Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

– Якщо Ваша Імператорська Величність весь цей час знала, що я роблю… то чому Ваша Імператорська Величність мене не зупинила?– нарешті сказав він.

- І від чого? Від риболовля та чищення риби? Від вбивства одного з найдокучливіших папських чиновників, яких я коли-небудь знав? – Імператор засміявся. — Власне, якби я щось тобі зробив, це мало б сенс лише кілька днів тому, коли я зрозумів, що Карафа розкрив тобі місцезнаходження цієї кімнати. Але потім мені стало цікаво. Не тіш себе, я тут не через тебе, я був у Сілезії, на таємних переговорах з одним з електорів. Але оскільки я вже проїжджаю через Прагу, я подумав, що хотів би з тобою познайомитися. Мені подобаються розумні люди. Ось чому я збираюся відповісти на твої запитання. Мені від цього нічого втрачати.

– Тоді... Хто це? – спитав Домінік, вказуючи на сплячого старого.

– Ти ще не здогадався? Це, мій дорогий домініканець, Рудольф Габсбург, мій дядько.

– Рудольф? – Еркісія був зовсім приголомшений. - Але в такому разі... Ваша Імператорська Величність...

– Не повинен бути Вашою Імператорською Величністю?– пирхнув Фердинанд. - Не до кінця. Бачиш, Матіас ретельно та законно позбавив дядька всіх титулів. Якщо ти вважаєш, що можеш таким чином оскаржити мої права на престол, то будеш дуже здивований.

– Я навіть і не думав… – Еркісія почервонів.

– Звичайно ж, що подумав, — перебив його король Німеччини. – Коли зі мною розмовляють, усі думають передусім про те, як позбавити мене влади, я це знаю. Неважливо. Повертаючись до теми: так, це Рудольф Габсбург. Зараз йому скромні вісімдесят два роки, і протягом останніх десяти років лікарі постійно говорили, що він помре будь-якої миті. Хоча мені він здається цілком живим, — пожартував він і, мабуть, здивувався, що Домінік не сміявся, бо насупився.

– Але... навіщо тримати його тут? Ніхто ж не знає…

– Ти мав би замахнутися на ще одного Габсбурга, кров від крові Карла Великого? Ти, мабуть, жартуєш, іспанцю. Хіба ти ще не дізнався, що в Німеччині кров є священною? Нехай він тут мирно собі лежить, нікому не заважає. Кінець кінцем, він помре.

– Я і досі не розумію... Чому було оголошено, що він помер?

– Бо той факт, що він досі живий, став небезпечним, — зітхнув імператор, вдивляючись у порожнечу. – Бачиш, той факт, що Матіас усунув його від влади, був пов’язаний не лише з його нестабільністю та політичними суперечками. Недарма ж ти пішов слідами тієї дурнуватої книжки.

Відступника-домініканець раптово осяяло.

– Чи мав Рудольф якісь секрети, пов’язані з преціологією? З чарами?

– Звісно. Все почалося з нього.

– Я ж звідси живим не вийду, чи не так?– Еркісія зблід, усвідомивши всю серйозність і важливість цієї дискусії.

– Навпаки. – Імператор співчутливо посміхнувся. – У мене немає найменшого бажання завдати тобі болю, нащо? Вбивство — це гріх, і я дбаю про свою совість і душу. Ти нікому нічого не розповіси: протестанти тобі не повірять, а католики радше сунуть тебе на вогнище, ніж слухатимуть.

– Тоді я хотів би дізнатися більше.

Фердинанд подивився на нього якось невидюще і якусь мить мовчав, ніби розмірковуючи, чи зможе виявити йому таємниці своєї родини. Мабуть, однак, він вирішив, що протипоказань немає, бо за мить почав:

– Гаразд, хоча це довга історія, і не знаю, чи вона насправді аж така цікава. – Він зручніше сів у кріслі та долив собі вина до келиху .- Ти ж точно знаєш, — продовжив він, — що Рудольф був захоплений алхімією, магією, гоецією, астрологією тощо. Його двір навряд чи можна було назвати двором, це було радше збиранина шарлатанів, деякі з яких досі бігають по світу та оплакують часи, коли Габсбурги фінансували їхні дурниці. Він навіть своїх байстрюків тут тримав. Вони всі, як один, зовсім збожеволіли. Одержимістю Рудольфа як імператора було здобути силу, щоб перемогти турків; він ненавидів їх, як чуму. З цією метою він замовляв найдивніші експерименти у дуже підозрілих людей.

Еркісія уважно слухав, хоча – поки що – тут не було нічого нового.

– Одним із цих божевільних був певний Освальд Кролл на прізвисько Кроліус, англійський лікар і дегенерат, справді гидка особа: людина до краю прогнила та розпусна. Однак він знав свою справу і, як не дивно, був дуже ефективним, тому швидко здобув непогану репутацію у Рудольфа і міг робити все, що тільки забажає. Він, власне, відкрив маленькі зелені кристали, які пізніше назвали вірідієм. Він наполягав на тому, що кристал має магічні властивості, і оскільки був добрим ятрохіміком[6], йому вірили без критики. Як згодом виявилося, він мав рацію. Рудольф наказав обшукати всю країну на наявність вірідію. І справді, його знаходили дедалі більше, і чим більше він накопичував, тим більше симптомів божевілля виявляв. Він наказав вшити вірідій у свій одяг і заховати його всередині трону. Зрештою, у нього почалися напади гарячки, від яких він не прокидався цілими днями. Після одного з них він скликав своїх вчених і оголосив, що Бог відкрив йому шлях перемоги над невірними. Він записав ту свою книжку, складену з маячні і наказав всім алхімікам шукати головне родовище вірідію, яке мало знаходитися десь у Німеччині. І знову йому на допомогу прийшов Кроліус. Завдяки астромантії[7] чи відомим лише одним їм методам, він дійшов до висновку, що головна жила знаходиться біла Ньордлінгена, а величезна діра в землі, прозвана Різе[8], це її залишок. Всі стукали пальцями в чоло, але Рудольф, звісно ж, повірив в це на наше нещастя. Під приводом відпочинку він зібрав величезну колону війська, посадовив своїх любимих шарлатанів на вози і організував експедицію до Нордлінгену. Це було за довгий шматок часу перед війною, так що нічого не стало на перешкоді. Про людське око він відвідав кілька електорських міст, побавився на дворах у князів та герцогів. А от що вони власне зробили в Нордлінгені, і досі неясно. Більшість учасників тих подій вже не живе, частину мій батько розігнав під три чорти. Напевне вони провели якийсь ритуал згідно особистих інструкцій Рудольфа. Вся ж справа була величезною, вимагала нечуваної синхронізації, окремі учасники повинні були прецизійно ставати на вершинах гептакаідекагону[9] розміром в декілька кілометрів, і так далі. Як я вже казав, це лише уламки інформації, цілість була набагато складнішою, обряд тривав майже тиждень. В найгіршим з усього було те, що він