли я встаю зі стільця, Сарин телефон знову дзеленчить — тепер уже інформуючи, що Джек лишив їй повідомлення.

— Найвірогідніше, він десь у пабі, — каже Флісс попри те, що права на таку думку в неї немає, адже вона ніколи Джека не бачила.

— Він затримався на роботі, — Джеррі грає за команду Джека, Бог знає, чому, можливо, йому не подобається його жінка так само, як і мені.

Сара бере телефон.

— От і побачимо зараз.

Над столом зависає тиша, ми можемо почути, як тоненький голосок повідомляє Сарі, що в неї нове отримане повідомлення. Вона зітхає й знову клікає, я під столом схрещую пальці, сподіваючись, що Джеррі виграв.

«Вітаю, це повідомлення для Сари, — каже хтось голосно й швидко з австралійським акцентом. Сара підіймає очі на мене, супиться, бо голос чоловіка не знайомий. — Я телефоную, бо цей мобільний випав із кишені хлопця, який щойно потрапив у серйозну аварію на Воксхолл Брідж Роуд. Ваш номер у нього набирався найчастіше. Ми зараз біля нього чекаємо на швидку. Я гадаю, ви маєте про це взнати якнайшвидше. Мене звати Люк, до речі. Зв’яжіться зі мною за цим телефоном, щойно зможете».

Сара вже плаче гарячими сльозами паніки, ще не дослухавши повідомлення, я падаю на коліна біля її стільця, хапаю телефон із тремтячих рук, поки вона його не впустила.

— Що мені робити, Лорі?

Сара часто дихає, стискає мою руку. Вона зблідла, не може стриматися.

— Ми їдемо до нього, — я намагаюся триматися й говорити спокійним голосом.

— Я зараз викличу таксі, ми будемо там за кілька хвилин.

— Що, коли він… — її тіпає так сильно, аж зуби стукають.

— Ні, — я перебиваю, очима впиваюся в неї, бо треба, щоб вона мене почула. — Не кажи так. Навіть не думай. Усе буде гаразд. Спочатку туди дістанемося, ти і я. На все свій час.

Вона киває, ще тремтить, намагається зібратися.

— Ти і я. На все свій час. Крок за кроком.

Я обіймаю її, рвучко й гаряче. Похмурі очі Оскара зустрічаються з моїми за її плечем. Я відводжу погляд.

5 серпня

Лорі

Він живий. Дякую, дякую, дякую Тобі, Боже.

Ми зіщулилися на металевих стільцях, п’ємо щось теплувате — Оскар роздобув в автоматі з напоями. Не можу навіть сказати, чай це чи кава. Кілька годин тому до нас виходив лікар. Джека ще бачити не можна. Він в операційній, каже лікар, голос його спокійний, підбадьорливий, і це до біса мене лякає. Черепно-мозкова травма. Поламані ребра. Роздроблене ліве плече. З переламаними кістками я ще якось можу змиритися, бо знаю: вони зростаються. Мене жахає ушкодження голови. Вони мають скерувати його на сканування, чи як воно там зветься, потім зможуть сказати більше. Я не можу відтворити все, що почула, бо в моєму мозку виє та верещить червона кнопка паніки. Черепно-мозкова травма. Люди вмирають від черепно-мозкових травм. Джеку, не вмирай. Не смій вмирати — заради нас. Заради мене.

Ми сидимо по два боки його ліжка, Сара і я. Ми намагалися зв’язатися з його мамою в перші хвилини розгубленості після того, як прибули до лікарні св. Панкраса, потім Сара згадала, що вона в Іспанії, разом із Альбі, Джековим братом. Замість Сари я надіслала їй повідомлення, тож ми не налякаємо її до смерті.

Тепер дивимося на нього удвох і чекаємо, бо нам сказали: це єдине, що ми можемо зараз зробити. Його вивезли з операційної, він уже поза безпосередньою небезпекою, але вони не знатимуть ступеня ушкоджень голови, доки він не прийде до тями. Джек лежить без сорочки, блідий, нерухомий, лише груди підіймаються та спадають, коли він дихає. Його вкривають переплутані бинти й трубочки, під’єднані до різних апаратів та крапельниць. Ніколи не було мені так страшно. Він на вигляд такий слабкий, і я ловлю себе на думці: що трапиться, коли раптом зникне світло? У них же генератор, правда? Бо я не думаю, що Джек сам підтримує в собі життя просто зараз — він підключений до національної енергомережі. Як смішно. У всьому Лондоні люди кип’ятять чайники, без упину заряджають телефони, використовують дорогоцінну енергію, а треба всю її зібрати, зберегти та віддати Джекові, щоб він жив. Будь ласка, живи, Джеку, любий мій. Не залишай нас. Не залишай мене.

Палата інтенсивної терапії — дивне місце, де спокійна технологія переплетена з панікою. Постійні тихі кроки медсестер, які чіпляють нотатки про стан пацієнта до металевих стійок ліжка, фонова симфонія звуків тривоги та коротенького попискування апаратів.

Я дивлюся, як Сара поправляє на кінчиках його пальців пластикові насадки, які перевіряють рівень кисню, а медсестра пише Джекове ім’я на білій дошці над його тумбочкою біля ліжка — великими синіми буквами. Заплющую очі і, попри те, що ніколи не була відданою парафіянкою, молюся.

10 серпня

Лорі

— Не намагайся ворушитися. Я покличу медсестру.

Я озираюся, щоб допомогти Джекові, який намагається підтягнутися в ліжку. А медсестра його відділення досить чітко пояснила, що, коли він потребує допомоги, йому треба натиснути на кнопку.

— До дідька, Лорі, не кіпіши. Я сам можу.

Йому б таке не прокотило, якби тут була Сара. Вона надерла б його хвору дупу. Він сьогодні випробовує своє щастя, бо зараз п’ятниця, і я раніше пішла з роботи, щоб провідати його сама. Кілька днів тому він прийшов до тями, лікарі, дякувати Богові, підтвердили, що серйозних ушкоджень мозку немає, але вони ще проводять дослідження, бо чує він зараз тільки на одне вухо. Відтоді стало зрозуміло, що він жахливий пацієнт. Прагнення незалежності завжди було однією з його найсильніших якостей. Але те, що він відмовляється просити про допомогу, украй небезпечно в його стані. Він під крапельницями, на руці стоїть катетер, який має контролювати полегшення болю. Щоразу, коли він рухається й намагається зробити щось для себе самостійно, це викликає скажену серію сигналів тривоги й завивання сирени, тож до нього прибігають медсестри. Я сідаю та дивлюся, як медсестра входить до палати і повертає його до правильного положення на подушках.

— Твоє миле личко починає мене діставати, О’Маро, — вона спокійна досвідчена представниця тутешнього медперсоналу.

1 ... 39 40 41 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"